Перш ніж розпочати нашу розмову, давайте згадаємо, що екологія – це наука, що вивчає закономірності взаємостосунків організмів з довкіллям, а довкілля – це всі живі та неживі об'єкти, сукупність факторів, природних та змінених діяльністю людини, які впливають на живий світ планети в усіх її проявах.

Запитаймо себе, чому екологія так для нас важлива. Більшість людей у розвинутих країнах вже склала для себе відповідь на це запитання – тому, що їх дітям і онукам у цьому світі (державі, населеному пункті) ще жити і жити. Тому вони і прикладають зусилля аби не дати спаплюжити майбутнє своїх нащадків.

Це думка психічно нормальних, відповідальних людей. Тому щороку все більше стає таких, що не тільки виходять з гаслами щодо захисту довкілля, але й засукавши рукави беруться до збирання сміття, очищення лісів і річок.

Проте, останнім часом питання екології з суто практичних стали обов'язковою частиною політичних уподобань електорату та відвертого піару тих же політиків. Послухати – так всі вони за збереження довкілля.

На жаль, на практиці все більше прикладів, коли проголошені окремою державою чи її політичним бомондом пріоритети екологічної політики йдуть врозріз з реальним станом речей. Наділені владою особи прямо цього не кажуть, але їх ставлення до природи можна охарактеризувати словами: «Після нас – хоч потоп». Їм наплювати (хоча більш близьким за змістом є слово «на…рати») на довкілля, на життя та здоров'я своїх співгромадян. Коротше кажучи, «бабло перемагає зло».

У Радянські часи Крим отримав назву «всесоюзна здравниця» – і завдяки клімату, і завдяки лікувальним закладам, особливо тим, що використовували місцеві лікувальні ресурси, і завдяки досить комфортним санаторіям, профілакторіям і будинкам відпочинку, кількість яких поступово збільшувалась, але у найпершу чергу – завдяки теплому та ласкавому морю.

Ніде правди діти – за часів України були, були у Криму певні проблеми з екологією. Не вистачало води, у тому числі питної – допоміг канал з дніпровською водою. Неодноразові випадки виходу з ладу застарілих систем каналізації – побутової та зливової – змусили місцеві бюджети все більше фінансових ресурсів спрямовувати на їх модернізацію. У справі захисту довкілля не стояв осторонь і республіканський бюджет. Зокрема, значні кошти виділялись на протизсувні заходи, одним з яких стало запобігання руйнуванню скелі, на якій стоїть знамените на увесь світ «Ластівчине гніздо».

Та настав 2014 рік, рік анексії Криму Російською Федерацією. Зразу ж реклама у російських ЗМІ – ось вони, бажані і легкодоступні для росіян курорти. Всі на відпочинок у Крим!

Минуло шість років.

Що за цей час така могутня, багата держава як Росія зробила для піднесення багаторічної слави Криму як здравниці? Чи покращились умови життя кримчан? Чи стали повітря, питна вода, земля і море чистішими? Чи ліквідовано ті екологічні проблеми, які так муляли місцевій владі?

На всі ці питання є одна відповідь: НІ! Жодних змін в кращу сторону; скоріше навпаки.

На пам'яті мешканців міста Армянська екологічна катастрофа на заводі «Кримський титан» у 2018 році: жовті листя на деревах, взагалі голі дерева, неприємний запах в повітрі, іржаві металічні поверхні у квартирах, мертві птахи, зростання кількості легеневих захворювань, у тому числі серед дітей. Кислотне повітря сягнуло і населених пунктів материкової України.

Окупаційна влада замовчує той факт, що причиною екологічного лиха стало припинення водопостачання заводу з Північно-кримського каналу. Для ліквідації аварії з підземних горизонтів у кислотонакопичувач заводу було закачано 12 млн. куб.м води і завезено 25 тис. кубометрів вапнякового молока.

Уряд Аксьонова запевняє, що власниками заводу розпочато його реконструкцію. При цьому поза увагою залишається той факт, що у проекті не вирішене питання стабільного водопостачання заводу. А це означає, що у разі посухи аварія може повторюватись знову і знову.

Багато з опитаних городян не вірять у перспективу закриття заводу з екологічних міркувань, а ті родини, які мають маленьких діток, кажуть, що при повторенні ситуації 2018 року вони будуть вишукувати можливість покинути місто.

Армянсько-Красноперекопський промвузол – це осередок хімічної промисловості, де крім «Кримського титану» розташовано такі підприємства як «Кримсода» та Перекопський бромний завод. Щільне зосередження хімічних підприємств несе в собі потенційну небезпеку як для довкілля, так і для населення, таку собі хімічну вибухівку.

Але російська влада Криму проголосила про необхідність розширення хімічного виробництва. Так, завод «Бром» у Красноперекопську планує інвестувати кошти у будівництво потужностей з виробництва хлору, причому із зниженням класу небезпеки з першого до другого.

Що тут казати. Якщо аварія на титановому комбінаті – це серйозна загроза здоров'ю кримчан, то аварія на хлорному виробництві – це вже трупи, десятки й сотні трупів.

Крім того, має наміри збільшити обсяги виробництва і «Кримсода», для чого підприємству буде надано у користування частину Сивашу. Буде також дозволено відкрити десятки нових кар'єрів з видобутку вапняку. Ось таке покращення екологічної ситуації.

Як же можна так зневажливо ставитись до Криму і кримчан та абсолютно не враховувати природний статус курортного Криму? Мабуть у Аксьонова за роки його правління так і не вистачило часу ознайомитись з Конституцією РФ. А в ній сказано «Кожен має право на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про його стан» (стаття 42) та «Кожен зобов'язаний охороняти природу та довколишнє середовище, дбайливо ставитись до природних багатств» (стаття 58).

Втім, чому тут дивуватись. Можна подумати, що Путін Конституцію РФ читав...