Перші враження про Київ у мене як і багатьох українців пов'язані з вокзалом.

Мама з Київської області, тому до школи я часто жив по кілька тижнів у баби з дідом у Березані. З Овруча в Березань їхати кілька годин. Спочатку дизель о 5-6 ранку привозить в Коростень, потім три години електричкою до Києв-Пасажирського. Ще годину-дві можна провести на вокзалі з пересадкою на електричку. І вже після епохальної приміської електрички Київ—Яготин(Гребінка) ступаю на землю, яка прихістила діда з бабою після війни.

З Києвом я познайомився в дитячому віці і ці спогади найяскравіші хоч час зтирає їх поволі. Метро за п'ять копійок, автомати з продажу квитків на електричку у сьому чи восьму зону (їх було дванадцять чи чотирнадцять загалом). Київський зоопарк, куди часто любили возити дітей жителі області. Був навіть такий сімейний жарт :)

Дніпро у вікні електрички з залізничного мосту завжди справляв враження і притягував погляд. Навіть пізніше в триднять полюблятиму приїхати на станцію Дніпро і вдивлятимусь в темні води старого Борисфену.

Гамір великого міста, від якого відгороджуєшся інстинктивно через кілька хвилин і думаєш про щось своє дитяче або доросле. Він і досі лишається таким, білий шум мегаполісу: гуркіт електричок, вантажних потягів, звуки поїздів метро, тролейбусів і трамваїв. Розмови тисяч людей у транспорті, на вокзалі.

Вдруге серйозно почав знайомитись з містом вже з середини дев'яностих, коли став студентом. Любив їздити в центр, ходити вулицями, відшукувати потаємні місця в парках, скверах. Голосієво, паркова зона від фунікулеру до Лаври завжди вабили сходами, буянням зелені весною та влітку, приємним теплом бабиного літа восени.

Маю багато улюблених місць в Києві, як і кожен емігрант.
З метро виходиш або на Майдані, або на Хрещатику і йдеш до Трьохсвятительської. Далі є два варіанти: через підземний перехід до арки і Маріїнського парку або піднятись ліворуч до «Володимирської гірки». Провів там багато годин у роздумах про щось своє, відпочинку від навчання, випадкових знайомствах.
Старе місто одного з князів, з якого чудовий вид на порт, пішохідний міст та Поділ. З старої бесідки у парку можна годинами дивитись на хмари, туристи і «гості Києва» проходитимуть повз, голосно говоритимуть про щось своє, вигукуватимуть, питимуть пиво і фотографуватимуть пейзаж. Місто поволі входить у Ваше життя, проникає десятками контактів, посмішками жінок і дівчат у трамваях. За кілька років Ви звикаєте до нього, а воно до Вас. Виникає залежність від таких міст як Київ. Люди важко уявляють життя без його вуличок, театрів, музеїв, галерей, базарів, торгових центрів, швидкого ритму, можливостей.
Перші 5 років Ви лише знайомитесь з містом, другі п'ять звикаєте, воно стає звичним буденним. Після десятого року починаєте знаходити найцікавіші місця, шукати своє місце зростатись з соціумом.

На початку нульових років, коли після кризи 98 економіка тільки почала відновлюватись працював у НДІ. Тоді бізнес тільки починав робити свої кроки, мільярдери ще були мільйонерами. Але вже виникала потреба в інформації. Епоха інформації повільно охоплювала столицю. В одній з кав'ярень старого Києва мені сказали: «Київ завойовують».
Таке відлуння епохи Батия, князів, гетьманів, королів і царів 9-17 століть.

Хтось почує нотки епохи модерну з її першою та другою світовими війнами, які прокотились по місту революцією 1917, війнами 1918-1920, 1941-1944 років. Може це такий психотип людей Азії, Європи, які люблять завойовувати міста. Але він поширився на багатьох і став мейнстрімом останніх 25 років. Всі хочуть завоювати Київ, відхопити собі кілька гектарів землі під будинок, торговий центр, або хоча б десяток соток під родинний маєток на Печерських пагорбах.

Київ (записки емігранта)