Що сталося?
Відставка уряду та генерального прокурора, а далі дуже ймовірно — атака на Національний банк, НАБУ та керівництво найбільших державних підприємств.
Які причини озвучені?
Уряд не створив неможливого, не виправдав очікування громадян щодо підвищення рівня життя. Зеленський звинуватив уряд в тому, що гривня укріпилася (хоча було би гірше, якби вона послабилася), промисловість впала, контрабанда не подолана, високі зарплати та премії в урядовців та членів наглядових рад. Генеральний прокурор не забезпечив посадок та не розпочав справ проти «ворогів». (Варто зазначити, що президенту у цій риториці давно й активно підігравали олігархічні медіа.)
Чи могло бути інакше?
Підвищення рівня життя є наслідком збільшення продуктивності праці та створення нових робочих місць, а для цього необхідно поліпшити бізнес-клімат. По-перше, це потребує часу — саме через тривалість процесів закон закріплює імунітет уряду протягом року. Уряд встиг за півроку розпочати багато дуже важливих речей, але майже нічого не встиг закінчити. По-друге, це потребує підтримки парламенту, а парламент підтримав лише 20% урядових законопроектів, та й з тих половина технічні. По-третє, найголовнішим фактором поліпшення бізнес-клімату є судова реформа, яка знаходиться поза межами впливу уряду.
Падіння промисловості є наслідком, у першу чергу, несприятливого становища на традиційних для України ринках металу, зерна тощо. Також вплинули тепла зима (менше спалили газу), укріплення гривні (менше гривні за ті ж долари експортерів) та глобальні технологічні зміни (стара промисловість падає по всьому світу, а щодо нової див. вище про бізнес-клімат).
Посадки корупціонерів є справою, з одного боку, спеціальних органів, на які генпрокурор впливає слабо чи ніяк; з іншого боку, вирок виносить суд, який є окремою гілкою влади. Що стосується політичної опозиції, то її саджати нема за що — немає складу злочину.
Які справжні причини, що ховаються за озвученими?
По-перше, президент перекладає на уряд відповідальність за падіння свого рейтингу. (Незрозуміло, правда, навіщо президенту рейтинг, якщо він збирався робити реформи: хто прийшов змінити країну, той втратить рейтинг швидко і безповоротно.) Тут треба зазначити, що уряд не мав вільних рук і постійно мусив зважати на сигнали з Банкової, часто суперечливі, так що президент за уряд відповідає сам. За влучним висловом Юрія Бутусова, не делегуючи уряду повноважень, він делегував відповідальність за рейтинг.
По-друге, цей уряд насмілився казати «ні» олігархам (скандал з Центренерго виліз назовні, але подібних історій чимало; олігархічні медіа та парламентські посіпаки атакували уряд постійно і жорстко), а прокуратура тримала оборону по справі Приватбанка. А рейтинг, як ви розумієте, формується медіа, а не об'єктивними показниками — телевізор перемагає холодильник, поки в холодильнику щось є (і лише після цього наступає поразка телевізора). А медіа належать олігархам, і лише вони можуть відновити рейтинг президента, але не задарма.
По-третє, де-факто цей уряд був сформований Андрієм Богданом, а Богдан вже не в команді президента. За логікою кланової управлінської культури («червоної" у термінах інтегральної динаміки), зміна керівника офісу президента означає необхідність зміни всіх посадовців, яких привів колишній керівник. (До речі, традиція керувати урядом з ОП нікуди не поділася, так що новий уряд — це уряд Єрмака, а не Шмигаля.)
Чи зіграли роль у відставці "плівки Гончарука"? Виходячи з психологічного портрету президента, це було ще одним фактором, хоча й другорядним. Нагадаю, записи редагувалися на комп'ютері журналіста 1+1.
Нарешті, дуже важливу причину зазначив Борис Давиденко: "серіальне" мислення президента. Він не дуже розрізняє серіал і життя (сам зізнається в цьому в інтерв'ю The Guardian) та щиро впевнений, що непопулярних акторів треба міняти, а замість непопулярних сюжетних ліній запроваджувати нові. Це навіть не тактика замість стратегії — це хаотичне управління. Це поганий серіал хаотичного управління.
Розглядаючи причини, не можна не згадати і вкинутий мем про "соросят": нібито уряд (а також антикорупційні органи, Національний банк та інші) працюють на "світову закулісу". Цей мем має російське коріння й активно розкручувався в Україні спочатку проросійськими політиками та медіа, а потім й олігархічними.
Цей уряд не був безгрішний: він мав проблеми і зі стратегією (правда, важко працювати за стратегією, якщо Банкова вимагає швидких маленьких перемог та концентрації на "фруктах, що низько висять"), і з ефективністю виконання, і з комунікацією. Але це був перший уряд, який задав нові стандарти роботи, і нема певності, що найближчим часом ми побачимо повернення до цього рівня.
Отже, що ми маємо у наслідку?
1. Збільшення впливу олігархів.
2. Деградацію управлінської культури (див. окрему статтю).
3. Кінець другої великої хвилі реформаторів (перша прийшла наприкінці 2014).
4. Повернення людей та практик епохи Януковича.
5. Ризик повноцінної фінансової кризи, до якої олігархічні медіа вже почали готувати українців.
Що буде далі?
Рейтинг президента не збільшиться: жодні медійні зусилля не здатні зупинити падіння, викликане об'єктивними причинами, адже на другий рік всі рейтинги падають. Рейтинг нового уряду стартує приблизно з тієї позначки, на якій зупинилося падіння попереднього. Перекласти негатив на уряд можна лише один раз, повторно це не спрацює.
Новий уряд не буде працювати ефективно, бо знатиме: хвалять не за ефективність, а за рейтинг, а рейтинг не зростає. Управлінські сигнали будуть ще більш суперечливими, критерії ефективності ще більш розмитими, управлінська культура ще менш ефективною.
Повернення людей епохи Януковича, поки що поодиноке, стане системою: багато звільнених старих корупціонерів вже планують повертатися на посади, заявляючи про своє незаконне звільнення. В цьому їм допоможуть суди та скасування окремих положень реформи державної служби, запроваджених попереднім урядом (а також можливе скасування люстрації Конституційним судом). Багато професіоналів, що прийшли в уряд за останні півроку, будуть звільнені чи самі підуть через неприйнятність висунутих до них вимог.
Співробітництво України з МВФ опинилося під загрозою, а це не лише величезний фінансовий ризик, а й поганий сигнал всім іншим донорам та кредиторам, у першу чергу Європейському Союзу, внесок якого є найбільшим. Олігархічні медіа та депутати вже малюють нам перспективу дефолту (і це при тому, що у 2019 році Україна мала найкращу за 30 років макроекономічну ситуацію). Вітає український дефолт і Росія: адже в такому сценарії Росія стає незамінним партнером України, бо інших не залишилося, — таке вже було восени 2013 року, перед початком Майдану.
Сумно визнавати, що всі ці речі були передбачені у нашому прогнозі на 2020 рік. Ось цитата звідти: "…олігархи поступово нарощують свій вплив через зміну уряду та (можливо) парламенту. Відставка уряду дуже ймовірна, але є варіанти, коли це станеться — навесні чи восени, і що уряд встигне зробити за цей час. Наступний уряд не буде ні професійним, ні монолітним — під питання буде поставлена сама ідея технократичного некоаліційного уряду, отже, наступний уряд буде значно гіршим і складатиметься з людей, що представляють різні групи олігархічних інтересів, а можливо, й російський інтерес".
Президент стомився й одним рухом перекреслив все хороше, що було почато за рік його президентства (про це вже відкритим текстом написала Financial Times). А водночас все погане нікуди не поділося. Це нагору з багнюки вибиратися важко. А вниз у багнюку легко, сила тяжіння сама все за вас зробить.
Тим часом зовнішні умови не просто погіршуються — вони наближаються до критичних показників, і про це читайте у наступній статті "Ідеальний шторм".
