site.ua
топ-автор

Спробую простими словами описати, що таке реформа уряду. Це не звільнення максимальної кількості чиновників, як ви могли би подумати. Це демонтаж старої системи і створення натомість ефективної нової.

Якщо у вас є старий «Запорожець», який давно вже їде лише в тому випадку, коли в нього запрягають конячку, то ремонт не допоможе. Вам потрібен новий автомобіль. Повикидати якнайбільше частин зі старого автомобіля — не вирішить проблему швидкого пересування. Звичайно, ви можете сказати, що взагалі обійдетеся без автомобіля, — але тоді залежатимете від служб таксі чи милості товариша.

Завдання модернізації України, її оборони від вічно голодного сусіда, прориву на нові ринки та створення інноваційних систем в усіх сферах життя, починаючи з освіти, — ці завдання не вирішити без держави, як про те мріють радикальні анархісти. (Якщо без держави так класно, чому жоден народ, окрім бушменів, не живе так? Чому американці, британці, німці, японці, шведи, сінгапурці, новозеландці мають сильні держави?) Відраза від споглядання того, на що перетворилася корупційно-постколоніальна українська держава, не мусить спонукати нас відмовитися від того, за що віддали життя декілька поколінь українців, — від української незалежності, яка неможлива без держави.

Це був такий собі ліричний відступ, повернемося до уряду. Те, що ми маємо на сьогодні, є радянською спадщиною найгіршого ґатунку. Основним принципом імперсько-комуністичного правління було не допустити незалежності колоній. Для цього розривали технологічні ланцюжки в економіці, примушуючи везти вузли та агрегати з України на Урал, з Вірменії в Естонію тощо — витрачаючи шалені кошти на логістику, але гарантуючи, що незалежна республіка не матиме завершених ланцюжків доданої вартості. Так само для цього виймали окремі ланцюжки системи урядування та передавали їх до Москви, аби жоден «республіканський уряд» (який, до речі, майже нічим не керував) не мав повного циклу прийняття і впровадження рішень.

Так і залишилося дотепер, і ніхто того не поремонтував за роки незалежності. Адже всі, хто працював у системі, звикли до неї і не бачили інших підходів. Тим часом не лише світова практика урядування значно змінилася — в самій Україні приватний бізнес, який вийшов з малокерованих кооперативів часів занепаду Радянського Союзу, за 25 років зробив значний стрибок в технологіях, інструментах і філософії менеджменту. І сьогодні будь-яка компанія середнього віку і розміру вміє те, чого годі сподіватися від багатьох міністерств.

Наші міністерства займаються всім підряд: самі керують власністю, самі собі встановлюють правила, самі себе та інших перевіряють. Така практика, окрім того, що породжує незнищенну корупцію, ще й неефективна. Чи може ефективно працювати міністерство, яке має на три сотні співробітників 12 тисяч функцій?

Результатом такої роботи є броунівський рух. За даними дослідження Офісу кращого регулювання (BRDO), 95% нормативних актів нікому не потрібні і нічого корисного не регулюють. Купа народу активно працює, але відповідей на ключові запитання розвитку країни немає. В результаті законопроекти пишуть депутати та громадські активісти, а міністерства ганяють по колу папери задля безкінечних погоджень. Значна кількість підрозділів різних міністерств і відомств не витримують найпростіший тест під назвою “Who will cry if you die?” («Хто тужитиме, як тебе не буде?»)

Реформаторські зусилля окремих міністрів та заступників тонуть у неефективних процесах та низькій виконавчій спроможності. Більшість співробітників націлені на процес, а не на результат, і не мають критеріїв оцінки ефективності — ні персональної, ні на рівні підрозділів. Міністри керують своїми установами за допомогою «доручень» — застарілий інструмент мікроменеджменту, що давно не застосовується у пристойних приватних компаніях. Ієрархічні структури з мінімумом горизонтальних зв’язків породжують наративи на кшталт «Гей, малий, скажи малому, хай малий малому скаже, най малий теля прив’яже» або «Твого васала васал на мого васала нас***».

На щастя, у нас є партнер — Європейський Союз. Він зацікавлений в тому, щоб Україна встояла. (Ви скажете, що ми також в цьому зацікавлені, але він поки що робить задля цього більше за нас.) ЄС примушує Україну зробити уряд ефективним. Вони знають як — бо вже зробили це багато разів, повторивши та пристосувавши найкращі практики. Вони вважають Угоду про асоціацію Україна-ЄС контрактом, який треба виконувати.

Реформа державного управління має декілька складових. Сьогодні ми розглянемо лише одну з них — реформу міністерств. Міністерства мусять сконцентруватися на своєму головному завданні — аналізі, виробленні і реалізації політики (policy, не плутати з politics). Це означає: визначити проблему, розробити альтернативні рішення та запропонувати їх політичним лідерам (міністрам, парламенту), а потім послідовно впровадити той вибір, який був зроблений, оцінити результати і показати їх суспільству та політикам. У нас цей цикл не запроваджено — нема традиції, нема спроможності.

Наша робота починається з функціонального аналізу міністерств (ми це розпочинали ще 2015 року, але тоді все загальмувало). Далі відбудеться реорганізація міністерств: ключові функції розробки і впровадження політики будуть зібрані у нових підрозділах — генеральних директоратах, не більше 5-6 в міністерстві; застарілі, дублюючі та непотрібні функції будуть скорочені; функції обслуговування будуть сконцентровані у спеціальному підрозділі — секретаріаті; невластиві міністерствам функції управління власністю, надання адміністративних послуг, інспектування будуть тимчасово сконцентровані в департаментах, щодо яких будуть прийматися політичні рішення (відрізати, передати, викинути, віддати на аутсорсинг тощо).

До речі, цей процес має серйозну антикорупційну складову. Коли міністерство відокремлено від грошових потоків (умовно кажучи, вся корупція зібрана в одному «заповіднику»), громадськість та правоохоронці мають більше можливостей контролювати. Міністерство перетворюється на компактну команду високооплачуваних мотивованих професіоналів, які займаються лише головною справою — розв’язанням проблем, що постають на шляху розвитку країни.

Від ідеальної картинки нас відділяє купа роботи, не кажучи вже про спротив, породжений корисливими інтересами чи страхом змін. Наразі процес стартує у 10 пілотних міністерствах. Я далекий від думки, що всі 10 пілотів «злетять». Але кілька успішних прикладів дозволять рухатися далі з подвоєною швидкістю.

Далі буде.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація