Нещодавно Володимир Горбулін написав: «Фактично, Росії чи не вперше за тривалий час справді вдалося перетворити обмежуючу особливість своєї стратегічної культури (тактичну прозірливість при мінімальному стратегічному плануванні та передбаченні далекосяжних наслідків своїх дій) на стратегічну перевагу (оскільки мета, якою Росія зараз керується на глобальному рівні, де-факто є „глобальною анархією“, і російське керівництво вважає її бажаним станом світового геополітичного простору).»

Власне, про те ж саме, але з використанням іншої лексики пише Горький Лук у цій статті: високий рівень тактичного планування при повній відсутності стратегії.

Хочу зупинитися на двох аспектах такого стану: на причинах та наслідках.

Про причини. Сьогоднішня політика Росії розробляється колишніми офіцерами КДБ (які люблять казати, що колишніх не буває). Це не лише Путін, а й значна кількість людей з його оточення. Всі вони пройшли одну і ту саму школу. Всі вони не випадково сильні у тактиці й слабкі у стратегії: стратегування у Радянському Союзі було прерогативою вищих партійних органів, КДБ не дозволялося лізти у ці сфери, щоб воно не стало занадто самостійне. Стратегія спускалася згори, і партія суворо охороняла свій привілей, справедливо побоюючись, що держбезпека може вийти з-під контролю. Штучний відбір та навчання створили сильну тактичну школу.

Про наслідки. Росія (не лише керівництво, але й народні маси) мріє про відновлення двополярного світу, але якими будуть ці полюси? В часи холодної війни полюси протистояння були зрозумілими: «капіталізм — комунізм», якщо брати ідеологію, або «демократія — тоталітаризм», якщо дивитися з точки зору політичної практики. Врешті, Захід ототожнював тоталітаризм з комунізмом і тому пропонував дихотомію «демократія — комунізм» (навіть у грі Сіда Мейєра «Цивілізація», яка вплинула на мислення величезної кількості людей, комунізм розглядається не як ідеологія, а як тип державного устрою). Так чи інакше, комунізм був ідеологією, привабливою для сотень мільйонів людей в усьому світі.

Але комунізм себе вичерпав. Який другий полюс може запропонувати Росія сьогоднішньому світу? «Руський мір»? Мешканці Африки, Латинської Америки та Південно-Східної Азії були готові помирати за торжество комунізму, але не будуть битися за «руський мір». Адже їм він нічого не пропонує і нічого не несе. Другий полюс мусить бути іншим.

Сьогодні цей другий полюс повною мірою вималювався. Це хаос на противагу порядку. Росія виступає як центр поширення хаосу, словами Горбуліна — «глобальної анархії», на противагу сталому порядку старих цивілізацій — західної, ісламської, китайської. Розгойдуючи ситуацію, створюючи нові й нові осередки хаосу навколо себе, на Близькому Сході, в Європі тощо, Росія намагається зайняти місце другого полюсу. І тут вона повною мірою використовує свої тактичні навички, а стратегічне мислення не дуже й потрібне: «чим гірше, тим краще», ось і вся стратегія. І така роль Росії як полюсу хаосу набагато ближче до позиції глобального Мордору, ніж колишні ролі «войовничого атеїзму», «передового загону пролетаріату», «осердя тоталітаризму» тощо.

При цьому всередині себе Росія тримає жорсткий порядок, хаос вона продукує лише назовні. Це означає, що на російському кордоні (не лише з полосатими стовпчиками, але й на віртуальному інформаційному кордоні) мусить стояти демон Максвелла, який збільшує ентропію лише назовні.

От, власне, і вирок. Як ми знаємо, демон Максвелла — істота парадоксальна, йому треба десь брати енергію. Енергія ця у реальному світі використовується всередині країни на ФСБ та новостворену Нацгвардію, на пропутінські рухи та антимайдани, на пропаганду — на все, що збільшує «єдіномисліє», тобто зменшує ентропію. Водночас енергія також потрібна назовні, на збільшення ентропії у світі — на фінансування крайніх лівих та крайніх правих, радикальних ісламістів та радикальних антиісламістів, диктаторських режимів та позасистемних повстанців тощо.

Джерела енергії не є нескінченними. Демон стомиться і перестане тримати двері. І тоді хаос спрямується, як завжди, із зони високої ентропії в зону низької — всередину Росії. І розірве її на частини. Це буде тим швидше, чим ефективніше працюватиме демон, поки він ще на своєму посту.

Висновок для нас дуже простий: тримати порядок на своїй землі. Тримати зону низької ентропії, що протистоїть хаосу. Нам трохи не повезло з державою — вона сама сьогодні джерело хаосу більше, ніж порядку. Значить, осередки низької ентропії потрібно створювати у суспільстві. Мережі довіри, мережі спільної дії, мережі поширення впевненості і згоди. І поступово такі осередки налаштовувати і в державі, крок за кроком, одну інституцію за іншою. Якщо ворог відомий і зброя його досліджена, йому можна і треба протистояти.