На телевізійній передачі, що була присвячена другій річниці трагічних подій на Майдані (а водночас другій річниці перемоги Майдану над диктатурою), було поставлено надзвичайно важливе запитання: «Що ми зробили неправильно?»

Підставою для такого формулювання є усвідомлення, що контрреволюція отримала тимчасову перемогу. Носії та захисники старих правил гри перемогли, але не остаточно. Тому дуже важливо, щоби ми виявилися здатними провести «роботу над помилками» зараз, не чекаючи наступні десять років (як то було між Помаранчевою революцією та Євромайданом).

На мій погляд, ми зробили три основні помилки.

1. Ми знову довірилися політикам, як після Помаранчевої революції. Правда, тоді, у 2005, ми довірили їм суспільне життя повністю і безконтрольно. Зараз, у 2014-2015, ми не повторили помилку в тому ж вигляді — ми постійно контролювали їх та щодня допомагали тим із них, які прагнули змін. Але ми дали їм надзвичайно великий кредит довіри, на який вони не заслуговували.

Я згадую, як на початку Євромайдану опитування показали: лише 6% учасників протесту назвали себе прихильниками тієї або іншої партії, 94% прийшли не під партійними прапорами. Політикам не довіряли, їх засвистували на сцені. Куди ж поділася та недовіра після перемоги?

Ми довірили цим політикам, людям старої системи, сформувати уряд і зайняти всі ключові посади. Не дивно, що захист старої системи став їхнім основним завданням. Ми привели до уряду та до парламенту замало нових людей.

Ми не сформували Уряд народної довіри з безпартійних професіоналів, хоча саме цього вимагали народні лідери Майдану. За два роки по тому ми продовжуємо вимагати формування такого уряду, а мусили ще тоді.

2. Ми не провели очищення країни — люстрацію, декомунізацію, «дерегіоналізацію». Ми дозволили політикам обмежити люстрацію до мінімуму. Ми нічого не зробили з народними депутатами, причетними до диктаторських законів 16 січня 2014 року. Ми так само нічого не зробили із суддями та прокурорами, що переслідували майданівців. Після перемоги Майдану ми залишили владу у тих, хто був проти майдану — навряд чи ми думали, що вони перевиховаються. Це була чиста помилка.

Постдиктаторські, посткомуністичні, постнацистські країни без очищення не можуть розвиватися далі. Німеччина пройшла таке очищення після Другої світової. Країни Центральної та Східної Європи, де відбулася люстрація, розвиваються набагато динамічніше, стають вільними та заможними у прямій пропорції до її глибини.

Ми не зламали хребет пострадянській державній машині. Ми залишили в усіх органах влади людей, що мають інституційну пам'ять старої системи, побоюючись втратити цю інституційну пам'ять — а саме це було нам потрібно. Ми не привели на їхні місця незалежних професіоналів, що мають компетенції, але не мають обмежень цієї пам'яті. Точніше, привели, але дуже мало.

Ми не запустили оновлення найважливіших систем — суду та прокуратури. Псевдореформа прокуратури призвела до того, що ті самі люди залишилися на місцях, ніхто не прийшов ззовні. Ми ще не запустили судову реформу, але вже бачимо, що вона буде дуже повільна і не призведе до очищення судової системи, оскільки основна ставка зроблена на самоочищення, якого годі сподіватися.

3. Ми перестали називати речі своїми іменами. Ми проявили максимальну толерантність, бо боялися розбалансувати країну, — як виявилося, занадто велику толерантність. Ми перестали називати безсоромних крадіїв крадіями, дешевих клоунів — клоунами, некомпетентних базікал — базікалами. Ми повернулися до режиму мовчання. Аби не було війни, казали ми. Але вона вже тут.

Ми мусимо повернутися до того, щоб давати гострі правдиві оцінки. «Не розгойдуйте човен», — кажуть нам. Але човен вже перевернувся, тож треба його розгойдати та перевернути у штатне положення, аби можна було плисти далі.

Настав час для роботи над помилками.