Для багатьох новина про рішення Печерського районного суду Києва від 2 вересня, яким той задовольнив позов офшорних компаній братів Суркісів до державного ПриватБанку про обслуговування депозитів, конвертованих у капітал банку під час націоналізації, заборгованість за якими позивачі оцінюють у $350 млн (понад 9 млрд грн) стало шоковою новиною. Мовляв, «як це суд міг ухвалити таке рішення? вони ж все накрали!!!»

Серед обурених виявся і Міністр Юстиції пан Малюська, хоча хто, як не він, має усвідомлювати важливість довіри до судової системи та зобов'язання виконувати її рішення. Натомість його відомство підготувало законопроєкт, який надає можливість не здійснювати примусове виконання ухвали про стягнення з ПриватБанку $350 млн на користь компаній Суркісів.

Тут загалом можна було б далі і не коментувати. Бо якщо цілий міністр юстиції готує такий законопроект, то чітко усвідомлює безперспективність апеляції чи навіть касації на таке рішення суду. Програш гарантований. І аби оминути нудну процедуру проходження законопроекту в Кабміні його вже зареєстрував в парламенті депутат від монобільшості Юрій Камельчук.

Іншими словами у міністра юстиції аргументів довести, що рішення першої інстанції ухвалено поза законом – немає. Хоча Мінфін готує відповідний позов в апеляційну інстанцію.

Але ця історія вартує того аби розібрати її максимально детально. Бо залишати поза увагою потурання законів, нехтування виконання рішень судів та звичку високопосадовців й народних депутатів інтерпретувати на власний емоційний розсуд рішення судів є неприпустимим.

Початком історії є депозит родини Суркісів та відновлювальна кредитна лінія, яку надавав Приватбанк ФК «Динамо» для виплати заробітних плат футболістам та інших поточних виплат. Забезпеченням цієї лінії був оформлений у встановленому порядку депозит одного з членів родини Суркісів у сумі 19,4 млн.дол. Втім через рік після так званої націоналізації «Приватбанку» впродовж якого він продовжував обслуговувати ФК «Динамо» під тиском Національного банку України така співпраця була припинена, а судова тяганина перейшла в складну юридичну площину з доведення того, що Суркіси були і залишаються не акціонерами банку, а простими вкладниками та не є «пов'язаними» особами з Коломойським та Боголюбовим.

Тут варто зробити короткий але дуже важливий відступ аби пояснити читачеві, хто ж такі «пов'язані» особи та чому це так важливо.

Відповідно до п.п. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України пов'язані особи – юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням низки критеріїв. І одним з таких численних критеріїв для юридичних чи фізичних осіб є необхідність володіння корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків чи можливістю, наприклад, призначати більшу половину керівних органів підприємства. Є там низка й інших критеріїв, за якими визначають статус «пов'язаності особи».

Суркіси ж ніколи не були акціонерами Приватбанку, не мали відношення до акціонерного капіталу, не виводили свої капітали з банку, в чому власне звинувачують Коломойського й Боголюбова. У них були звичайні депозити в Приватбанку, як і у мільйонів інших громадян України. Простими словами: вони та члени їх сімей мали вклади в цьому злощасному банку. Але окремих членів сім'ї держава визнала пов'язаними особами і вирішила списати кошти з їх рахунків на користь збанкрутілого банку. Чому? Тому що рішення приймалися в ручному режимі в Національному банку України, котрий тоді очолювала пані Гонтарєва.

«Підставою» для надання статусу «пов'язані особи» став факт володіння братами Суркісами 25% акції телеканалу "1+1", власником якого є той самий Коломойський. Причому тут тоді Приватбанк, запитаєте ви? А все дуже просто. Рішення про те кому «дать», а в кого «забрать» ухвалювалися керівництвом НБУ. А вплив на такі рішення прямо і опосередковано мав тоді чинний президент Петро Порошенко і мотив у нього був чіткий та зрозумілий. Це ті самі 25% телеканалу "1+1", контракт на придбання яких він уклав із Суркісами ще у 2015 році. Сума контракту 140 млн.дол.

А тепер вершки!

Підписаний контракт Порошенко виконувати не став. Але після націоналізації Приватбанку переговори про придбання акцій телеканалу між Порошенком відновилися. Однак тепер на дещо інших умовах: Петро Порошенко запропонував Суркісам розрахуватися їх же грішми, націоналізованими в Приватбанку. Через націоналізацію сім'я Суркісів втратила більше 248,6 мільйона доларів і 574 тисяч євро в кіпрському філії банку, як юридичні особи і ще 1,04 мільярда гривень в Україні — вже як фізособи.

Але навіть саме списання коштів з рахунків сім'ї Суркісів відбувалося за дуже дивними і незрозумілими правилами (якщо взагалі можна вважати, що такі існували) — у деяких членів сім'ї гроші списали, а в інших — ні.

У колишньої дружини Григорія Суркіса Поліни Ковалик, шлюб з якою офіційно розірваний понад 40 років тому Гроші були списані, а в дружини Ігоря Суркіса — ні. У старшої дочки Ігоря Суркіса — Марини списали, а у молодшої Яни — ні. Також списані гроші з депозитних рахунків дочки Григорія Суркіса Світлани. Ці депозити були відкриті на її неповнолітніх дітей, а гроші на ці рахунки вносилися її покійним чоловіком — бізнесменом Стасом Стукальським, який загинув в ДТП в 2014, і не мав ніякого відношення до Приватбанку.

Фактично Петро Порошенко, перебуваючи в статусі президента країни, займався підприємницькою діяльністю, використовував службове становище ще й вдався до шантажу. З цього приводу Ігор Суркіс і шість англійських компаній звернулися до Високого суду Лондона з позовом проти п'ятого президента України і екс-глави Нацбанку Валерії Гонтарєвої. Мін'юст України вже отримав відповідні документи з англійського суду і направив їх для вручення Петру Порошенко. Про це ще позаминулого тижня повідомила низка вітчизняних та зарубіжних ЗМІ.

Здавалося б нинішня влада мала б припините увесь цей бидлам, коли у вкладників просто забирають кошти з депозитних рахунків через політичну доцільність. Але ні! Бєспрєдєл та правовий нігілізм має відповідати своєму визначенню, а лозунг «грабь награбленное» — своїй суті. Верховний Суд України учора зупинив виконання згаданої на початку матеріалу ухвали Печерського районного суду Києва, що зобов'язувала повернути депозит Суркісам в повному об'ємі. Іншими словами – влада намагається в будь-який спосіб затягнути час аби спробувати на рівні закону через парламент заборонити виплату усіх депозитів постраждалих вкладників в усіх банках. Так, так! Ця норма стосуватиметься не лише Суркісів. Вона стосуватиметься усіх. Бо у нас (перефразовуючи класичну фразу) друзям все, а всім – закон!

Неодноразово в публічних дискусія я застерігав від популістичних заяв політиків про бажання бездумної націоналізації. Остання (націоналізація Приватбанку) у нас взагалі була проведена за спецзаконом. Точніше за рішенням Кабінету міністрів України ухваленого в неділю 18 грудня 2016 року. А вже в чорний понеділок рахунки юридичних осіб не працювали, НБУ в ручному режимі визначав пов'язаних осіб та списував живі гроші з їх рахунків типу на користь держави. «Экспроприация экспроприаторов», — сказав би Маркс та Енгельс.

І практично відразу після цього через посередника Порошенко забажав виконання забутого контракту на придбання акцій телеканалу "1+1".

Але історія була б незавершеною через одну суттєву деталь. Усі вищеперераховані так звані списання коштів з рахунків членів сімей Суркісів – це ФІКЦІЯ. Гроші є, їх банк просто не віддає. Гроші є й були. ВОНИ НЕ списані. До цього часу ці кошти рахуються за Кіпрською філією Приватбанку і вони відображені у щорічному звіті Приватбанку за 2019 рік.

Чому ці кошти не могли бути списані? Бо окрім постійного українського махлювання із законами з метою задоволення приватних інтересів високопосадовців є ще й міжнародне право. Воно, принаймні поки що, має більшу силу аніж українське, а саме:

Відтак ті, хто ці кошти типу списав, скоїв протизаконні дії і має нести кримінальне покарання, як в Україні, так і на Кіпрі.

От така, друзі, у нас велика політична гра довкола наших з вами депозитів. Не думайте, що це стосується лише Суркісів. З такими законами, що регулюють банківську систему України, ми усі ризикуємо потрапити під експропріацію під гаслом Порошенка й Гонтарєвої про «порятунок банківської системи країни».