Під час війни націоналізація стратегічних підприємств – логічний крок. Це стосується, як компаній, де власниками є бізнесмени країни-агресора, так і тих, які відіграють важливу роль у національній безпеці країни. Однак в історії з «Укрнафтою» та «Укрнафтою» незрозуміло навіщо було проводити націоналізацію, якщо контрольним пакетом підприємства володіє держава, що створює ризики подальших позовів від структур Ігоря Коломойського.

Ще й призначають ТОП-менеджерів «аля Коболєв», які обіцяють зробити підприємство прибутковим через років десять-двадцять. Але неточно.

Сумнівна націоналізація

Понад 100 днів тому влада конфіскувала «Укрнафта» та «Укртатнафта» «із міркування ризиків національної безпеки». Заступник голови Офісу президента Ростислав Шурма на Всесвітньому економічному форумі у Давосі заявив, що націоналізація «Укрнафти» відбулася через відмову компанії постачати нафтопродукти українській армії.

Разом з ними були націоналізовані «АвтоКраз» та «Моторсіч». Логіка націоналізації тут зрозуміла – це оборонні підприємства, які повинні бути у власності держави. В тому числі для виконання військових замовлень як під час війни, так і після. Тим більш, що власники цих підприємств навряд чи наважаться судитися проти держави з різних причин (у Костянтина Жеваго є борги за банк «Фінанси та кредит», а покупку «Мотор Січі» сумнівними китайськими інвесторами давно оскаржували). З націоналізацією «Укрнафти» та «Укртатнафти» можуть виникнути проблеми у держави.

В чому сенс націоналізації «Укртатнафти» взагалі незрозуміло, оскільки підприємство зруйновано, тому це дуже схоже на перекидання утримання залишків майна на державу. Щодо націоналізації «Укрнафта», то незрозуміло що тут «націоналізувалося», оскільки підприємство й так знаходилось під контролем держави. Держава, в особі НАК «Нафтогаз Україна», й так володіла 50%+1 акцією «Укрнафти». Фактично влада мала можливість вплинути на керівництво «Укрнафти» та «Укртатнафти» без націоналізації та змінити керівництво. Така можливість була надано, ще у 2015 році, коли  Верховна Рада ухвалила зміни до закону про акціонерні товариства – знизила кворум для проведення загальних зборів акціонерів для всіх акціонерних товариств незалежно від їх виду власності до 50% + 1 акція. Документом запроваджувалося зниження кворуму для всіх акціонерних товариств у тому числі товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави та в якому держава є власником 50 і більше відсотків акцій товариства. З того часу менеджмент Ігоря Коломойського втратив можливість контролювати менеджмент «Укрнафти».

Такі кроки, як націоналізація «Укрнафти» та «Укртатнафти», створюють ризики позовів у майбутньому проти держави.

«Коболєвщина» в «Укрнафті»

Слід визнати, що новий керівник «Укрнафти» все-таки відрізняється від Коболєва. Сергій Корецький має великий досвід керування бізнесом у нафтовій галузі. Ще з 90-их його біографія пов'язана з групою «Контіум», яка торгує паливом під брендом "WOG". В тому числі він працював там на керівних посадах. Тобто навички керування великим системним бізнесом в паливному комплексі у нього є. На відміну від Коболєва, який є «інвест банкіром» і досвіду керування в реальному секторі у нього не було.

Але на цьому різниця закінчується. Найбільша схожість — це бажання виписувати собі величезні зарплати. За даними ЗМІ, Корецький отримує 3,2 млн грн на місяць за роботу у збитковій компанії, Коболєв заробляв понад 2 млн грн на місяць. Тобто на рік близько 1 млн дол., якщо брати нинішній курс долара. У нинішніх «реформаторів» взагалі якась ідея фікс ставити собі зарплати під 1 млн дол. на рік., пояснюючи це міфічним «ринком». Особливо під час війні, коли приватний сектор також не балує.

Наприклад, у сусідній Польщі ТОП-менеджери успішних прибуткових компаній у перерахунки на гривню заробляють 200-300 дол. на рік. У Норвегії керівник державно компанії Statoil, яка за рік має продажів на 60 млрд дол. отримує приблизно 1 млн дол. Відчуваєте різницю? Наші управлінці працюю менше ефективно, але отримують зарплату в рази більше.

Є схожість між Коболєвим та Корецьким і в обіцянках заробити великі прибутки. Вони наобіцяли десь там через років десять-двадцять прибутки. Але ж управлінець, який отримую мільйони на місяць, мабуть, має досягти результату у найближчій перспективі. Щоправда, Корецький обережно не обіцяє зростання видобутку нафти та газу («Укрнафта" добуває газ у тому числі).     

Інші результати поки ми не бачимо. По-перше, більше палива Міністерство оборони отримувати не стало. По-друге, доводиться розпродавати мазут за демпінговими цінами, щоб сплатити податки. Однак податковий борг перед державою все одно зростає – наразі він складає 3,2 млрд грн. По-третє, публічно Корецький заявляє, що у всьому винні "попередники" та розповідає про потенційні успіхи компаній, які він запланував років на десять наперед. Попередників не називає, але за дивним збігом обставин "Укрнафта" працювала під контролем, ще одного "великого менеджера" Коболєва, хоча обіцянки Корецького дуже нагадують як раз Коболєва.

Хоча за деякими ознаками, деякі старожили ринку, порівнюють що зараз відбувається з бурхливою діяльністю на паливному ринку Сергія Курченко до 2013 року.

Також незрозуміло куди зараз йде нафта українського видобутку, оскільки раніше вона перероблялася на "Укртатнафті". Вочевидь, що вона повинна йти на перероблювання за кордон та отримувати доступне паливо як для населення, так і для потреб промисловості та армії.

Тож потрібно повернутися до практики відкритих конкурсів на призначення на посади державних підприємств. І обирати не кума-свата, не бізнесменів, які обіцяють прибуток компанії у невизначеному майбутньому, а управлінців із досвідом роботи в складних кризових ситуаціях. Та вимагати захисту бізнес-планів за участю фахівців галузі, які розуміються на видобутку нафти та газу. А не робити це у колі знайомих фінансистів, які нафту та газ бачили тільки на картинках.