site.ua
топ-автор

Після нещодавнього теракту в Барселоні, про який ви вже забули, я написав про тероризм, але вирішив дати тексту «відлежатися». До наступного великого теракту, вирішив я, і чекати довго не довелося.

Те, що я скажу, вам не сподобається.

Терактів буде більше. Людей гинути буде більше. Країн під загрозою буде більше.

Спочатку пояснення, потім деталі та наслідки.

Ми живемо у світі, де багаті країни стають багатшими. Бідні країни також стають багатшими (можливо, ви цього не знали, хоча це факт). Але багаті країни стають багатшими набагато швидше. (Можливо, хтось із вас ще не забув математичний термін «похідна»; так ось, вона в багатих більша.) Тобто розрив між багатими і бідними збільшується — постійно, невідворотно, все швидше.

Водночас світ є глобальним. Мешканці бідних країн бачать, як зростає багатство багатих. Сто років тому вони були би щасливі від свого власного скромного покращення. Сьогодні вони мають телебачення й інтернет та нещасні від того, що їхнє покращення нічого не варте порівняно зі збільшенням багатства багатих.

Додайте до того, що чимало багатих країн мають досить рівномірне збільшення багатства, і що далі, то бідності там буде все менше — згадайте гарантований мінімальний дохід. Водночас у бідних країнах нерівномірність і несправедливість лише зростають.

Додайте до цього, що у багатих країнах зазвичай відкриті соціальні ліфти, а у бідних — закриті.

В результаті ми з вами бачимо у бідних країнах величезну кількість людей (здебільшого молодих, часто освічених), які потерпають від бідності й несправедливості, не мають у житті жодних шансів, але бачать, що багаті країни багатіють із шаленою швидкістю.

Додайте до цього те, що більшість із них сприймає життя як гру з нульовою сумою (win-lose). Можливо, їм просто бракувало нагоди подивитися на win-win.

Це означає: якщо тобі погано, в цьому винен той, кому добре.

(А ви самі ніколи не потрапляли в таку пастку?)

Що ми маємо в результаті? Гнів та радикалізм.

(Тут треба зупинитися і спитати, а чому би бідним країнам не стати багатими? Адже вони зазвичай мають непоганий потенціал та достатньо розумних працьовитих людей. Відповідь: тому, що місцеві еліти так само живуть у грі з нульовою сумою, а тому тримають економіку й політику закритими, позбавляючи всіх цих людей шансів. До цієї «лівої» відповіді додамо «праву»: окрім того, значна кількість культур не заохочує багатство, і ще більше не заохочує освіту, без якої багатство країни неможливе.)

(Я навмисне не використовую терміни Ойкумена та Околиця з моїх інших публікацій, але тим, хто їх знає, напевно, все зрозуміло.)

Отже, ми маємо гнів та радикалізм. Теоретично гнів мусив би впасти на голови тих, хто винен у бідності. Але вони вміють перемикати увагу, переводити стрілки.

(А ваш гнів — чи завжди він спрямований на тих, хто винен у ваших проблемах, чи на тих, на кого вміло переводять стрілки?)

(Часто кажуть, що в тероризмі винен іслам. Забуваючи про те, що багато терористів належить до інших релігій. Забуваючи про те, що є країни, де іслам є релігією прогресу. Забуваючи про те, що у нас під боком величезна терористична православна держава. Тероризм не має національності, не має релігії, але завжди має ідеологію. Правильно кажуть, що в ісламському світі відбувається не радикалізація ісламу, а ісламізація радикалізму.)

Отже, що більше багаті стають багатшими,
що більше розрив між бідними і багатими,
що більше глобальний і відкритий світ,
що міцніше закриті соціальні ліфти та краще переведені стрілки —
то більше охочих у бідних країнах зруйнувати світ тих, хто, на їхню думку, в усьому винен, хто заважає самим своїм існуванням.

Додайте до цього більшу доступність зброї та щоразу більші можливості виготовлення саморобних вибухових пристроїв, а також більшу доступність способів заподіяти великої шкоди — від автомобілів до літаків.

(Я навмисне не роблю різниці між індивідуальним тероризмом, організованим тероризмом та державним тероризмом. Суть одна. Так само немає різниці між збройним тероризмом та кібертероризмом, що виводить з ладу системи життєзабезпечення.)

Тепер ви знаєте, що терактів буде більше. Вони будуть частішими, більш руйнівними, їхня географія, тактика та зброя будуть різноманітнішими, в них гинутиме більше людей.

Це плата за глобальність світу. Це плата за добробут багатих країн. Це плата за нездатність багатих країн допомогти бідним країнам. Це плата за нерозуміння. Можна ввести війська в Ірак і скинути тамтешнього диктатора, але не можна замість іракців побудувати їм інституції та змінити ментальність. Результат — більше хаосу, більше терактів. (Ось чому, з точки зору Заходу, поганий диктатор кращий за гарний хаос.)

Тепер перейдемо до іншої сторони цього диференційного рівняння — до тих країн, в яких відбуваються теракти. Що зміниться там?

Метою теракту є руйнування системи. Вбивство якоїсь кількості мирних цивільних людей не дає нападникам жодної військової переваги. Єдиний виграш, який дає терор, — це страх і паніка, відчуття тривоги й незахищеності, недовіра до власних інституцій (які мусили захистити, але не змогли).

Відповідей на тероризм буде дві.

Перша відповідь на тероризм полягатиме у жорсткості інституцій. Поліція та спецслужби щоразу отримуватимуть більше прав. Приватності буде менше. Камер, рамок, оглядів сумок, перевірок документів, обшуків публічних місць буде більше. Жорсткості у діях правоохоронців буде більше. Арештовуватимуть за першою підозрою. Стрілятимуть без попередження. Кидатимуть за ґрати превентивно. Громадяни це вітатимуть, допомагаючи дзвінками у поліцію щодо підозрілих суб'єктів, добровільною допомогою, увагою до покинутих сумок та автівок тощо.

Толерантності до чужих буде менше. Демократії для чужих не буде. Фільтрація, перевірки, депортація. Доведи, що ти свій. Доведи, що поділяєш одні з нами цінності. Стіна буде вищою, варта буде пильнішою.

(Зауважу, що звична дилема «свобода-безпека» працює тут трохи інакше, несиметрично. Умовні «ми» готові трохи поділитися свободою заради безпеки, але умовні «вони» на жодну свободу не заслуговують. Щодо них є презумпція вини — приблизно так, як у багатьох українців сьогодні є презумпція вини щодо кожного незнайомого росіянина. Так, буде більше ксенофобії, хоча ні мені, ні багатьом із вас це не подобається.)

В тих багатих країнах, де загроза буде особливо сильною, громадяни вимагатимуть права на зброю та отримають це право (якщо ні, то на наступних виборах оберуть тих, хто це зробить). Помилково застрелених буде багато. Загиблих у терактах буде значно менше.

Друга відповідь на тероризм виглядає парадоксальною. Це зменшення чутливості суспільства до терору. Якщо мета тероризму — страх, паніка і падіння уряду, то громадяни відберуть у терористів перемогу. Загиблих буде більше, тож скорботи буде більше — але не буде страху, не буде паніки, не буде вимог відставки уряду чи поступок терористам. Сьогодні у світі чимало країн, які вже демонструють такий підхід.

Чи піде вниз хвиля терору, коли терористів вбиватимуть ще до того, як вони встигли заподіяти шкоду, а скорбота за жертвами не викликатиме наслідків, бажаних для терористів?

Можливо, так (адже пішла вниз хвиля африканського піратства, коли з ним стали ефективніше боротися). Можливо, ні. Але жодна країна не даруватиме терористам перемог. Жертви терору будуть, перемог терору не буде.

Що буде далі? Я не знаю. Можливо, багаті країни знайдуть спосіб допомогти бідним країнам подолати бар'єр розвитку. Можливо, терористи отримають ядерну зброю і знищать кілька країн. Можливо, якісь багаті країни виявляться занадто слабкими і вразливими для терору і зникнуть з мапи, а на тому місці виникнуть інші. Можливо, з'являться релігійні пророки, що заперечать тероризм і відвернуть від нього вірян. Можливо, міжнародні організації переформатуються і стануть ефективними. Можливо, стануться якісь технологічні прориви, які ми не можемо собі уявити. За межами найближчих 15-20 років ми вступаємо у сферу чистих спекуляцій, тож немає сенсу про це говорити.

Наше завдання — достойно прожити ці 15-20 років, а там далі буде видно.

Приміряйте це все на останні теракти в Європі, від Парижа і Лондона до Стокгольма і Барселони. Приміряйте це все на Ізраїль, що живе в таких обставинах десятки років. Приміряйте це все на Україну — адже війна завершиться не завтра.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація