site.ua
valerii.pekar
Валерій Пекар
топ-автор

У багатьох вчора з'явилося відчуття, що публікація перших сторінок із книги видатків Партії регіонів — це відкриття ящика Пандори, що це лише початок, і далі події будуть розгортатися. Напевне, десь є й інші томи, за інші періоди, щодо інших операцій. Їх підвели ретельність і порядок. Адже гроші люблять рахуватися, а зобов'язання треба «брати на олівець».

Подекуди кажуть, що це все задумано, аби відволікти увагу від офшорних скандалів. Але засіб несумірний. Це як відволікати увагу від гей-прайду за допомогою вибуху атомної бомби. Офшорна тема слизька не лише своєю незрозумілістю пересічному громадянинові, але й повсюдним використанням у світі великого бізнесу і тонкою гранню псевдозаконності. Натомість кеш із чорної каси — це конкретна річ, зрозуміла кожному і повсякденно близька, а список отримувачів включатиме не десятки, а десятки тисяч. Адже отримані кошти розходяться хвилями на підручних і бригадирів, сотників і десятників, субпідрядників і спостерігачів, і в кожного з них немає сумнівів ні щодо походження грошей, ні щодо своїх зобов'язань у разі їх отримання.

Кажуть, в Україні немає компромату. Це так: скільки би бруду не було вилито на політика чи партію, вони продовжують отримувати голоси на виборах. Адже виборець прив'язаний до своїх емоційно, а не раціонально. «Він з нашого міста», «вона за простий народ», «він захищає російськомовних», «вона дасть їм чортів» — приблизно така аргументація десь у 80% виборців, і часто вона підкріплена матеріальною винагородою.

Але все колись закінчується. Усвідомити це нам допоможе паралель із плівками майора Мельниченка, яка спала на думку багатьом спостерігачам. Переважна більшість населення тоді не зацікавилася плівками, а знайшлися й такі, які схвалили вбивство журналіста. Але думки іншої меншості було достатньо, аби підірвати легітимність президента, що був причетний до тієї темної й досі остаточно не розслідуваної історії. У нашому випадку більшості начхати на чорний кеш Партії регіонів. Але масштаб зла, який викриється у ході подальшого розвитку подій, вразить ту саму меншість, зміна думки якої є достатньою для початку тектонічного зсуву.

Можете бути певними, що в книгах є усі. Усі політики всіх мастей. Сотні людей з медіа та різних державних інституцій. Тисячі тих, хто розповсюджував гроші далі. Так побудована наша політична система. Олігархи дають гроші політикам, політики купують медіа та виборців, виборці голосують за політиків, політики створюють преференції олігархам. Ця механіка знайома, вона крутиться у нас перед очима багато років.

І ми не одні такі у світі. Десятки країн крутяться у цьому колесі понад сторіччя, не маючи змоги вирватися із пастки бідності, бо єдиний шлях із неї — відкрити економіку та політику. Саме цього не хочуть ті, хто закрив економіку і політику і там, у тісняві й темряві, робить свої оборудки, записуючи операції у товсту чорну книгу.

Але у нас трохи інша ситуація. Роки економічного зростання, технологічна революція і Майдан створили і посилили активну меншість, і водночас війна та криза, окупація та втрата ринків підірвали сталість механізму, який називається рентоздирництвом. Система захиталася. Система почала потроху ламатися. Її легітимність давно нікчемна. Вимоги євроінтеграції та відкриті реєстри, ProZorro та дерегуляція, всілякі інші маленькі й великі #перемоги потроху трощать стіни кафкіанського Замку. Цей Замок має бути зруйнований. Але для того є дві необхідні важливі передумови.

По-перше, виборча реформа. Вибори за старими правилами не дадуть результату. Лише скасування мажоритарки, відкриті списки, прозорість фінансування та обмеження політичної реклами створять умови для відкритості політичної системи.

По-друге, мусить з'явитися альтернатива. Молоді постмайданівські політики мусять запропонувати виборцю шанс. Вони мали зробити це ще у 2014 році, але розбіглися по політичних проектах старих сил, і багато хто з них нічого не навчився і досі тримається за зручне крісло, фактично протистоячи таким самим своїм побратимам і посестрам з Майдану. Вони мали це зробити навесні 2015 та восени 2015, перед місцевими виборами. Вони не зробили цього досі, незважаючи на конкретний соціальний запит.

Мене постійно питають, де ж той чорний лебідь. Я звично відповідаю, що у нашому кліматі чорні лебеді не водяться, натомість є чорні дятли. Вони стукають щодня роками, до їхнього стуку всі звикли, аж допоки дерево не підломиться і не впаде. Наш чорний дятел прилетів у вигляді чорної товстої книги. І це лише початок. Бо лише у живій природі чорний дятел живе відокремлено, одинаком. У політиці та в економіці чорні дятли літають зграями. Далі буде.