Із схронів вилізуть герої, коли закінчиться війна,
а, сьогодні з'явився той, який приміряв на себе
- чужу мужність,
- чужу честь
- і чужу історію.
Сьогодні він говорить про лідерство.
Завтра говорить про патріотизм.
Післязавтра — продасть цей патріотизм.
Але є речі, які неможливо купити, намалювати чи привласнити.
Честь. Гідність. Репутацію.
І це історія про Сергія Бизова.
***
«Призначити БИЗОВА Сергія Сергійовича Головою Національної тристоронньої соціально- економічної ради.
Президент України В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ
18 травня 2026 року»
Саме так йдеться в Указі Президента України N 384/2026, але видається, що хтось конкретно підставляє Володимира Олександровича. Або, що може бути найгіршим сценарієм, це свідоме рішення Глави держави. В цій статті ми ще повернемося до цього питання наприкінці, а поки давайте спробуємо з'ясувати Who is Mr. Бизов?
Поки українські військові п'ятий рік стримують російську агресію, у самому центрі Києва розгортається інша битва — за контроль над одним із найбільших майнових комплексів країни. Йдеться про Федерацію профспілок України — структуру, через яку проходять мільярди гривень членських внесків, яка володіє санаторіями, готелями, земельними ділянками та нерухомістю по всій державі.
І саме на чолі цієї структури опинився Сергій Бизов — людина, чия біографія викликає дедалі більше запитань.
Запитань настільки серйозних, що вони стосуються не лише можливого незаконного збагачення чи сумнівних профспілкових схем. У центрі уваги опиняється інше: чи не відбувається сьогодні під прикриттям профспілок реванш старих політичних мереж, пов'язаних із Партією регіонів та проросійським середовищем?
Who is Mr. Бизов?
Сучасний образ Бизова будується на риториці про захист ветеранів, працівників та соціальну справедливість. Однак біографія малює зовсім іншу картину.
За даними відкритих матеріалів та наших інсайдерських джерел, які сьогодні активно обговорюються у профспілковому середовищі, Сергій Бизов тривалий час працював у команді колишнього народного депутата від Партії регіонів Олександра Шпенова. Саме з цим політичним середовищем пов'язаний значний відрізок його кар'єри. Воно й не дивно, адже Бизов уродженецт Енергодару (Запорізької області), регіону, який завжди був під контролем Партії регіонів та російським фсбшним впливом.
Для України 2026 року це не просто сторінка біографії.
Партія регіонів давно перестала існувати юридично. Але її кадри, зв'язки, бізнесові групи та політичні інтереси нікуди не зникли. Частина цих людей інтегрувалася в ОПЗЖ, частина перейшла в нові політичні проєкти, частина сховалася за громадськими організаціями та профспілками.
Саме тому питання про минуле нового голови ФПУ має не історичне, а цілком актуальне значення.
Окремий пласт звинувачень стосується військової служби Сергія Бизова.
У матеріалах, наприклад, статті «Українські профспілки очолив ряджений ветеран, що фіктивно рахувався в ЗСУ банщиком, регіонал з фіктивним УБД та фальшивою дисертацією» стверджується, що він проходив службу у військовій частині 3057 Національної гвардії України, але виконував тилові господарські функції та не брав участі у бойових діях. Попри це, він отримав статус учасника бойових дій та почав активно використовувати ветеранський статус у публічній діяльності.
Саме цей аспект викликає найбільше обурення серед частини ветеранської спільноти.
У країні, де сотні тисяч людей пройшли фронт, будь-які підозри щодо формального або необґрунтованого отримання статусу УБД сприймаються не як бюрократичне порушення, а як моральний злочин.
Тому питання до обставин служби Сергія Бизова вже давно вийшли за межі внутрішнього профспілкового конфлікту.
Не менш цікаво виглядає історія з майном нового очільника ПФУ.
Згідно з наявною інформацією із офіційної декларації, родина Бизова володіє дорогою нерухомістю в Києві, земельними ділянками, позашляховиком Toyota Sequoia та значними сумами готівки в гривнях, доларах і євро. При цьому необхідно звернути увагу на невідповідність між офіційними доходами та масштабом накопичених активів.
Саме тут виникаєслушне запитання, яке має цікавити вже не журналістів, а антикорупційні органи: за рахунок яких джерел формувалися ці активи?
І на це питання немає переконливої відповіді, тому історія ризикує перетворитися з репутаційного скандалу на предмет кримінально-правової оцінки.
Варто також наголосити на тому, що за останні роки Федерація профспілок України дедалі частіше фігурує у кримінальних провадженнях щодо майна.
Санаторії, туристичні комплекси, земельні ділянки, будівлі в обласних центрах — усе це десятиліттями було предметом боротьби різних груп впливу.
Саме в цей момент на політичній сцені з'являється Сергій Бизов.
Рейдерство під прикриттям ветеранського руху?
Найбільш показовою історією у біографії Сергія Бизова є конфлікт навколо профспілкової організації, яка згодом стала фундаментом його публічного образу «ветеранського лідера».
Згідно з матеріалами, що перебувають у розпорядженні опонентів нового голови ФПУ, до початку повномасштабної війни Бизов увійшов у керівне оточення профспілкової організації, захопивши Всеукраїнську профспілку спортсменів, працівників сфери фізичної культури і спорту та патріотичного виховання, яка мала Статус репрезентативності. Це у сою чергу дало йому можливість підробляючи документи зайти в членство ФПУ (квітень 2022). Тим самим, Сергій Бізов не просто спаплюжив спортивну спільноту, частина з яких була в процесі підготовки і виступів на Всесвітніх іграх 2022 — XI Всесвітні ігри, що відбулися у Бірмінгемі, Алабама, США з 7 по 17 липня 2022 року.
Користуючись тим, що керівник Всеукраїнської профспілки спортсменів, працівників сфери фізичної культури і спорту та патріотичного виховання був за межами України, Сергій Бизов рейдерським шляхом отримав контроль над документацією, печаткою та управлінськими механізмами організації. У результаті структура фактично опинилася під контролем його команди.
Саме цей епізод став предметом звернення до правоохоронних органів керівництва Всеукраїнської профспілки спортсменів, працівників сфери фізичної культури і спорту та патріотичного виховання, адже Державне бюро розслідувань здійснює досудове розслідування щодо обставин переходу контролю над профспілкою.
Особливу увагу привертає те, що після зміни керівництва організація змінила не лише фактичний контроль, а й власну ідентичність. Колишня структура, орієнтована на спортивну спільноту, була трансформована у профспілку, яка почала позиціонувати себе як представник ветеранів та захисників України. Саме через цей майданчик Сергій Бизов почав активно з'являтися на державних заходах, зустрічах з посадовцями та в публічному просторі як представник ветеранського середовища.
Йдеться не просто про внутрішній корпоративний конфлікт, а про класичну схему захоплення організації з подальшим використанням її статусу для політичного просування. Саме контроль над профспілкою захисників став для Бизова своєрідним політичним ліфтом, який дозволив швидко інтегруватися у державні структури та вийти на загальнонаціональний рівень.
Більше того, що після отримання контролю над профспілкою захисників навколо Бизова почала формуватися мережа контактів серед колишніх представників Партії регіонів, ОПЗЖ та інших політичних груп, які шукали нові форми впливу після початку повномасштабної війни.
Саме тому, історія з профспілкою захисників може виявитися не окремим епізодом, а відправною точкою масштабнішого процесу. Адже саме після встановлення контролю над цією організацією починається стрімке політичне та профспілкове сходження Сергія Бизова, яке завершилося його обранням головою Федерації профспілок України — структури, що контролює активи на мільярди гривень та представляє інтереси мільйонів працівників.
Важливим фактом є те, що обрання Бизова головою ФПУ також відбувалося з махінаціями, адже маємо чітку ситуацію порушення строків членства. Справа в тім, що Бизов був обраний спочатку на 9 місяців, а потім вже на повний термін, а це наочне порушення норм Статуту ФПУ.
У цьому контексті справа вже не лише в особі самого Бизова. Ключовим стає питання: чи не стала історія з профспілкою захисників своєрідною репетицією подальшого встановлення контролю над усією Федерацією профспілок України? Саме це питання сьогодні дедалі частіше звучить як серед ветеранів, так і всередині самого профспілкового руху.
Його прихід до керівництва ФПУ опоненти називають не реформою, а спробою зберегти контроль над залишками профспілкової імперії.
Розділяє цю думку і голова Консультативної ради у справах ветеранів війни, сімей загиблих (померлих) захисників України при Президентові України, голова Всеукраїнської асоціації захисників України (ветеранів війни) Сергій Куніцин, який відкрито говорить під час пресконференції про те, що «Сергій Бизов — це кукла російських злодіїв, яка буде грабувати профспілки».
Але сама поява таких підозр демонструє масштаб недовіри до нинішнього керівництва ФПУ.
Найбільш тривожним у цій історії є не конкретна особа Сергія Бизова, адже проблема значно ширша.
Коли на чолі структури з мільярдними ресурсами опиняється людина, яку пов'язують із середовищем колишніх регіоналів, згадують у контексті ОПЗЖ, Медведчука, Мураєва та інших представників проросійського політичного спектра, суспільство має право вимагати відповідей.
Чи йдеться про реальний проросійський вплив? Чи лише про спадок старих політичних зв'язків? Чи не використовується ветеранська тематика як інструмент легітимації для людей, які раніше працювали в зовсім інших політичних координатах?
Саме ці питання сьогодні залишаються без відповідей.
В той же час, окремий і потенційно найчутливіший епізод у цій історії стосується не лише профспілкового середовища, а й рівня вищих державних інституцій. Йдеться про процедуру проходження кандидатури Сергія Бизова на посади у Національній тристоронній соціально- економічній раді при Президентові України.
За наявними матеріалами, його кандидатура була погоджена на рівні профспілкової сторони та далі винесена на розгляд у межах міжінституційного соціального діалогу, після чого відповідні документи мали бути спрямовані на підпис Президенту України.
Саме на цьому етапі, за оцінками критиків та учасників профспілкового процесу, могла виникнути ключова проблема — неповнота перевірки біографічних даних, політичного бекграунду та репутаційних ризиків кандидата. У матеріалах стверджується, що частина інформації про минуле Сергія Бизова, його конфлікти в профспілковій сфері, а також суперечливі епізоди його кар'єри могли не бути належним чином враховані під час підготовки подання.
У такій конструкції виникає ризик, що фінальне рішення на найвищому рівні ухвалювалося на основі формально узгоджених, але фактично неповних або політично відфільтрованих даних. Це створює ситуацію, в якій Президент, як гарант державної інституційної легітимності, міг отримати для підпису документ із вже «очищеною» версією біографії кандидата, без повного відображення конфліктів, судових спорів і звинувачень, які супроводжують його призначення.
У самому профспілковому середовищі це трактують як класичний приклад інституційного «протягування» кандидатури через багаторівневі погодження, коли відповідальність розмивається між сторонами соціального діалогу — державою, роботодавцями та профспілками. У результаті фінальна політична відповідальність зміщується до найвищого рівня, тоді як первинні етапи перевірки залишаються недостатньо прозорими.
Наприклад, Володимир Непийвода у своєму дописі в Facebook чітко окреслив що «...вже у 2025–2026 роках, за твердженням медіа, його (Сергія Бизова) обрання на голову ФПУ та призначення до Національної тристоронньої соціально-економічної ради відбулося за мовчазної згоди та підтримки залишків проросійських сил, які прагнуть вберегти майно від націоналізації.»
Саме тому в цій історії ключове питання звучить не лише про особу кандидата, а й про якість процедур: чи була здійснена повна перевірка біографії, конфліктів інтересів і репутаційних ризиків, перш ніж документи були винесені на рівень підпису Президента України.
І якщо відповідь на це питання негативна, тоді мова йде вже не про внутрішній кадровий епізод у профспілках, а про системний збій у фільтрації ризикових рішень на найвищому державному рівні. Питання лише в тому — хто сьогодні в умовах широкомасштабної війни з росією підставляє Президента Зеленського, кому це вигідно і як це матиме ефект на національну безпеку?
Замість висновків
Історія Сергія Бизова — це історія не лише однієї людини.
Це історія про те, як у воюючій країні старі політичні мережі можуть адаптуватися до нових реалій, змінювати вивіски, використовувати патріотичну риторику та претендувати на контроль над стратегічними ресурсами.
Якщо хоча б частина озвучених звинувачень підтвердиться, йтиметься не просто про внутрішній конфлікт у Федерації профспілок України.
Йтиметься про спробу зберегти вплив старої системи під новим обличчям — системи, яка десятиліттями жила за правилами кулуарних домовленостей, політичного протекціонізму та безконтрольного розпорядження майном, що належить мільйонам українців.
І саме тому відповідь на запитання Who is Mr. Бизов? сьогодні має значення далеко за межами профспілкового руху. Вона стосується того, чи здатна Україна під час війни остаточно розірвати зв'язок із політичною спадщиною епохи Януковича та впливом російської агентури, особливо в умовах повномасштабного вторгнення.
P.S. Поки ми готували цей матеріал Сергій Бизов не просто був Указом Президента призначений головою Національної тристоронньої соціально-економічної ради, але й вдруге переобрався очільником Федерації профспілок України. Цікаво, що під час його обрання в залі був присутній одіозний Ігор Кривецький, відомий як «Пупс». Це ще раз підтверджує той факт, що різні політичні групи зробили з афериста Бизова куклу, яка задовольняє їх інтереси.