Почитал интервью пана-философа Дацюка. Со многими позициями и выводами Дацюка я соглашался и ранее, но меня удивляет другое: как он, после такого массива проведенной критики политических практик в Украине, после такого объема аналитической работы, может быть так неряшлив в понятиях и определениях, так легко попадать в ловушки официозной идеологии? Причина тут ясна: украинская академическая среда сильно засорена догмами и симулякрами современной западной политологии, поэтому столько ляпов в речи уважаемого философа. Плескаться в болоте профессорско-профанных общественных наук и остаться без плям, на поле своего мышления — практически невозможно...
Хочется найти ясные мысли и четкие ответы, в словах самого граждански активного укро-философа, а читать не получается, ибо что ни фраза –то кривой термин, то смысловая промашка, то корявая логическая конструкция...
Начинаем с названия интервью: «Громада має руйнувати олігархічну державу. Іншого виходу немає.» – Вывод неправильный, ибо упор на руйнацию существующего режима ничего хорошего не принесет: режим будет успешно себя регенерировать, а борцы с режимом будут себя сжигать попусту. Мой рецепт в другом: надо готовить, с помощью громады, конструктивную альтернативу этому режиму, т.е. новую политическую субкультуру ,взамен правящей субкультуры грубой клептократии, готовить и испытывать новые прото-элиты, через неофициальные выборы и референдумы, формировать работающее гражданское общество... А существующее олигархическое государство – оно само себя загонит в тупик и разрушит, под обломками руины... Украинскому народу нужна не война с олигархией, к чему призывает пан-философ, а тотальный игнор институций олигархической власти, как первый шаг к своему освобождению и самоопределению...
Даем первый пассаж пана-философа: " Що стосується олігархічної диктатури в Україні: у нас дуже важко збудувати будь-яку диктатуру. В українській ментальності принципово закладено: українець погано витримує владу над собою, тим більше – владу диктатора чи авторитарної особи. Українці цього не люблять і вдаються до бунтів. Вже давно можна було побудувати диктатуру, але на кожну спробу руху до диктатури громада відповідає певними діями. Уже можна було побудувати фінансову диктатуру, як це намагалася зробити колишній керівник НБУ, – громада постійно цьому заважає. Не тільки громада, але і окремі представники правлячого класу, для яких ці дії становлять загрозу".
- Пан-философ плохо понимает смысл перехода от свободы до диктатуры, и само присутствие диктатуры. Что такое диктатура: это запрет и принуждение в обмен на гарантии. Просто забрать свободу у народа, у публики нельзя, надо обязательно что-то дать, пообещать взамен. Если вы запрещаете и принуждаете, а люди подчиняются, т.е. они меняют свои свободы на "осознанные необходимости", то за это подчинение власть должна гражданам что-то давать, должно быть вознаграждение! К примеру, имеется толпа ничем не занятых, озабоченных людей, свободных в своей неопределенности. К ним приходит потенциальный лидер и говорит: я знаю, что нам делать, как нам решить наши проблемы. Ему отвечают: хорошо, в обмен на твои обещания, на твой план, мы отдаем тебе свои свободы, диктуй, что нам делать? Иными словами, диктатура всегда балансируется с обещаниями, обязательствами диктатора. Диктатура на одном насилии -это как птица с одним крылом, т.е. она не летает!
Нынешний режим не потому не устанавливает полную диктатуру, что ему свободолюбивый украинец мешает, а потому, что в этом для него пока нет ни смысла, ни расчета. Во-первых, диктатуру надо воплощать, а для этого надо подготовить и оплачивать огромный репрессивный аппарат, во-вторых, диктатура должна как-то кормить своих клиентов. Например, Хмельницкий позвал реестровых козаков на национально-освободительную войну, но потом не смог рассчитаться за их услуги, поэтому проект "козацкая Украина" распался и ушел под Московского царя, который обеспечивал финансирование казацкой верхушке. То же самое происходит и теперь: постсоветские украинские элиты не захотели суверенности, им под Кремлевской "крышей" уютней и сытней... Государство, диктатура – это, в первую очередь, деньги: не будет сбалансированного бюджета, экономики, социальног оуклада -и не будет собственного государства уже в среднесрочной перспективе!
Второй момент – в Украине на данный момент на 80% уже присутствует жесткая диктатура в гос-общественных отношениях, только диктатура скрытая, не афишируемая. Возьмите, к примеру, финансовую, экономическую, юридическую плоскость украинской жизни – везде монополизм, везде крышевание, везде келейность в принятии всех важных решений. Для свободы остался лишь очаг "свободы слова", и то только потому, что эта "свобода слова" практически ни на что серьезное не влияет, она уже оторвана от общественного мнения, о чем я уже писал ранее. Печально, что пан-философ "проморгал" наступление реальной диктатуры в Украине.
Условно-свободного украинца очень даже можно интересно проэксплуатировать. Правящие кланы прикидывают: от полностью закрепощенного украинца толку немного, такого прибитого украинца и на потешный Евромайдан не вытащишь, и на донбасскую бойню добровольцем не заманишь... Одним словом, с помощью "позірних" свобод насильник вытаскивает из жертв кучу дополнительных выгод. Самый яркий исторический пример: когда сталинский режим жестко поработил советский народ перед войной, то летом 1941-го лишь ничтожное меньшинство идейных бросилось защищать СССР против Вермахта, основная же масса кадровой армии легко сдалась в гитлеровский плен – 3,8 млн. солдат и офицеров. Но стоило Сталину ослабить репрессивную хватку, задеть патриотическую струнку русских, заговорить со своими рабами риторикой "братья и сестры", призвать попов с их молитвами в массы, — и русский народ, как зомби, массово потянулись защищать "свою землю". В среде русской народности работают имперско-патриотические ментальные архетипы, в среде украинской народности работают хуторянско-патриотические ментальные архетипы, но для их разворачивания, реализации народностям надо давать клапоть условно свободного пространства. После того, как наивный народец выполнит свою "историческую миссию": защитит от внешнего неприятеля своих господ, те же господа заберут у него этот клапоть свободы, но это будет потом. Так случилось после 1945-го в СССР, точно так же учинили расправу с добровольцами в Нэньке в 2015-м... Одним словом, раб воодушевленный способен дать своему господину тройную выгоду, по сравнению с рабом угнетенным...
Даем следующий пассаж пана-философа: "Диктатура в Україні – це дуже важко, у нас не Росія, де можна вибудувати "вертикаль" і право займатися олігархічною діяльністю залежатиме винятково від президента – усі мають бути лояльними підданими до центральної влади та "не вякати". В Україні це не так, бо, крім свободолюбства, є свобода слова. Настільки потужна, що навіть захоплення олігархами ЗМІ не змінило ситуації."
— Залишилось загадкою, в чому ж полягає "потужність" такої "свободи слова", коли вона не здатна навіть генерувати актуальні консенсусні істини в суспільстві? Українське ментальне свободолюбство – це саме примітивне свободолюбство, бо в його основі лежить любов до своєї безвідповідальності та хуторянства (кожен сам собі хазяїн та герой), тому таке свободолюбство блокує формування українськлї спільноти, зі своїми лідерами та авторитетами, а без такої самоорганізації формування власної держави неможливо.
І знову чуємо давні українські плачі від Дацюка: "У нас немає телебачення, яке би представляло громаду, українське суспільство як таке, його просто немає. Яке би виклало публічно редакційну політику, запропонувало громаді редагувати цю політику".
-плачі про відсутність "правильного, народного, громадського" телебачення продовжуються у нас вже 20 років, "а віз і нині там". Дивно чути цей традицыйний плач від пана-філософа, бо він повинен розуміти, що проблема не в формі, не в емблемі телебачення, а у відсутності його змістовного наповнення. Нагадую, що є такий суспільний феномен, як "громадська думка", "общественная мысль" которая является высшей стадией мирововоззренческого цикла в ГОС. Если нет систематической, последовательной работы общественной мысли, если очаги такой мысли не генерируют регулярно новые общественные смыслы и выводы, то всякое "громадське телебачення" буде вам "не таке"! Теревені про відсутність "громадського телебачення" з тої самої опери, що і теревені про гноблення української мови. Пани українські інтелектуали, давайте достойний український контент — і буде вам громадське телебачення, і розквітатиме українська мова!
Блокер работает на уровне глобально-исторических смыслов, крутит украинской, евразийской историей, как "цыган солнцем", каждый день дает нашей публике точные подсказки, как смотреть на происходящее в стране и мире. И что он видит: глобальная общественная правда и истина здесь практически никому не интересна: ни нашему народу, ни нашему интеллектуальному активу. Эй вы, интеллектуальные хуторяне, зачем вам какое-то "громадське телябачення"? – Все равно, всё что вы сможете с ним сделать, так это развести кумовство, срачи и бесконечные плачи! – Не верите, так покажите мне хоть один толковый сайт, где "украинсская громадська думка" развернулась бы в полную силу и расцвела бы всеми барвами своей мудрости, или вам и в интернете "проклятая олигархия" мешает что-то толковое написать? Укро-интеллектуалы -это "танцоры, которым яйца мешают", а в роли "непродуктивных яиц" выступает навешанная им иллюзорно-инфантильная мировоззренческая парадигма.
Еще момент: пан-философ любит пугать нас приходом какого-то "авторитаризма" в Украине. Сколько можно повторять, что "авторитаризм", равно как и "испольнительная власть" — это фейковые понятия, введенные для бурления говн, в мозгах наивной публики. Не может в глобализованном мире работать личная, авто-ритарная власть. Даже в Гитлера и Сталина были свои наставники и заклятые партнеры, так что авторитаризм — это выдумка для простачков, для отвода глаз. Покажите мне хоть одного президента, монарха в мире, который самодостаточно управляет своим государством? Есть демократический и деспотический режимі власти, а авторитарный режим — это лицемерная выдумка.
Дацюк: "Є кілька небезпек і крайнощів, у які ми можемо звалитися. Перша – це олігархічна диктатура. Її побудувати важко, тому що значна частина суспільства – проти. Друга – це націоналістичний авторитаризм, те, що ми сприймаємо як націоналістичний проект, який буде водночас антиолігархічним, але який буде вкрай нещадним до всіляких проявів інакшості, не тільки російської інакшості. Це теж диктатура не менш небезпечна, ніж олігархічна. І вона ближча серцю українців, тому що ніби це українці, нібито це свої, вони ж за праве діло! Але результати будуть приблизно такими самими, з тими ж негативними наслідками. Третя загроза – це загроза війни, загроза експансії, і не тільки російської, але і європейської також"
- Який сумбур в голові філософа: олігархічна диктатура де-факто наявна в Україні вже добрий десяток років. Поставити на один щабель олігархічно-кланову деспотію і міфічну "укро-націоналістичну диктатуру" може лише повний неадекват. Але Дацюку "простительно", він — дончанин, його ще в колисці лякали Бандерою... Перша і головна небезпека для нинішньої держави України – це те ,що цей режим не збалансований ні економічно, ні соціально, тобто держава падає в прірву Руїни і вже не суттєво, хто впаде на дно раніше ,а хто – пізніше?
- З чим не можна не погодитись, так це з слідюючою фразою Дацюка: "Для того, щоби творити цивілізаційні проекти, треба бути інтелектуалом 24 години на добу. І очевидно, олігархи це чудово розуміють, тому що вони не дають оформитися такого типу інтелектуалам. У нас "Київський дискусійний клуб дилетантів" припинив роботу три роки тому, а причина проста – найбільш пасіонарні та інтелектуальні люди або пішли у владу, або пішли на фронт, або поїхали з України, або життя кинуло їм такі виклики, що вони просто виживають. І якщо немає такого інтелектуального середовища, то про цивілізаційний проект не варто говорити. Україні не вистачає вільних радикалів-інтелектуалів." Додам, що не лише не вистачає адекватних інтелектуалів, але й суспільного попиту на їх ідеї та пропозиції немає, так як формування суспільних авторитетів тут блокує сумнозвісна самозакоханість, самодостатність українських хуторян. Крім того, немає відкритих джерел для фінансування праці адекватних українських інтелектуалів в суспільній та іншій тематиці...
- А це вже фраза-«блеск": Корр.– А якщо з'являться стратегія і перспективи – "ватники" перестануть бути "ватниками"?
- Дацюк: "Ні, не перестануть. Вони перестануть відігравати таку роль. Вони будуть мовчати. Тому що коли іде "двіжняк", коли реалізують проекти, коли створюються нові робочі місця, "ватника" просто беруть на роботу і кажуть: ти в цьому нічого не петраєш, отут працюй і мовчи! А якщо все в країні зруйновано, "ватник" виходить і каже: я вам зараз розкажу, який має бути в країні порядок…"
Резюме. Хозяева украинской жизни могут спать спокойно: их рабов не интересует даже готовая правда и истина, рабов беспокоят лишь их тактильные дискомфорты, но никак не смысловые тупики. Другими словами, примитивов "чешет" только пустое брюхо и синяя задница, но никак не пустая голова...
