Приводом для публікації стало ознайомлення зі щорічними рейтингами країн, які зазвичай оприлюднюють наприкінці попереднього — на початку нового року. Цифри просто розчаровують. Місця, які наразі посіла Україна, не дають підстав говорити про помітне покращення наших позицій у багатьох сферах: від інвестиційної привабливості до безпечних умов для журналістської діяльності. Це дивно, оскільки історія протягом чотирьох останніх років надає нам унікальні можливості для оновлення та перезавантаження.

Можна довго розповідати суспільству й партнерам про покращення в Україні. Хоча факти, якими оперують економісти, — дуже вперта річ. Наприклад, за версією агентства Bloomberg у рейтингу «нещасливих країн», який розраховують на підставі показників інфляції та безробіття, Україна посіла сьоме місце серед 66 держав. Це вдвічі дивно, коли одночасно існують приклади країн, які ще зовсім недавно посідали аутсайдерські позиції в рейтингах, але знайшли сили зробити ривок уперед в економічному чи суспільному житті, розвитку технологій, розбудови демократії тощо.

Для розуміння контрасту пропоную звернути увагу на однохвилинне відео з Таїланду. 10-15 років тому наші позиції у світових рейтингах були поряд. Сьогодні в цій країні ми спостерігаємо багатоярусні автомобільні дороги, є навіть 4-рівневі розв'язки до рівня дев'ятиповерхового будинку й сотні нових сучасних багатоповерхівок. До речі, зведено все це за гроші інвесторів.

Що сьогодні оточує пересічного громадянина нашої держави? Для багатьох це низка поточних, переважно побутових проблем виживання на тлі декларацій про «реформи», «покращення» та «життя по-новому». А для більшої переконливості — штучне нав'язування з боку «незалежних» ЗМІ й у соціальних мережах незрозумілого порядку денного на рівні «сірого буття», найпримітивніших потреб, потоків негативу. Проблема якихось «кишенькових» воєнізованих формувань на вулицях замість системного підтримання правопорядку, війна з МАФами замість створення нових робочих місць у столиці тощо. Важко навіть визначити що це: невміння формулювати й реалізовувати майбутнє держави чи свідоме утримання людей на рівні інтересів і потреб гурту худоби?

Водночас результати соціологічних досліджень показують дещо іншу річ. Попри інформаційні маніпуляції та штучно створений «порядок денний», суспільство втомилося та чекає на реальні системні зміни. Затягувати час таких змін дуже небезпечно. Річ не в позиціях України в міжнародних рейтингах, а в бажанні українського суспільства вирватися із зачарованого кола негативу й почати жити в новій парадигмі цінностей.

На моє переконання, енергетика нових ідей і бачення майбутнього разом із соціальним запитом суспільства на зміни стануть головними рушіями, які врятують Україну. Не таємниця, що сьогодні багато патріотів-ентузіастів, об'єднаних у громадські організації чи неформальні творчі групи, працюють над пошуком відповідей щодо майбутнього.На жаль, часто такі дискусії та мозкові штурми тривають паралельно й відособлено одна від іншої. Але в будь-якому разі вони сконцентровані переважно на пошуку альтернатив наявному стану й асиметричних рішень для розвитку держави та суспільства. Тематика різнопланова: від загального бачення «нової України» і пошуку стратегій її розбудови до проектів перезавантаження певних сфер чи галузей освіти, медицини, бізнес-середовища, енергетики тощо.

Цікаво, але лише незначна частина такої діяльності проходить «під крилом» або на замовлення провідних політичних сил. Що ж, і це здається цілком логічним. Перефразуємо слова відомої історичної постаті: політики оперують категоріями майбутніх виборів, а справжні державні діячі й патріоти — категоріями майбутніх поколінь.

Якщо тримати руку на пульсі поточних дискусій, то певні контури вже вимальовуються. Акценти зміщуються в бік формування нової парадигми якості життя українців через прийняття й поширення нових цінностей. Є думка, що в умовах відсутності волі на системні зміни з боку наявних старих політичних еліт головним рушієм змін стане цивілізована частина бізнес-середовища й громадянське суспільство.

Так само бізнес-середовище, яке хоче працювати «по-білому», поступово формує своє бачення майбутньої економічної сфери. Серед основних запитів з боку бізнесу лідирують детінізація економіки, доступність кредитів для стимулювання малого й середнього бізнесу, недоторканість приватної власності, сприятливий «прозорий» клімат для бізнесу та залучення інвестицій, наявність об'єктивної судової системи. Усередині бізнесу також трансформується мислення від категорій «продукція», «товар», «вартість» до категорій «цінність», «інвестиції в майбутнє», «соціально орієнтовані проекти» тощо. Держава не може стояти на місці, а має відкриватися цивілізованому бізнесу й інноваціям. Штучні перепони, численні контролюючі органи й «конвеєри хабарів» ніколи не збудують нової держави. Важливу роль також відіграватиме реальна боротьба з корупцією. Перш за все — створення й початок роботи антикорупційного суду з незалежних суддів, обраних незаангажованими західними експертами (що до речі нещодавно зробили в Казахстані).

Нашим елітам в інтересах власного самовиживання варто зрозуміти просту річ. Західні країни суттєво допомагають Україні. Але вони не збираються вирішувати наші проблеми за нас самих і підміняти українців у здійсненні реформ. Наші проблеми на Заході стійко асоціюються з конкретними іменами представників влади чи політичних сил, їхнім небажанням або неспроможністю провести реформи й очолити зміни. Корупційні й інші плями в їхніх біографіях є таємницею лише для пересічних українців (і то лише до певного часу), але не для іноземних державних діячів або лідерів політичних сил, які ухвалюють рішення підтримувати Україну. Треба відверто визнати, що на Заході від нас уже втомилися. Хто не вірить — пропоную ознайомитися з перебігом подій і риторикою під час недавньої Мюнхенської конференції. Вікно можливостей для перезавантаження та кредит довіри поступово зменшуються. Висновок напрошується дуже цікавий: західний світ підтримає лише тих українських лідерів, які розділяють нову парадигму цінностей і якості життя, готові до змін, мають необхідні волю та рівень професіоналізму і на яких не тиснуть власні неприємні вчинки з минулого.

Яка має бути дорожня карта для перших кроків? Це тема для подальшого обговорення. Дискусії тривають і мають розширюватися. Немає жодного сенсу чекати порятунку ззовні. Сьогодні вже очевидно, що ми впритул наблизилися до часу таких змін і соціальний запит на них поступово зростає.