site.ua
valerii.pekar
Валерій Пекар
топ-автор

(Цей текст був підготовлений Центром стратегій ГОШ рік тому для певних українських політиків, але не став їм у нагоді.)

Революція Гідності остаточно закріпила перехід від суспільства патерналістських цінностей («нехай добрий цар зробить нам хороше життя») до суспільства громадянських цінностей («ми самі відповідаємо за свою країну»). І нехай громадянські цінності на даний момент поділяє лише 15-20% населення, але це критична маса, достатня для того, щоб зміни набрали темп і стали невідворотними. Символом цих змін є гасло «Цього разу не підемо з Майдану», що означає, звісно, не постійне перебування в наметах, а готовність щодня докладати власних зусиль до змін в країні, не передоручаючи це політичній «еліті».

В цій ситуації залишається питання щодо лідерства. Суспільства змінюються, а лідери так само необхідні, тільки їхні ролі та завдання стають іншими. Колись лідер мусив зі зброєю в руці особисто вести військо в бій. Ті часи минули. Героями нашого часу є Конрад Аденауер, Лех Валенса, Вацлав Гавел, Магатма Ґанді, Шарль де Ґолль, Мартін Лютер Кінг, Нельсон Мандела, Франклін Делано Рузвельт, Вінстон Черчиль (в абетковому порядку, щоб не порівнювати їхній внесок). Це лідери абсолютно нового типу, порівняно з класичною історією.

Дух і колір часу продовжує змінюватися, і сьогодні національний лідер має абсолютно інші ролі. Які ж саме? Спробуємо визначити.

Відповідно до нашої моделі національне лідерство має п'ять основних ролей.

Модератор — організатор діалогу національних еліт, який бере участь в діалозі не як одна із його сторін, а стоїть над ним. Для того, щоб стати модератором, треба перестати бути однією зі сторін діалогу, а це означає позбавитися власних цілей, відмінних від цілей держави. Роль модератора дає перевагу вищості над всіма учасниками процесу.

Арбітр — особа, яка вирішує конфлікти всередині національних еліт. Арбітр, на відміну від модератора, може мати власні інтереси, але повинен позбавитися будь-яких особистих прихильностей. Наявність «любих друзів» в будь-якому вигляді унеможливлює виконання ролі арбітра. Роль арбітра дає перевагу незамінності для еліт.

Нормотворець — особа, яка власною поведінкою створює і закріплює у суспільній свідомості нові поведінкові норми і стереотипи. Для того треба повністю поміняти стиль власних дій так, щоб він відповідав новим, а не старим правилам і вимогам. Це сильна роль, і вона важка для виконання. Але ця роль нормотворця дає перевагу прихильності активної частини суспільства, що є джерелом великої сили лідера.

Стратег — особа, яка пропонує власну стратегію в якості національної стратегії. Важливо, що стратегія передбачає не лише візію майбутнього, але й покроковий шлях до неї. Основним важелем стратега є комунікація: регулярна, зрозуміла, спрямована на залучення до дії. Роль стратега дає перевагу вимагати від інших виконання певних кроків та карати ганьбою тих, хто ухиляється.

Пророк — особа, яка пред'являє власну візію майбутнього. Від пророка вимагається набагато менше щоденних дій. Але для того, щоб стати пророком, потрібно повністю відсторонитися від сьогодення, а це завдання не з легких і не для кожного.

Немає потреби виконувати всі ролі одночасно, але національним лідером є той, хто чітко зафіксував у суспільній свідомості за собою принаймні три з п'яти. Деякі з ролей можуть бути вільними. Розпорошення ролей між різними особами не становить загрози, якщо тільки немає концентрації ролей в руках осіб, які претендують на позицію альтернативного національного лідера.

Читач може самостійно визначити, які ролі закріплювали за собою великі лідери ХХ сторіччя, а також оцінити з точки зору цієї моделі нинішніх лідерів та порекомендувати їм, що робити.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація