Для багатьох з нас заява вже колишнього очільника НБУ Якова Смолія про звільнення з посади через політичний тиск стала і несподіваною і очікуваною. Очікуваною для мене особисто, бо рано чи пізно Зеленський все ж мав запропонувати парламенту свого главу центробанку, а несподіваною заява стала для багатьох через мотивувальну частину.

Втім і сьогодні я вважаю, що Смолій чітко виконував усі побажання команди Банкової в частині монетарної політики: зниження облікової ставки, інфляційного таргетування, курсової стабільності, контрольованої емісії через ОВДП, залучення коштів через депозитні сертифікати. Кожен з названих інструментів є цілком законним і попри свої недоліки має і низку переваг. Відтак професійну діяльність Смолія ставити під сумнів справа не зовсім щира. Тим паче він не вдавався впродовж недовгого свого головування до жорстких дій в частині ліквідації неплатоспроможних банків, як послідовник пані Гонтарєвої. І за великим рахунком мав усі шанси добути свою семирічну каденцію.

На фоні політичної аргументації заяви ми отримали низку неприємностей, як то скачок долара (але в межах розумних коливань на рівні 1% від середньозваженого, що не є критичним, а швидше означає примітивну спекуляцію на чорному ринку), цілком логічне скасування випуску євробондів, що є тимчасовим заходом і не є критичним для фінансової системи країни. А далі увесь галас просто не має ніякого базису і є виключно спекулятивно-політичним. Тому заява Смолія – це швидше політика, аніж справді політичний тиск.

Сама ж відставка Смолія чи збереження посади ніяким чином не вплинуть на зміну вектору чи темпів розвитку економіки. Втім про розвиток, за великим рахунком, говорити поки що не доводиться: економіка в глибокій кризі. І вирішення цієї проблеми багато в чому залежить від персони, котра може очолити НБУ.

Той факт, що відставка Смолія не була несподіванкою для Банкової, підтверджує опублікована прес-службою президента інформація про кандидатів практично на другий день після голосування в парламенті з означеного питання. «Зеленський провів три зустрічі з представниками державних і комерційних банків України, на яких заслухав пропозиції щодо кандидатури голови Національного банку», — повідомляє офіційний сайт глави держави.

«Я зустрівся з усіма головами державних банків України, хотів від них отримати і кандидатуру (голови НБУ. – Ред.), і їхнє особисте враження через цю ситуацію», – сказав Зеленський в Одесі в минулу суботу.

Таких зустрічей, як я писав вище, було три і президент нині має три списки кандидатів. «Ми вивчаємо (списки) і через правоохоронні органи, щоб знати, що це за люди, які в них статки і професійний рівень», – зазначив він.

І дійсно вивчати є що. До прикладу в ЗМІ активно обговорюють кандидатуру Кирила Шевченка (Голова Правління державного АБ «Укргазбанк»). Його вихваляє сам Михаіл Дєлягін, як професіонала, фахівця, не пов'язаного із «соросятами» (на відміну від того ж Смолія) і найголовніше: «Для России назначение Кирилла Шевченко представляется началом долгого и трудного пути возвращения на Украину и поэтапной, мягкой, осуществляемой исподволь нормализации этой территории».

Дєлягін — широко відомий в Росії радянський і російський економіст, політик і публіцист, ведучий низки теле- і радіопрограм. Серед купи регалій слід виділити його титул, як члена наукової ради при Раді безпеки РФ та члена партії «Справедлива Росія». Можливо саме така «рекомендація» зіграла злий жарт з паном Шевченком. За повідомлення Телеграм-каналу Дубинського буквально вчора «Кирилл Шевченко — всё, выбыл с „гонки“ на пост главы НБУ. Официально сообщил сотрудникам Укргазбанка, что уже никуда не идёт».

Втім списками кандидатів займається не лише президент (хоча за конституцією це саме його повноваження і прерогатива), а й прем'єр-міністр Денис Шмигналь.

В п'ятницю ввечері, 3 липня, в ефірі програми «Свобода слова Савіка Шустера» він повідомив, що «короткий список кандидатів на посаду голови Національного банку України вже є». Прем'єр-міністр наголосив, що на пошук гідної кандидатури потрібен час, а головними вимогами є «висока професійність і кришталева репутація». Схоже Шевченко високу професійність має, а кришталеву репутацію — ні.

Інформації щодо можливих кандидатів не так багато, але й не мало аби згадати усіх. Серед таких і скандально відомий Тимофій Милованов. Будучи на посаді очільника Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства із сумом можна констатувати, що ні економіка, ні торгівля, ні сільське господарство не розвивалося. Можливо через те, що Милованов сам себе називав «дибілом»?

В інтерв'ю «Громадському радіо» він поставив крапку щодо можливості бути призначеним главою Центробанку: «Ні, для мене це був сюрприз, я прочитав з новин. Маю спростувати. Згідно із законом про Кабінет міністрів, а я був міністром нещодавно, я не маю права займати такі посади впродовж одного року після завершення моєї каденції. Якби навіть така розмова і була б, це все одно неможливо законодавчо».

Не можна не згадати і ще одного кандидата – Богдана Данилишина, який очолює Раду НБУ. Рада — вищий орган управління Національного банку України. Відповідно до статті 100 Конституції України Рада НБУ розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. І в цій частині позиція Данилишина дещо відрізняється від політики інфляційного таргетування, яку проводив Смолій. «Доцільно переглянути підходи до реалізації грошово-кредитної політики у напрямі посилення збалансованості цілей з досягнення та підтримки цінової стабільності та економічного зростання. Разом із цим має бути розширений інструментарій монетарної політики та переглянуті підходи до банківського регулювання з метою стимулювання їх кредитної активності».

Данилишин робить упор на вливання коштів в реальний сектор економіки через кредитування бізнесу. В цій частині наміри Зеленського й Данилишина збігаються. Але чи має сам Данилишин бажання очолити НБУ? – питання залишається відкритим.

За плечима 55 років віку, трирічний досвід роботи на посаді Міністра економіки в кабміні Юлії Тимошенко. У серпні 2010 року Генпрокуратура України порушила кримінальну справу стосовно Данилишина. Його звинуватили у завданні державі збитків на кілька мільйонів гривень і він попросив політичного притулку в Чехії. Повернувся в Україну лише у 2014 році. У листопаді 2019 року його переобрали главою Ради НБУ, яка за часів правління Данилишина набула слави опозиції до керівництва Центробанку. А член Ради НБУ Віктор Козюк взагалі вважає, що Рада НБУ втягнута в політичні протистояння.

Шорт-лист президента має ще кілька цікавих прізвищ. Серед таких Засновники GROWFORD Institute Віталій Ломакович. GROWFORD — це незалежна неурядова організація (Think Tank), яка здійснює стратегічні глобальні дослідження у сфері економіки та фінансів, оцінює системні ризики та розробляє оптимальні моделі економічного розвитку для країн, регіонів і світу в цілому. Сам Ломакович (1970 року народження) був членом Ради Національного банку України в період з 2014 по 2015 роки. Нині є радником Міністра фінансів.

Професійною банківською діяльністю займається з 1992 року. Співавтор альтернативної Стратегії розвитку банківської системи України 2020. Високопрофесійний фахівець у галузі банківської справи з 20-річним досвідом роботи на керівних посадах. Має чітке розуміння й усвідомлення кризи банківської системи, бачення виходу з неї та швидкого розвитку.

Стратегія – документ на 93ьох сторінках. На переконання Ломаковича «економічна криза, знецінення національних грошей, системна банківська криза, що відбуваються в Україні, є джерелом подальшої нестабільності і гальмування розвитку економіки, зростання безробіття, поглиблення бідності та загострення соціально-політичних ризиків», а «оптимальний перерозподіл капіталу для фінансового забезпечення прискореного розвитку економіки» — це шлях для виходу із кризової ситуації.

Саме цей документ ліг в основу широко розрекламованого «Нового курсу» Юлії Тимошенко. Хто ознайомлювався з документом (401 сторінка систематизованого тексту), той відмітив його суто економічний характер без політичних підтекстів та посилань. І хто знає, як би сьогодні рухалася Україна, аби напрацювання GROWFORD Institute реалізовувалися на практиці? Однозначно це було б не так, як сьогодні.

Ще одним кандидатом журналісти називають екс-голову правління Райффайзен Банку Аваль Володимира Лавренчука. При цьому Лавренчук підкреслив, що його цікавить виключно робота в наглядовій раді, але не головою правління. «Я головою правління вже був тривалий час (посміхається), тому я як раз налаштований на інше. Але в будь-якому випадку мій досвід, в тій чи іншій формі, може бути корисним. Я з радістю поділюся знаннями і вміннями», — сказав він.

У 2017 році, після відставки Валерії Гонтаревої, Володимир Лавренчук був одним з головних претендентів на посаду Голови Національного банку України. Однак у підсумку ним став Яків Смолій.

Чи закінчується цими прізвищами шорт-лист невідомо. Рішення за президентом згідно Конституції. А рішення в частині можливості забезпечення економіки реальними кредитами – це вже згідно розуміння критичності ситуації.

Валерій Клочок, політичний та економічний експерт