Деколонізація країни-агресора стереотипно вбачається як суверенізація чи автономізація виключно тих її суб'єктів, що населені переважаюче неросійським населенням. 

Але таке уявлення ігнорує несамовиту територіальну протяжність тієї імперії, а також ті умови, в яких формувалося населення поза її ядром навколо Москви та так званого «золотого кільця Росії».

Усі імперії в нашу епоху раніше чи пізніше розпадаються. І, до прикладу, під галас загальної деколонізації та де-імперіалізації за компанію з Індією, африканськими та іншими азійськими колоніями, зі складу Британської імперії так само «випилялися» й переважно англомовні, населені переважно вихідцями з Великобританії, країни – Австралія, Нова Зеландія, Канада та Південна Африка. Підставляємо замість них Південний Сибір, Зауралля та Далекий Схід – і отримуємо цілком вірогідних кандидатів на таке ж саме від'єднання. Причому, враховуючи те, як Москва завше ставилася до їхніх інтересів, то, після вірогідного проголошення суверенітету цих територій, навряд чи Кремль удостоїться бодай символічної честі статусу номінального суверену над домініонами, який Британський престол має стосовно вищеназваних країн.

А про те, що Кремль цілком всерйоз сприймає таку вірогідність – нинішня стаття. Нашу увагу привернула задавнена вже подія, котра свого часу лишилася жодним чином не поміченою в українському – та й, чого вже критися, – навіть у самому російському суспільстві.

Мова йде про «Сибірську вікіпедію» – одноосібний проєкт напівбожевільного, як може здатися, ентузіаста. Як зізнається у «мемуарній» статті про це сам її автор — Ярослав Золотарьов, — стартуючи проєкт ще далекого 2005-го року, він надихався свіжими подіями нашого Помаранчевого Майдану. Будучи мешканцем вже згадуваного нами Томська – колиски славнозвісного «Сибірського Областництва», – автор отримав поштовх до відродження волелюбних традицій рідного краю. 

І якщо скептики засумніваються у невигаданості реального підґрунтя для плекання власної мови, а гейтери піднімуть на сміх її фонетику, то автор матиме чим кваліфіковано заперечити – кодифікація сибірської балачки робилася ним переважно на основі писемних та архівних джерел регіону та сусідніх з ним сибірських територій. А щодо утопічності чи безнадійності подібного замислу ми маємо у відповідь успішний нині проєкт з відродження івриту, котрий починався в палестинському Їшуві саме силами одного-двох ентузіастів, котрі так само відроджували старі, а де не було – винаходили нові слова, – і спілкувалися цією, як тоді вважалося, тарабарщиною попервах виключно зі своїми дітьми (котрі не знали жодної іншої мови, окрім івриту).

Зараз, зайшовши на список усіх наявних «вікіпедій», ви все ще знайдете там сибірську, але з позначками про закриття (19 вересня) та остаточне видалення (!) – менш, ніж за місяць потому, 16 жовтня 2007р. 

Тобто: замість проігнорувати це, у багатьох вимірах, зовні – безнадійно-божевільне починання, – чи то сам Кремль через своїх ботів, чи то росімперське добровільно-ідейне поспільство (а зараз, завдяки одкровенням Стрєлкова-Ґіркіна та галактиці телеграмних Z-каналів, ми таки пересвідчилися у його об'єктивному існуванні) активно зарубали цей проєкт. Проєкт, який навряд чи здобув би масову підтримку, який би тихо й довго вмирав від браку суспільної уваги, вигоранню автора чи «неначасності», як це відбулося з чисельними українськими просвітницько-культурними аналогами (згадати хоча б той-таки «СУМ»). 

Та швидкість, з якою його було видалено, а також вбога аргументація, якою це обґрунтовувалося (кому цікаво – можете глянути на відповідній сторінці голосування з цього приводу), красномовно засвідчили інше:

1. Росімперці – як інституційні, так і ентузіасти, – чудово усвідомлюють потенційні вразливі місця тієї трухлявої федерації, якою вони так-сяк продовжують тримати докупи своє чахле царство;
2. Вони наскільки налякані потенційною його дезінтеграцією, що готові дмухати на холодне;
3. Вони реагують на будь-які, навіть найпримарніші й найнесерйозніші загрози, з неадекватною запопадливістю та непропорційним завзяттям.

Чи бути сибірській говірці, і чи набуде вона ще колись офіційного статусу – наразі невідомо. І чи говірка це, чи потенційно повноцінна мова – час покаже. Адже, як колись всерйоз пожартував Макс Вейнріх, лінґвіст-їдишознавець, навіть діалект перетворюється на офіційну літературну мову – щойно у нього з'являються власна армія та військово-морський флот.

А Сибірська ж вікіпедія незнищенна – бажаючі й досі можуть погортати її сторінки за резервною адресою - https://sibwiki.lingvopolitics.org/.