site.ua
топ-автор

Частково під тиском громадськості, частково через прихід нових людей комунікаційна політика різних гілок влади поступово змінюється на краще. Адміністрацію Президента навряд чи можна назвати закритим для комунікації органом (скоріше навпаки, вона чемпіон за кількістю брифінгів та прес-конференцій), але все одно за традицією пересічний громадянин мало знає, чим там займаються, — напевне, готують чергову #зраду?

Зустрічі топ-блоґерів з провідними policy makers останнім часом стають доброю традицією, створюючи нову практику комунікації, далеку від офіційних заяв та помпезних прес-конференцій. Минулої п'ятниці ця спільнота зустрічалася з двома заступниками глави АП, Олексієм Філатовим та Ростиславом Павленком, аби поговорити про дві надзвичайно складні та міфологізовані реформи: децентралізацію та судову реформу.

Факт, що судова реформа — одна з найскладніших, адже закон захищає суддівський корпус від будь-якого впливу ззовні, роблячи його закритою кастою, свого роду державою в державі. Будь-які зміни, будь-які реформи можуть бути скасовані судовим рішенням, як ми це часто бачимо, і так само гасяться судами будь-які спроби викорінити корупцію. Тому немає вибору, чи робити судову реформу радикальною, чи ні. Вибір є, як саме це робити.

Шлях, який пропонує Адміністрація Президента, полягає у поступовому очищенні суддівського корпусу Вищою кваліфікаційною комісією суддів (http://www.vkksu.gov.ua/). Як тільки набере чинності процедура оцінювання, ВККС почне оцінювати суддів, спочатку Верховного суду та вищих спеціалізованих судів (сумарно це десь 350 осіб), потім інших. На цих оцінюваннях має враховуватися все: кваліфікація судді, історія винесення ним рішень (у тому числі скасування його рішень вищими інстанціями), дисциплінарні порушення в судовому процесі та поза його межами, його задеклароване та незадеклароване майно (а також майно родичів), поведінка під час Майдану тощо.

Олексій Філатов неодноразово наголосив на тому, що в процесі оцінювання надзвичайно важлива роль громадянського суспільства. З одного боку, засідання ВККС будуть відкритими та транслюватимуться онлайн, вже цього буде досить для неможливості покривати найбільш одіозні фігури. З іншого боку, саме громадськість може відіграти величезну роль, збираючи дані про суддів, їхню історію та майновий стан тощо (все це буде відкритим на сайті ВККС). І за словами Філатова, поки що ця активність низька: наприклад, якесь чергове «доленосне» засідання, за його очікуваннями, мало бути наповнене громадянськими активістами, та ще й будинок оточений, а насправді було лише кілька людей.

Слабка сторона запропонованого рішення — надзвичайно довгий і невизначений термін. У країні 9000 суддів. Скільки триватиме розгляд всіх персональних справ? Порахуйте, практично безкінечно. Звичайно, є розрахунок на те, що багато хто налякається та сам піде. Ще є можливість запропонувати їм височезну пенсію замість тюремної камери (за принципом Фаїни Раневської «дівчинко, ти хочеш на дачу чи щоб тобі відірвали голову»), але громадяни можуть повстати проти виплати народних грошей у вигляді відступних злочинцям. Ще один фактор: найбільш одіозні судді були призначені в часи Януковича на 5 років, а не безстроково, і скоро всі вони підуть.

Ще один важливий чинник — зміни до Конституції, що мають бути внесені у вересні, отже, за процедурою прийняті можуть бути у лютому. Вони розширять перелік підстав для звільнення суддів та обмежать суддівський імунітет лише функціональним (простіше кажучи, суддя має імунітет лише щодо своїх суддівських рішень, а не щодо поведінки на дорозі чи у ресторані). Навряд чи багато суддів буде звільнено за п'яні дебоші, але відчуття повної безкарності пропаде.

Отже, темп реформи — ключове питання. Олексій Філатов оцінює тривалість основного етапу реформи у 3 – 3,5 роки, але чи реально переглянути за такий термін 9000 суддів? І чи чекатимуть люди, які не розбираються у проблемі, а вимагають правосуддя тут і зараз?

Альтернативний шлях, який пропонують певні громадські активісти, полягає в одночасному звільненні всіх 9000 суддів і наборі нових суддів. Найбільш слабкою стороною цього варіанту є те, що всі звільнені судді моментально поновляться на роботі, звернувшись до європейського правосуддя (так само нині поновлюються прокурори та інші чиновники-корупціонери, і навіть такі, щодо яких проведена пряма і безумовна люстрація), або ж підуть на новий відкритий конкурс чистесенькими і переможуть. Звичайно, можна прийняти закон про дискримінацію: якщо ти був суддею, то вже не маєш права ні поновитися, ні брати участь у новому конкурсі. Але дискримінація заборонена Радою Європи, членом якої є Україна.

Ситуація радше песимістична, і трохи оптимізму може додати лише розуміння, що низка інструментів буде використовуватися одночасно. Наприклад, можна створювати нові міжрайонні суди, формуючи їхній склад із нових суддів, а тим часом старі ліквідовувати. Застосування всіх методів одночасно збільшує шанси на перемогу.

Але основна ставка робиться все-таки на те, що старі судді нашугаються, оцінять свої статки і вирішать, що вже досить, а спокійне життя варте ще одного незаробленого мішечка з грошима. Одначе тут не врахована психологія суддів. Як писав нещодавно відомий блоґер Олександр Нойнец, судді (на відміну від міліції) розуміють небезпеку громадянського протесту останніми: коли знавісніла юрба навколо вже підпалюватиме їхні мантії, вони ще будуть продовжувати спокійно виносити неправосудні вироки.

Тішить, що в Адміністрації Президента добре розуміють: вибору нема, необхідна радикальна реформа — що швидше і що більше позбутися старих суддів, то краще. Також є усвідомлення необхідності зменшити число суддів (принаймні на третину) та підвищити ефективність їхньої роботи. Тут стануть в нагоді мирові судді, цю систему давно потрібно запровадити, бо несуттєві справи (на кшталт крадіжки курки сусідом) відбирають у судової системи неймовірно великий час. Також необхідно міняти процесуальні кодекси.

Ситуація нагадує анекдот про англійський газон, який створити нескладно, лише поливати і підстригати принаймні 300 років. Ми не мали правосуддя 300 років, тепер хочемо його негайно створити, і то в рамках нашої дуже низької загальної правової культури (ви що думаєте, постмайданівські громадяни не будуть пропонувати новим суддям хабарів?).

Підсумовуючи, основна проблема судової реформи — надзвичайна розтягнутість у часі та остаточна незрозумілість дорожньої карти. Це засаднича проблема, яка заважає і реалізації, і комунікації. І тому вся ця історія наводить на думку, що зміна суддівського корпусу відбудеться в якийсь момент хаотично і некеровано, шляхом лінчування окремих «видатних» представників суддівського корпусу. А це означає, що на нашому шляху до правової держави ми знов будемо тупцювати на місці.

В підсумку: не #зрада, а #перемога, але дуже повільна і песимістична. Для появи оптимізму необхідні нові проривні ідеї та пильна увага громадянського суспільства.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація