Ситуація на державних вугільних підприємствах України досягла критичної межі, що ставить під загрозу стабільність енергосистеми. Народний депутат Михайло Волинець виступив у Верховній Раді з різкою заявою, наголосивши на деструктивному впливі так званих «смотрящих» на роботу галузі.

За словами парламентаря, засилля тіньових кураторів уже спровокувало накопичення багатомільйонних заборгованостей із виплати зарплат гірникам та поставило під питання підготовку до майбутньої зими. 

«Країна ризикує залишитися без світла», — застерігає Волинець, вказуючи на реальну загрозу повної зупинки державних шахт. Особливу увагу депутат звернув на стан центральної збагачувальної фабрики «Червоноградська». 

Він стверджує, що підприємством нібито де-факто керують сторонні особи, чия діяльність призвела до катастрофічних наслідків. «Фактичне управління здійснюють невідомі „смотрящі“, які довели підприємство до межі катастрофи», — підкреслив нардеп під час виступу. 

Михайло Волинець офіційно звернувся до уряду з вимогою негайного втручання. Він наполягає на тому, що без наведення ладу в державному секторі видобутку вугілля та усунення корупційних схем, енергетична безпека держави опиниться під ударом.

Державна чи безхазяйна? 

У 21 столітті, під час війни досі впевнено себе почувають ділки – схематозники, які все більше втручаються у роботу держшахт.

Так званий «смотрящий» за вугільною галуззю Андрій Венгрин разом зі своїм оточенням фактично захопили Червоноградську центральну збагачувальну фабрику на Львівщині — ключове і по суті єдине підприємство, яке забезпечує збагачення вугілля для державних шахт «Львіввугілля» та «Волиньвугілля».

Результат їхнього ручного «управління» очевидний — підприємство зупинене, працівникам не виплачують заробітну плату, паралізована система збагачення вугілля для державних шахт.

Не через війну. Не через відсутність ресурсу. А через тіньові схеми, безкарність і цинічне розкрадання.

Це свідоме доведення до колапсу критичної інфраструктури державної вугільної галузі.

І Венгрин діє не вперше таким чином. Нагадаємо, що БЕБ долучило матеріали розслідування про дерибан на відбудові ТЕС до вже відкритої кримінальної справи. Це ще раз підтверджує існування схеми, яка була в полі зору правоохоронних органів із 2024 року.

Йдеться про договори ТОВ «Спецхімресурс», «Джі ес груп девелопмент» та «Технорішення», які виконували ремонтні роботи після ракетних та шахедних атак, а, також, постачали обладнання для Трипільської ТЕС, Зміївської ТЕС та ПАТ «Центренерго» на майже 1 млрд грн.

Міністри змінюються — «смотрящі» залишаються

Нитки цього довгого клубка схематозу ведуть до «смотрящого» за Львівсько-Волинським вугільним басейном Андрія Венгрина, ексрадника ексміністра енергетики та вугільної промисловості Володимира Демчишина. Венгрин досі залишається куратором потоків вугілля та розширює коло інтересів – до відбудови енергетики.

Сам Венгрин зараз не обіймає формальних посад, але через своїх ставлеників контролює – кому, за якою ціною і через які фірми йде вугілля.

Колишній голова тендерного комітету – директор з матеріально-технічного постачання, маркетингу, тендерних закупівель, збуту продукції та транспорту ДП «Волиньвугілля» Ігор Чаплинський та начальник відділу матеріально-технічного постачання ПРАТ «Шахта „Надія“ Олексій Бескупський проходили в 2019 році по одному й тому ж кримінальному провадженні.

Чаплинський від імені ДП „Волиньвугілля“ підписував контракти з ТОВками Бескупського за послуги, які фактично не надавалися, але повністю оплачені. Як наслідок – розтрата бюджетних коштів на 15 млн грн.

Згодом саме ТОВки Бескупського і Чаплинського незаконно отримували підряди від Центренерго на відбудову ТЕС. Нагадаємо, що Бескупський має відношення до 10+ фірм. Звертаємо увагу на наступні:

1. ТОВ „Технорішення“, яке отримало підрядів від Центренерго на майже 79 млн грн;
2. ТОВ „Вугільна компанія Оптенерготорг“, яка недопоставила вугілля на 77 млн.грн. в адресу Центренерго;
3. ТОВ „Виробниче Торгівельне Об'єднання «Український Національний Продукт», яка проходила у низці кримінальних проваджень, в тому числі щодо постачання неякісного вугілля, змішаного з шлакоконцентратом та гірничою породою.

Примітно, що директором/засновником у цих трьох підприємствах до Бескупського був такий собі Андрій Петрик, який наразі проходить обвинуваченим разом з директором Шахта «Надія» Михайлом Танчевим у кримінальному провадженні щодо розкрадань на тій же Шахті «Надія».

Але найцікавішим фактом є те, що Андрій Петрик є племінником «смотрящого» за Львівсько-Волинським вугільним басейном Андрія Венгрина.

Венгрин упродовж багатьох років є неофіційним куратором за потоками вугілля, збагаченням, логістикою та контролем над вугільними активами Львівсько-Волинського вугільного басейну.

Вугільна схема виглядає так: державні шахти продають вугілля не напряму електростанціям, а приватним компаніям-"прокладкам“, підконтрольним Венгрину. Вугілля нібито проходить процес збагачення, але замість реального підвищення якості відбувається змішування з породою та відходами. „На папері“ обсяги зростають, ціна зростає, по факту енергетична цінність – ні. Таке „оброблене“ схемами вугілля і постачалося на ТЕС за значно вищими цінами.

Так, Андрій Венгрин, фактично перебуваючи „смотрящим“ по вугіллю у Львівсько-Волинському регіоні, викрав з території ПАТ „Львівська вугільна компанія“ понад 2 млн тонн відходів вуглезабезпечення на суму понад 1 млрд грн. 

Діючи незаконно і даючи неправомірні команди арбітражному керуючому вищеназваного ПАТ Володимиру Постоленку, Венгрин домігся несанкціонованого відбору відходів вуглезабезпечення з мулонакопичувача „Львівської вугільної компанії“, власником яких так само є і Фонд державного майна, тим самим завдав значних збитків державі. 

Крім цієї корупційної схеми Венгрин задіяв низку інших. Зокрема налагодив постачання вугілля у вигляді „торту“ (шари аргаліту, пустої породи та вугілля). Ця гірнича маса відвантажується споживачам на „Центренерго“ і Калуську ТЕЦ, куратором якої був міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик. Ще одна зі схем: постачання обладнання за ціною нового, а, по суті, металобрухту, на шахти. 

Також Венгрин розпоряджається активами ДП „Волиньвугілля“ від реалізованого вугілля та надання послуг. Окрім того, він усіма можливими засобами намагається впливати на діяльність осередків Профспілки працівників вугільної промисловості та Незалежної профспілки гірників України. Своїми діями Венгрин довів до банкрутства шахти „«Волиньвугілля» і суттєво погіршив фінансово-економічне становище шахт «Львіввугілля». Досить прикметним є те, що всі ці неблаговидні вчинки здійснювалися з благословення міністра Насалика.

За цей час змінилися два міністри енергетики. Галущенко – в СІЗО за плівками Міндіча, чекає на внесення 200 млн грн застави. Гринчук – не в СІЗО, проте покинула посаду через корупційний скандал в тому числі. Ставленик Єрмака голова Наглядової ради Центренерго Андрій Гота, за каденції якого розгорнулася схема з дерибаном на ремонті ТЕС, уже теж не на посаді.

Нагадаю ще про одну скандально відому особу – ексзаступника вже ексміністра енергетики – Олександра Хейла. 

Саме Андрій Венгрин в якості радника керівника ДП «Волиньвугілля» та його довірена особа, рідний брат директора Шахти «Надія» Михайла Танчева, Павло Танчев (колишній керівник ВП Шахта №9 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля», раніше був затриманий за корупцію) давали хабар в розмірі 500 тис.дол. «вугільній руці» ексміністра енергетики та юстиції Галущенка Хейлу за передачу обладнання з прифронтової Донеччини в адресу західних шахт.

Окрім обладнання, з прифронтової зони Донеччини, Венгрин та його злочинне угрупування отримали й великий обсяг фактично краденого вугілля, що вивозили без жодних підстав, як з державних та приватних підприємств, списуючи його як викрадене чи захоплене окупантом, так і з «копанок», яке неможливо реалізувати в промислових масштабах – відсутні документи. Тож з метою реалізувати накрадене — вони шукають доступу до підприємства, що могло би стати способом його збуту. З цією метою до кола їх зору потрапила Калуська ТЕЦ. Схема не складна – планують брати документи з підконтрольних державних шахт, поставляти на ТЕЦ, спалювати, кошти виводити лівими схемами. Подібні схеми вже було реалізовано щодо Калуської ТЕЦ за часів перебування у державній власності та й інших, Венгриним з його ОЗУ, що висвітлено в ЗМІ у статті з промовистою назвою «Фирмы бизнесмена Венгрина подозревают в „разбавлении“ угля для Калушской ТЭЦ пустой породой».  

На даний же момент Калуську ТЕЦ було приватизовано ТОВ «КОСТАНЗА». Нові власники розрахувались з державою по повній ціні та в умовах воєнного стану, попри економічні складності, успішно управляють підприємством, всупереч власним економічним інтересам вже п'ять років, без збоїв, забезпечують місто Калуш теплом, а енергосистему України — такою необхідною електроенергією. Але й тут не обійшлось без пана Венгрина. Він знайшов таки рейдерський спосіб створити умови для втручання в управління ТОВ «КОСТАНЗА», зокрема корумпувавши колишнього керівника – Якубишин Олександру Павлівну. Яка, на його замовлення, штучно створила обставини, що призвели ТОВ «КОСТАНЗА» до стійкої неплатоспроможності, зокрема створювала умови для використання Калуською ТЕЦ дорогого та економічно необґрунтованого газу. Дані обставини, у наслідок й ухилення від оплати податків в процесі, є предметом розслідування Бюро економічної безпеки України, кримінальне провадженні №72024001410000053 від 15.11.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Вищенаведені обставини, в сукупності з наявністю в ТОВ «Український національний продукт» (власником та керівником якого на момент подій був пан Петрик – племінник Венгрина) певних прав вимоги до ТОВ «КОСТАНЗА» (права вимоги виникли ще до приватизації та в наслідок постачання ще державній Калуській ТЕЦ сміття замість вугілля, обставини якого викладені в вищенаведених статтях), призвели до відкриття влітку 2024 року провадження у справі №909/679/24 про банкрутство ТОВ «КОСТАНЗА», що була відкрита Господарським судом Івано-Франківської області.

Попри такі обставини, ТОВ «КОСТАНЗА», разом з місцевою владою та іншими кредиторами, вдавалось захищатись від рейдерів аж до початку 2026 року, коли Андрій Венгрин вирішив використати свої «корупційні щупальці» і в судовій голці влади, для прийняття незаконних рішень. Достеменно відомо, що суддя Західного апеляційного господарського Панова та суддя Касаційного господарського суду Жуков «посприяли» ТОВ «Український національний продукт» (ТОВка, афілійована до «смотрящого» Венгрина) у безпідставному призначенні свого розпорядника майном, зокрема Західний апеляційний господарський суд, під головуванням судді Панової, своєю постановою від 05.03.2026р. по справі №909/679/24, всупереч вимогам закону, усунув одного з найдосвідченіших арбітражних керуючих в Україні, який не вчинив жодного порушення, і призначив розпорядником майна Глеваського В.В., який підконтрольний Венгрину. Особливо кричущою тут виглядає окрема думка судді Західного апеляційного суду Міліціанов Р.В., якого корумпувати рейдерам очевидно не вдалось, по справі №909/679/24 від 05.03.2026р., де суддя чітко описує, що його колеги діють всупереч закону, судовій практиці та у просто неможливий спосіб. Суддя ж Касаційного господарського суду Жуков, щодо якого зараз відкрито дисциплінарне провадження, просто цинічно відмовив у відкритті касаційного провадження, де таке свавільне рішення могло би бути скасовано. Окремо варто зазначити, що вищеописані судді Панова (Західний апеляційний господарський суд) та Жуков (Касаційний господарський суд) є старою та відомою командою,  пов'язані між собою спільним дніпровським минулим, а сьогодні приймають рішення в інтересах «смотрящого» Венгрина. 

Про цих одіозних суддів та їх незаконні статки був окремий матеріал у ЗМІ в розслідуванні — «ЗОЛОТА ВЕРТИКАЛЬ» СУДДІВ ВЕРХОВНОГО СУДУ «ПАНОВА — ЗВАРИЧ — ЖУКОВ»: ЯК ДНІПРОВСЬКЕ МИНУЛЕ ТА РОДИННІ ЗВ'ЯЗКИ СУДДІВ ДОПОМАГАЮТЬ ДЕРИБАНИТИ МАЙНО“.

Але повернемося до Червоноградської ЦЗФ, де також фігрує Андрій Вегрин. Зупинка цієї фабрики уже сьогодні б'є по видобутку вугілля. Далі передбачуваний сценарій — зрив виплат шахтарям, скорочення виробництва і розбалансування всієї системи. У підсумку — пряма загроза підготовці до чергового екстремального опалювального сезону 2026 — 2027.

Фактично йдеться про ситуацію, коли стратегічний об'єкт опинився під контролем осіб, які не несуть жодної відповідальності перед державою, але приймають рішення, що мають наслідки для всієї енергетики країни.

Шахтарі пам'ятають трагедію на шахті Степова ДП Львіввугілля 2 березня 2017 року. Тоді через розграбування підприємства смотрящім Венгриним, за потурання Міністерства енергетики та вугільної промисловості України сталась жахлива аварія на шахті Степова — восьмеро гірників загинули, ще 25 отримали травми, дехто з них набув інвалідності.

Незалежна профспілка гірників України, колеги з Незалежної профспілки гірників „Солідарність“ звернулись до Міненерго щодо необхідності невідкладного втручання в ситуацію і наведенню ладу на Червоноградській ЦЗФ.

Доки ці ділки геть не знищили залишки державних копалень, необхідно усунути тіньовий, сумнівний менеджмент, який де-факто не підпорядковується державі та працює в приватних інтересах. Той випадок, коли підприємство треба повернути під повний держконтроль, у крайньому випадку — ухвалити рішення про націоналізацію фабрики і приєднати її до структури державних підприємств „Львіввугілля“ та „Волиньвугілля“.

По суті, це єдиний реальний шлях стабілізувати ситуацію — відновити безперебійну роботу шахт, забезпечити виплату заробітних плат і гарантувати підготовку до наступного опалювального сезону. Потрібно визначитись як Україна проходитиме наступну зиму.

Якщо коротко, держава фактично не управляє підприємством, від якого залежить робота державних шахт „Львіввугілля“ та „Волиньвугілля“.

Фабрика перебуває у процедурі банкрутства, а Міністерство енергетики прямо зазначає, що не має повноважень впливати на ситуацію чи давати оцінку тим, хто там реально приймає рішення.

Отже, маємо дуже дивну, навіть небезпечну ситуацію.

Червоноградська центральна збагачувальна фабрика, ключова ланка у всьому виробничому процесі — поза чітким державним контролем. При цьому підприємство фактично не працює, накопичується вугілля, падає видобуток, люди не отримують зарплати… Щобільше, зростають ризики для підготовки до наступного кризового опалювального сезону.

Так, у нас війна, а ресурс сильно обмежений. У такій ситуації нам допоможе адекватне управління і відповідальність. Українська енергетика без того працює на межі. І коли в таких умовах стратегічні підприємства опиняються у „сірій зоні“, це вже питання енергетичної безпеки держави.

Міненерго має ініціювати повернення підприємства під реальний державний контроль, запропонувати рішення щодо врегулювання ситуації з банкрутством, забезпечити відновлення роботи фабрики та погашення заборгованості перед її працівниками.

Також необхідно дати справжню оцінку всім процесам, які відбуваються навколо підприємства, і не допустити подальшого тіньового впливу на галузь.

Від цього залежить, чи зможемо ми нормально пройти наступну зиму.