site.ua
valerii.pekar
Валерій Пекар
топ-автор

Яка політична партія нам потрібна?

На це запитання мільйони українських громадян дадуть відповідь: нам потрібна партія, яка реалізує цінності та ідеали Майдану — змінити правила політики, перезавантажити систему, побороти корупцію, покарати злочинців, запустити економічне зростання, поміняти суспільний договір та запровадити європейські цінності.

Що ж це за партія? Кому вірити?

По-перше, ми звикли швидко створювати собі кумирів, але й швидко розчаровуватися. Середній термін перебування на п'єдесталі чергового кандидата на роль месії скоротився з декількох місяців до декількох тижнів.

По-друге, і це є наслідок першого, ми не віримо нікому. Опеклися не раз.

Можна так і залишатися у зневірі, а значить, знов віддати перемогу старим силам. А можна спробувати поміняти парадигму: замість шукати, хто би для нас зробив необхідні зміни, усвідомити, що їх мусимо зробити ми самі. І тоді виходить, що ми шукаємо не суперменів, а людей, з якими можна йти у розвідку.

З ким можна йти у розвідку?

Я запропоную свій варіант відповіді.

1. Єврооптимісти. Молоді політики, що прийшли до парламенту, можна сказати, з Майдану. Людина груба скаже, що їх розтягли по політичних проектах, не давши можливості об'єднатися. Людина витончена скаже, що вони зайшли по різних списках, бо не мали іншого шансу, а все одно суттєво вплинули на події в країні. Вони не були народними «кумирами на годину», але й не скурвилися (дозволю собі слово, що вже увійшло в український політичний лексикон).

2. Позапарламентські партії. Не політичні проекти «на один раз», що були використані й забуті, лише спаплюживши хороші бренди та вірні гасла. А політичні партії, які, попри поразки, залишалися вірними собі та знов і знов піднімали прапори.

3. Реформатори-технократи. Люди, що ніколи не думали про політичну кар'єру. Але вони прийшли в уряд, досягли реальних успіхів, і тепер їм важко уявити, що все може повернутися назад. Хочуть ці люди чи ні, але політика не відпустить, поки справу не буде доведено до кінця.

4. Громадські активісти. Тут є багато людей, що не пішли в політику досі, бо вона їх дратує і відштовхує. Це брудна робота. Хай би її зробив хтось інший, але іншого нема. В цій когорті багато журналістів, юристів, економістів, малих підприємців тощо — їх об'єднує лише те, що всіх зірвав Майдан, щось незворотно перемкнулося в голові.

Чи зможуть ці всі люди об'єднатися?

Не знаю. Спроби були влітку 2014, навесні 2015, восени 2015. Треба спробувати ще раз. А як не вийде, то здати країну ще на одне покоління олігархам, популістам і радикалам. Треба спробувати ще раз.

Що заважає? Кажуть, особисті амбіції. Я не згоден. Як людина, яка знає ситуацію зсередини, упевнено кажу — проблема не в амбіціях, проблема в довірі. Я написав про це статтю і прошу вас її прочитати.

Це моє прохання не випадкове і дуже настійливе, тому що Вам (саме Вам, читачу цих рядків, з великої літери) однозначно не подобаються певні персони зі списку, що з'явиться найближчим чином. Однак решта подобаються чи принаймні не викликають заперечень. Але Ви не хочете підтримувати цю партію, тому що там є ті, хто не подобається.

І при цьому Ви наполягаєте на об'єднанні, бо інакше десяток мікро-партій набере по 1-2%.

А значить, вимога об'єднання і вимога, щоб всі подобалися, несумісні.

І Ви зможете за допомогою тих або інших механізмів праймеріз зробити так, щоб Ваші уподобання мали вплив.

Хто лідер цієї партії?

Кажуть, без лідера не можна. Але лідер, попри медійну значущість, поляризує суспільство. Хтось у нього закоханий, а комусь він несимпатичний. Результат — знову розкол. На ці граблі ми наступали вже багато разів. Лідерів нової політичної сили буде багато, і Ви оберете собі на свій смак, як можете обрати улюбленого героя в епопеї Джорджа Мартіна. Поруч з ним будуть ті, що Вам не сильно подобаються, але всі вони разом лупатимуть ту саму скелю заради спільної перемоги.

Якби кожний лідер мав свою партію, їх була би сотня, і кожен набрав би менше відсотка. Не дочекаєтеся, такого не буде. Всі лідери (принаймні більшість їх) підуть разом, а час та виборці згодом розставлять всіх по місцях.

До того ж, 20-30 медійних персонажів набагато краще розкажуть, ніж один. Звичайно, якщо не будуть суперечити один одному.

Якою буде ідеологія цієї партії?

Спрямованою на свій електорат. Єдиний спосіб подолати популізм — говорити те, у що віриш, а не те, що від тебе хочуть почути. Тому нова політична сила буде праволіберальною. Але в української громади ще не сформувалися чіткі ідеологічні засади, і тому багато термінів розпливчасті, трохи змінили свої класичні значення. Ми ще не вибудували своїх правих і своїх лівих (а в кожній країні є особливості), у нас поки що єдина чітко окреслена ідеологія — популізм, тобто казати, що хочуть почути, а тим часом запихати собі до кишені все, до чого руки дотягнуться. І тому невідворотно у новій політичній силі буде широкий спектр думок, активна внутрішньопартійна дискусія.

Але основні засади визначені — це маніфест «Реформи Мають Бути Справжніми», це напрацювання Нової Країни та Несторівської групи.

Хто буде фінансувати партію?

Брати гроші в олігархів — це йти второваним шляхом, який веде в пекло. Адже гроші даються лише в обмін на зобов'язання. Чи готова громада фінансувати свою власну, незалежну від олігархів політичну силу? Зазвичай кажуть «ні». Ми кажемо «так», бо знаємо. Минулої зими ми профінансували більше десяти антикорупційних форумів, зібравши величезну (за мірками української політики) суму коштів краудфандингом, тобто внесками громадян. Більше того, опублікували всі дані у відкритому доступі. Більше того, знайшли і повернули великі внески, щодо яких були сумніви. Ми перевірили: новий стандарт політичних фінансів можливий сьогодні в Україні. Треба лише говорити правду і виконувати обіцянки.

Чи зможе нова партія виконати те, що вище було названо настановами Майдану?

Ні, не зможе. Тому що всі Майдани всієї країни, всі волонтерські, добровольчі та реформаторські рухи охопили не більше 20% громадян. Це є активна меншість, яка задає напрямок змін. Тим часом пасивна більшість задає їхній темп.

Переважна більшість українських громадян залишилася на тих же позиціях, що й була. Для них нічого не змінилося. Одні будуть завжди голосувати за партію влади, хоч би як вона називалася, хоч би як звали її лідера. Інші завжди віддаватимуть голоси за свого земляка, який би темний шлейф за ним не тягнувся, якою б не була його програма. Треті завжди голосуватимуть за популістів, що голосніших, то кращих. Четверті продадуть голос тому, хто дасть вищу ціну.

Це означає, що партія Майдану навряд чи набере більшість на цих виборах. Але, за умов належної консолідації вищезазначених сил, може і повинна зайняти перше місце.

І це означає, що вона активно впливатиме на формування суспільного порядку денного. На якість законів. На формування уряду відданих професіоналів. На кадрову політику. На масову свідомість.

Рух не буде швидким, але він і не може бути таким у країні, де половина населення не побачила ні революції, ні війни, ні геополітичного розвороту небаченої крутизни.

Вам все одно не подобається?

Тоді ви мусите чітко сказати, хто є альтернативою. Кому Ви віддасте свій голос на наступних виборах. Або ж можна на всіх начхати, забитися під ковдру і на вибори не ходити. Це також вибір, це також рішення. І воно має свої наслідки.

Замість марити про політичну силу Вашої мрії, я пропоную Вам створити її разом.

Якщо Ви читаєте ці рядки, ви належите саме до цієї активної меншості. Я Вам відповідально кажу: попереду ще довгий шлях. Але щоразу, обертаючись назад, ми бачимо, яку неймовірну частину цього шляху ми вже встигли пройти. Це лише у дитячих казочках добро перемагає зло в останньому рішучому двобої. У дорослих історіях «лиш той життя і волі гідний, хто б'ється день у день за них» (Ґьоте). Нації настав час дорослішати.