5ed3a8cd64b44.jpgУ лютому 2020 соціологічна група «Рейтинг» провела шосте муніципальне опитування. Метою мого аналізу цього опитування є показати тренд на запити тих чи інших політичних сил в регіонах і чи співпадають вони із загальнонаціональними настроями виборця під час всеукраїнських виборів. Чи все ж в пріоритеті під час обрання місцевих рад місцеві політичні проекти чи мерські проекти. І як саме на ці тренди буде реагувати чинна влада в особі «Слуги народу» та президента Зеленського.

В такий спосіб спробуємо оцінити шанси «Слуги народу» на перемогу в місцевих кампаніях, котра, за великим рахунком, практично не представлена в регіонах. Свого часу у «слузі народу» навіть відмовилася від участі на довиборах в 179 окрузі (Харківська область), де перемогла самовисуванка Юлія Світлична (колишня очільниця Харківської ОДА та близька соратниця екс-очільника адміністрації президента Порошенка, нині голови обласного партійного осередку партії Медведчука «ОПЗЖ» Ігоря Райніна). Шляхи Господні несповідимі, так само, як і політичні в Україні.

Повертаючись до цифр. За результатами опитування лідером електоральних симпатій в столиці був тоді і залишається до нині чинний мер Віталій Кличко. Практично по всіх позиціях (задоволення діяльністю інституцій держави, задоволеність діяльністю міського голови, зміна ситуації на краще в Києві) він має стійкі позиції. А нещодавнє опитування SOCISу більше того показало ріст показників успіху Кличка. Навіть якщо гіпотетично допустити причетність SOCISу до ЄСу і їх зацікавленість підтягнути під себе Кличка, то мер столиці стійко тримає лідируючі позиції й в інших політичних силах. Можна з великою долею ймовірності говорити, що свої 40% серед тих, хто визначився й готовий прийти на виборчі дільниці проголосувати Віталій Кличко має. А такої підтримки на старті виборчої кампанії для впевненої перемоги більш ніж достатньо.

Дещо інша ситуація з його партією. Втім ще велике питання, яка вона та партія. Бо УДАР має приблизно 13% і для плідної роботи мера з депутатським корпусом такої підтримки замало. Не вести взагалі на вибори партію з таким рейтингом — втратити частину мандатів. Спертися лише на УДАР – не мати можливості проводити власні рішення на сесіях. Вихід у досягненні домовленостей ще до початку виборів. Тому певна інтрига в столиці поки що зберігається. Хоча долучити до себе Кличка в шостого президента інструментів значно більше аніж у п'ятого.

Схожа картина, де чинні мери мають велику підтримку виборців характерна не лише для Києва. До прикладу «Рівень схвалення діяльності міського голови» сягає понад 50% від опитаних у Запоріжжі, Житомирі, Кропивницькому, Тернополі, Маріуполі, Харкові, Вінниці, Чернігові, Івано-Франківську та досягає 80% у Хмельницькому. Та й в інших містах підтримка виборцями своїх чинних очільників доволі висока: Луцьк та Миколаїв (22%), Чернівці (25%), Ужгород (27%), рівне (28%), Київ (36%), Суми (39%), Львів (45%), Черкаси (46%), Дніпро (47%), Одеса (48%). Такі показники дають їм шанс не просто на участь, а на перемогу в наступній каденції.

А тепер цікаво, хто ж яку політичну силу представляє і як корелюється мер міста зі своєю політичною силою. З Києвом ми розібралися.

Івано-Франківськ на першій сходинці в загальному переліку, де партія мера найбільшу підтримку – 63% виборців «ЗА». «Мені 40 і я міський голова Івано-Франківська. Народився у м. Бобровиця Чернігівської області 22 листопада 1979 року, в родині лікаря. Політичну кар'єру розпочав понад 20 років тому. Визначитися зі своєю життєвою позицією мені допоміг „ПЛАСТ“. В цій організації пройшов шлях від рядового виховника до керівника організації у Чернівецькій та Івано-Франківській областях», — пише про себе Руслан Марцінків. Був народним депутатом від ВО «Свобода». На місцевих виборах 2015 року подався у мери також від цієї політичної сили. Тому Івано-Франківськ — за «Свободу».

Хмельницький – 58% за партію мера. На вибори міського голови 25 жовтня 2015 року Олександра Симчишина також висунутий політичною партією «Свобода». От вам два регіони у своїй більшості вже за однією і тією ж політичною силою. І це не все, що тримає за собою «Свобода», котра в парламенті представлена одним єдиним депутатом. Нагадаю, у 2019 році лише одна «свободівка» Савчук Оксана, котра на момент виборів була секретарем міськради Івано-Франківська, виборола мандат нардепа. Решта кандидатів на дочасних парламентських виборах від цієї політсили зазнали поразки. Але повернемося до місцевих перегонів.

У Чернігові 57% містян готові підтримати партію Владислава Атрошенка. Втім питання яку саме. У 2015 році він був висунутий кандидатом в мери міста Чернігова від партії Блок Петра Порошенка «Солідарність» нині «Європейська солідарність». Атрошенко давній та послідовний соратник Петра Олексійовича. Але нині просуває власний політичний бренд «Рідний дім». Партія була створена 4 роки тому, і мала назву «Капіталістична партія України». В опитуванні не йдеться мова про назву партії мера. Бо питання стоїть «% готових проголосувати за партію». І тут виборцю ймовірно і не важливо, яка то саме партія. Аби лиш НАШ мер її очолював.

Вінниця — 70% за мера і 51% за партію, яку він очолює. Правда у мера Сергія Моргунова своєї партії, як то в Атрошенка, не має. Моргунов виконував обов'язки голови міста з З лютого 2014. За результатами місцевих виборів у 2015 році отримав підтримку вінничан і був обраний мером від політичної сили «Вінницька європейська стратегія». Ця політична сила особливого представлення не потребує, але варто згадати, що очолює її прем'єр-міністр України у 2016-2019 рока Володимир Гройсман і має вона нині дещо іншу назву «Українська стратегія Гройсмана» (УСГ). Втім у випадку повторного балотування Моргунова проблем в цієї політичної сили аби отримати більшість в міськраді навряд чи буде. «Українська стратегія Гройсмана» в загальнонаціональному дослідженні має 10% підтримки саме у Вінниці.

Харків також не потребує особливої реклами. Половина мешканців готові підтримати партію Кернеса і 68% його самого. Минулого року перед парламентською кампанією співголовами новоствореної політичної партії «Довіряй ділам» обрали міського голову Харкова Геннадія Кернеса та міського голову Одеси Геннадія Труханова. І хоча похід партії на загальнонаціональні вибори був м'яко кажучи невдалим, місцева кампанія обіцяє скоріше виграш аніж програш. Нагадую, що Кернес та Труханов влилися до політичної платформи спільно з такими політ силами, як «Опозиційний блок», «НАШі», «Відродження» та «Партія Миру та Розвитку».

З 2015 року мером Маріуполя обрано Вадима Бойченка. Його політичну силу на сьогодні готові підтримати 45% мешканців міста. Але справа в тому, що нині Бойченко не очолює ніяку політичну силу і обирався він, як самовисуванець. Навіть офіційний сайт Маріуполя містить в розділі про біографію мера доволі цікавий рядок про нього «Міський голова Маріуполя не має будь-яких відносин з некомерційними організаціями». Бойченко до обрання був директором з персоналу ПАТ Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, його пов'язують з олігархом Рінатом Ахметовим. Тому питання про те, яку партію очолить міський голова поки що залишається відкритим. Для розуміння ситуації нинішньої в міськраді Маріуполя то там вона представлена трьома політсилами «Опозиційний блок», «Сила людей» та «Наш край».

У Тернополі 42% тернополян готові проголосувати за партію мера Сергія Надала, котрий є членом Всеукраїнського об'єднання «Свобода». На виборах міського голови Тернополя 25 жовтня 2015 року у першому турі він здобув переконливу перемогу, отримавши підтримку більше 60% виборців. Також успішним був його похід в мери Тернополя і в 2010 році.

Попри одеські скандали практично на усіх рівнях Труханов також зберігає надвисокі шанси на чергову перемогу, як на виборах мера так і на виборах до міськради. За його партію готові проголосувати 40% містян. Як кажуть "No comments".

Мера Кропивницького, колишнього генерального директора м'ясокомбінату «Ятрань» Андрія Райковича висувала на вибори нині партія «Європейська солідарність» (тоді БПП). І сьогодні партію, котру б очолив Райкович в Кропивницькому готові підтримати 38%, що дає шанс політсилі 5-го гаранта боротися не просто за місця в міськраді, а за фактичний контроль. Хоча питання про те, від якої політсили балотуватиметься чинний мер міста залишається відкритим. Бо зважаючи на строкатість нинішнього депутатського корпусу міськради, де налічується 12 різного ґатунку фракцій та груп, щось прогнозувати досить складно. Сталим залишиться хіба що рейтинг самого Райковича, діяльність якого схвалюють 55% містян.

Далі в списку підтримка мерських проектів починає суттєво просідати. Серед цікавих я б виділив ще Дніпро, де діяльність Філатова схвалюють 47% а за його партію готові проголосувати 33%. Втім куди приб'ється сам мер поки що загадка, бо його останній похід на з'їзд Порошенка, де він так пристрасно топив за Петра Олексійовича, залишає нам поле для міркувань. Хоча восени 2015 року Філатов був висунутий партією «УКРОП» на посаду міського голови Дніпропетровська. Згодом зі скандалом покинув лави цієї політсили. У своєму фейсбуці він пояснив, що не задоволений партією за велику кількість прийнятих рішень, починаючи з «викидання» Геннадія Корбана з керівництва у 2016 році і закінчуючи «цирковим бродячим шоу» під виглядом президентських праймеріз.

Інше цікаве місто, яке трохи не мільйонник – Запоріжжя. Тут при підтримці мера самовисуванця Володимира Буряка в 50% за його партію готові проголосувати 32%.Найчисельнішою фракцією міськради є «Опозиціний блок» (20 депутатів). Звісно цього недостатньо для повного контролю, однак очільнику Запоріжжя вдається тримати руку на пульсі та мати серйозну підтримку. Свого часу Буряк балотувався у народні депутати від партії «Опозиційний блок» на парламентських виборах 2019 року, № 8 у списку. Тому питання політичного вибору є очевидним.

Далеко до бажаної підтримки має сьогодні політичний проект мера Львова Андрія Садового. За його політичну силу «Самопоміч» готові проголосувати менше 30% львів'ян. І хоча формально головою партії восени минулого року стала пані Оксана Сироїд втім усі ми добре розуміємо, що кінцевим бенефіціаром є чинний мер Львова. На сьогодні Львівська міськрада налічує 19 депутатів від його політсили, за якою слідом йде Європейська солідарність (10 мандатів). Остання постійно нарощує свій потенціал на Львівщині. Справедливо було б відзначити, що Андрій Садовий, будучи мером Львова впродовж багатьох років, зумів показати свою загальноукраїнську вагу. Звісно, що скандали довкола його персони дещо похитнули рейтинг. Втім серйозних конкурентів, котрі б могли поснути його з крісла очільника мера поки що не має. Але без підтримки виборцями «Самопомочі» маневрувати Садовому буде дедалі складніше. Ситуація міста Лева в цій частині мені дуже нагадує столицю.

Аби не продовжувати парад мерів зважу, що далі підтримка виборцями мерських проектів суттєво падає. Кого лише згадаю в цій історії — то це мера Черкас Анатолія Бондаренка та Сум Олександра Лисенка. Обидва вони мають непогану підтримку (46 та 39 відсотків відповідно), обидва дотичні до ВО «Батьківщина» але і в першому і в другому випадку їх політичні сили мають не такі вже й великі симпатії серед виборців.

Кому цікаво покопатися детальніше в дослідженні переходьте сюди https://bit.ly/2TVpkKg

Звісно, що цікавим є те, як виглядають загальнонаціональні проекти в розрізі регіонів. Адже цей показник аж ніяк не можна порівнювати із загальнонаціональним, що показав аналіз наведений вище. Бо попри велику підтримку регіональних проектів є й ніші серйозні претенденти на представництво в місцевих органах влади.

До прикладу чинна правляча партія «Слуга народу» має підтримку від 7% (в Івано-Франківську) до 25% (у Миколаєві) залежно від міста та від регіону, де вона може бути представлена. ОПЗЖ, наприклад має 1% в Тернополі та 28% у Маріуполі, ЄС – 1% у Сєвєродонецьку та 15% у Львові, «Свобода» в таких містах, як Миколаїв, Суми, Харків та ін. нуль, а в Хмельницькому — більше 15%. Усе це вказує на серйозну неоднорідність та складність прогнозу.

Низка політичних проектів згідно дослідження мають низькі рейтинг в містах але мають серйозне представництво в тих же міськрадах.

Фактично найпотужнішим позапарламентським проектом місцевих виборів 2015 року стала Аграрна партія, котру тоді очолював Віталій Скоцик. За даними ЦВК «аграрії» отримали 3852 депмандати тими, хто висувався від місцевих організацій партій або шляхом самовисування. 106 кандидатів перемогли на посади місцевих голів. У 2018 році партію у Скоцика «рейдернули» і сьогодні він очолює інший загальнонаціональний проект під назвою політична партія «Країна», котра на моє переконання і, як показує попередній досвід Скоцика, може мати усі шанси повторити такий успіх. Тоді попереду Віталія Скоцика були лише Юлія Тимошенко з ВО «Батьківщина» та Петро Порошенко зі своєю політсилою.

Заради правди сказати 62,76% від усього депутатського корпусу в місцевих радах по всій Україні – це самовисуванці. Їх загальна кількість складає на сьогоднішній день за даними ЦВК 82518 чол. https://bit.ly/3cqos77

За партією Скоцика йдуть й інші позапарламенстькі партії «Опозиційний блок» — 3816 мандатів, «Наш край» Сергія Шахова — 3744 мандати, УКРОП – 2652 і так далі. Уточнюю – це дані станом на поточну дату. Цікавий момент: представлена в парламенті партія «За життя» в складі ОПЗЖ має лише 101 депутатський мандат.

Вищенаведений аналіз показує, що вважати успішні загальнонаціональні проекти успішними на місцевих виборах – це не одне й те ж саме. Навіть більше – успішнішими є самовисуванці аніж висуванці від політичних партій. Тому бажання «Слуг народу» партизувати виборчий процес є логічним, політично цинічним та цілком природнім.

Відтак днями депутати від правлячої фракції анонсували зміни до Виборчого кодексу. В парламенті вже зареєстровано відповідний законопроект «Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення виборчого законодавства» р.№ 3485 від 18.05.2020. Документом пропонується понизити партійний поріг для міст з 90 тисяч до 15 тисяч, зменшити суми застави. Навіть є пропозиція зробити повноцінним суб'єктом виборчого процесу депутатські групи у Верховній Раді (це повне ноу-хау) аби посилити контроль за складом виборчих комісій і заробити на цьому трохи грошенят.

Такі законодавчі ініціативи якраз і вказують, що правляча партія намагається мобілізувати під себе процес таким чином аби унеможливити самовисування кандидатів у великих містах, де власне і відбувається основний розпил фінансових потоків.

Аналізуючи проект Виборчого кодексу, котрий ухвалювали ще минулого року, я звертав увагу на відсутність принципу партизації в проекті документу і вказував на це, як недолік. Адже, як в'яжеться принцип відкритих партійних виборчих списків із можливістю тотальної мажоритарки на місцях, де так само можна займатися підкупом, як і на виборах до парламенту.

Втім партійна система не вирішує проблему підкупу виборців. Навпаки, вона створює іншу – партійну корупцію, коли лідери потужних партійних проектів просто сидітимуть на касі, ухвалюючи рішення про бажання кандидата чи кандидатки долучитися до виборів. Але без висування від партії, яка обов'язково має подолати прохідний бар'єр в регіоні, він чи вона цього зробити не зможе.

Саме тому не випадково до місцевих виборів цього року увага стала більш прискіпливою зі сторони не лише політтехнологів, експертів, а й зі сторони влади. «Слуга народу» й президент Зеленський, який є її лідером, прагнуть отримати контроль над максимальною кількістю міст. І розуміючи неможливість зробити це за умов специфіки вибору виборця саме на місцевих виборів, прагнуть на законодавчому рівні унормувати це в ручному режимі. Але чи вдасться їм це зробити покаже час.

Валерій Клочок, політичний та економічний експерт

Мій телеграм https://t.me/vklochok