Учасники онлайн-курсу «Інтегральна динаміка» поставили більше 300 запитань. Відповіді на найцікавіші запитання я вирішив записати для загального користування. Це друга публікація. Першу публікацію можна почитати тут.
За допомогою яких тестів визначити свою (або інших людей) парадигму мислення?
В інтернеті існує велика кількість тестів, де треба обрати одну відповідь з кількох варіантів. Маючи певні інтелектуальні здібності, неважко вгадати ту відповідь, яка потрібна в даний момент (наприклад, ви хочете влаштуватися на роботу, тож будете відповідати з помаранчевої парадигми). Отже, цінність таких тестів дорівнює нулю. Тестів, що відповідають науковим критеріям достовірності, порівняно небагато. І тут ми зустрічаємося з наступною проблемою: домінуюча парадигма мислення (у працях окремих дослідників зустрічається термін «ефективний ціннісний мем», це те ж саме) — штука, яку нелегко визначити. Адже цінності та системи мислення проявляються під час прийняття рішень, під час вчинків, в момент непростого вибору, а зовсім не при заповненні анкет. Ми можемо поміряти лише окремі аспекти — наприклад, проявлення систем мислення через мову (система тестування Білла Торберта) або когнітивний розвиток (модель ієрархічної складності Майкла Коммонса). Таким чином, простої та водночас ефективної системи тестування не існує.
Чи можна стверджувати, що нема подальшого розвитку після бірюзового рівня?
Давайте прямо і чесно скажемо: навіть і бірюзового рівня немає. Принаймні ще немає. Це лише гіпотеза, на підтвердження якої можна навести окремі тексти окремих філософів — але чи є наша мова вже достатньо розвиненою для передачі бірюзових сенсів, щоб із певністю це стверджувати? Очевидно, ні, бо ми і жовті ще не навчилися адекватно передавати (вчимося нині, так само як фактично на наших очах виник величезний пласт зеленої лексики, і тепер нам зовсім не складно висловлювати почуття і думки, яких 50 років тому не вміли висловити, а 100 років тому ще просто не було). Кожен наступний рівень розвитку виникає як антитеза попередньому, як його критичне переосмислення — а жовтий ще не застановився, він тільки народжується, проявляється. Ще немає значних жовтих соціальних груп, ще не виникла повноцінна система символічних кодів («метамодерн"), що відповідає жовтому рівню. Все нове, що нині народжується, є частиною цього процесу, якщо тільки не належить попереднім рівням. Але настане час, коли жовтий себе вичерпає, і як антитеза йому виникне наступний бірюзовий рівень, а згодом і він перестане бути переднім краєм еволюції психосоціальних систем. Людство розвивається, і з'являються нові парадигми. Кінець історії навряд чи можливий.
Складається враження, що сучасні діти розвиваються легше і скоріше, ніж люди, народжені у 1970-90 роках. Чи це відповідає дійсності?
Парадигма мислення — не одномірна річ, вона включає в себе багато ліній та потоків розвитку (про це йшлося у попередній збірці відповідей на запитання). Наприклад, є рівень опанування культурних кодів суспільства, і є рівень когнітивного розвитку (здатності до вирішення завдань більшої складності). Оскільки сучасні діти виростають у суспільстві з більш яскраво проявленими культурними кодами модерну (помаранчевий) та постмодерну (зелений), ніж було в часи дитинства їхніх батьків, то вони набагато легше і скоріше опановують ці культурні коди. Але це не означає, що за іншими лініями розвитку — наприклад, когнітивною — вони розвиваються легше і скоріше. До речі, середній IQ (показник швидкості і потужності мислення, тобто горизонтальний показник), як встановили вчені, так само зростає у кожному поколінні — але не зростає (принаймні поки не доведено) середній рівень когнітивного розвитку, тобто вертикальний показник.
Інтегральна динаміка = Спіральна динаміка?
Назва "Спіральна динаміка" закріпилася за тим варіантом моделі, який описаний у книзі Дона Бека та Криса Кована. Окрім іншого, вони зареєстрували відповідну торгову марку. Тому словосполучення "Спіральна динаміка" не використовується як з поваги до зареєстрованих прав на інтелектуальну власність, так і через критично важливі недоліки моделі Бека і Кована (основний такий недолік — це одновимірність, намагання всунути все різноманіття та багатовимірність психологічних, соціальних, культурних та духовних аспектів людства в одну спіраль, в одну лінію). Але ж треба якось коротко назвати предметну сферу, адже "вивчення ієрархічних стадій психологічного розвитку людей" чи "теорії та моделі вертикального розвитку людини" є занадто складними мовними конструкціями. Тому я використовую словосполучення "інтегральна динаміка" для позначення того, на що перетворилася предметна сфера зусиллями сотень дослідників, які пішли значно далі Кована і Бека, у тому числі залучивши методологію інтегрального підходу, найкраще описану Кеном Вілбером.
Якщо у кожній людині є хоч трохи від кожного рівня, чи означає це, що до кожної людини можна знайти підхід, пояснити своє бачення і досягти розуміння?
Теоретично так — але це вимагатиме від вас значних зусиль, щоб спуститися або піднятися на рівень цієї людини. Тут стає важливим, наскільки цей рівень пропрацьований у вас особисто, наскільки ви володієте його унікальним культурним кодом та понятійним апаратом. Друге обмеження: наскільки ідея, яку ви намагаєтеся пояснити, є прийнятною для цього рівня, для його системи цінностей — навряд чи легко буде пояснити червоному ідею турботи або синьому ідею необхідності ставити під сумнів вищі істини. Третє обмеження: наскільки ваше бачення відповідає рівню когнітивного розвитку людини, з якою ви спілкуєтеся (це одна з ліній розвитку, що необов'язково співпадає з рівнем парадигми, яка домінує в цілому). Іншими словами, чи не намагаєтеся ви пояснити занадто складну ідею? Адже навіть еволюційну теорію не всі розуміють (хоча всі її начебто вчили в школі), не кажучи вже про квантову механіку чи теорему Ґьоделя.
Чи є всі екоактивісти, зоозахисники, борці з бідністю тощо є зеленими?
Звичайно, ні: там повно і фіолетових, і червоних, і помаранчевих, і синіх. Ключове питання: чому і навіщо ти цим займаєшся (тільки чесно, так, як відповів би самому собі)? Хочеш врятувати Велику Матінку Природу? Чи турбуєшся про виживання людства? Потребуєш відповідного рядка у резюме? Чи маєш можливість самоствердження, якої не знайшов деінде?
Які зміни чекають на нас після нинішньої кризи? Чи може суспільство сильно впасти?
Будь-яка глибока криза призводить до падіння суспільств, людей та інституцій на нижчі рівні: цінності виживання, некритичне чи навіть магічне мислення, загострення конкуренції між людьми та країнами, більший державний контроль за рахунок обмеження прав і свобод, ксенофобія, зниження ефективності всіх систем тощо. Класичний приклад: розпад синіх систем Радянського Союзу на початку 1990-х призвів до падіння значної частини суспільства на фіолетовий рівень "груп виживання" (родичі, друзі, куми) та "магічної бульварної преси" (бувало, заходиш у метро, а там всі читають одне й те саме про інопланетян та шапочки із фольги), на тлі яких піднявся червоний бандитизм.
Далі є два сценарії.
1) Маятник хитнеться в інший бік. Накопичена соціальна енергія виштовхне його у попередню верхню позицію. Це може потребувати значного часу: на відновлення синіх структур суспільства після розвалу 1917-1918 чи 1991-1992 пішло в обох випадках майже 10 років. Або це може статися швидко. Буває, що зворотній хід досягає навіть вищої точки, ніж було до того: стискання режимом Януковича суспільної пружини із синього в червоний у 2013 призвело до зворотного руху у 2014 не лише до помаранчевої позначки, а й далі до зеленого у багатьох людей в Україні. (Нинішній реванш — то вже інша історія.)
2) Або ж енергії недостатньо, і люди та системи залипають на нижчих рівнях або навіть колапсують ще нижче, ніж впали з початком кризи.
Відкриті питання: Від яких критичних параметрів залежить траєкторія систем на таких розвилках? Де точки впливу, якими можна переключити "стрілку" на розвилці? Що станеться зі світом в цілому? А з Україною?
Чи властиво людям переоцінювати себе? Наприклад, помаранчевий вважає себе жовтим, синій — зеленим.
Так, це природна річ. Особливо якщо ми вважаємо вищі рівні чимось "кращим", достойнішим. Звичайно, ми хочемо виглядати кращими, достойнішими у власних очах, тому приписуємо собі вищі рівні. Контрольне запитання тут таке: якщо ви вважаєте, що знаходитеся на рівні Х, чи достатньо у вас пропрацьований рівень Х-1 ? Чи наповнилися ви ним, чи прожили у ньому певну важливу частину свого життя?
Чи зможе вижити зелений у світі конкуренції? І загалом, як він відноситься до неї?
Зелений не любить і критикує конкуренцію, вбачаючи у ній причину експлуатації, виснаження ресурсів та нерівності. Натомість він пропонує кооперацію чи спів-конкуренцію (co-opetition) — розумний баланс конкуренції та співпраці задля блага всієї більшої системи. У жорстко помаранчевому світі зелений навряд чи буде конкурентоспроможним і виживе, але там, де вже певною мірою проявлена зелена парадигма, все буде гаразд.