Російські окупанти хочуть щоб ми страждали. Щоб ми не могли нічого вдіяти і заклякли від страху та скорилися. Від втрат багатьох захисників. Молодих та старих. Будь-яких. 

Від навмисних ударів які зумовлюють втрати серед цивільного населення. Чоловіків, жінок, дітей. Будь-кого.
Від жахів знищеного Маріуполя, від руїн Охтирки, від Ірпеня та Бучі.. Натомість Україна бореться вже 15-й день. 
Київ над Дніпром стоїть нескорений, де серед блокпостів та їжаків виблискують куполи Святої Софії. Молитви та ППО стали небесним щитом, які захищають столицю вільних людей від ракет. 
Небесні воїни тримають наше небо. 
Живі воїни боряться за нашу землю.

Херсон, Бердянськ та Мелітополь в тимчасовій окупації повстав та повиходив на багатолюдні протести. Люди йдуть назустріч ворожій техніці. Не проти автозаку, не біжать натовпом від одного «космонавта» з дубинкою. А перебуваючи в окупації. Бо ми інші.

І від цього спротиву та незламності окупанти ще дужче лютують, бо не досягли поставлених цілей і не захопили Україну за кілька діб. Ходячі мерці гинуть тисячами. Вони програють.

А нині завдають чим жорстокішого болю — по школі в Житомирі, по церквах, лікарнях та пологовому будинку.. Калібрами, смерчами, градами, 500-кілограмовими бомбами.

В оточеному Маріуполі за два тижні від обстрілів та цілеспрямованого знищення міста загинули більше тисячі мешканців. В місті немає води, їжі, світла, тепла та зв'язку. Місто не може здатися, бо іншого шляху окрім боротьби в них немає. Цю жертовність важко усвідомити людям, в яких немає нічого людського. Люди, які створили пекло для інших людей. Чи варто називати їх людьми? Хто ці чорти чи мерці? Кожен з них має ім'я. 

Після втрат та нестерпного болю в душі ми відчуваємо не зневіру в боротьбі, а лють. Вони пробудили ненависть у кожному. 

Українська лють та помста за скалічених живих і невинних вбитих — кожен з вбивць відчуватиме сповна. Вже відчуває. Ця потужна сила знищує їх дощенту, розриває на шматки, спопеляє. Не залишає від них сліду. 

Жодна з існуючих видів зброї не буде руйнівнішою за неї. Бо це відплата за все упродовж віків.
У ворогів немає сенсу життя, тільки пекло, бо в них мертва душа. Вінець їхнього існування — смерть.

За кожну краплину крові тектимуть ворожі ріки. За кожного вбитого воїна поляже сотня і тисяча ворожих. 

У сьогоденні на місці знайомих місцин постало пекло, яке ми не могли уявити в минулому. Цього не відвернути. Без боротьби пекло буде завжди.

А згодом настане темрява для всіх, коли зникнуть усі світлі люди. Якщо настане. 

Якщо не здамося, помстимося і переможемо. 
Тільки би зберегти від темряви Світ.

І якщо світлі люди ще є. 

Фото на обкладинці — Євген Малолєтка.