Розкол та експлуатация штучних поділів є головними інструментами українських політиків у боротьбі за електоральні симпатії. Особливо це актуально перед виборами. І це працює, бо регіональні вибори можуть ще більше поглибити розкол центральної та місцевої влади.

І причин так вважати є кілька. На початку серпня соціологічна група Рейтинг опубликувала дослідження, в якому українців питали: за які партії вони будуть голосувати? 53% будуть голосувати за регіональні політичні проєкти й лише 27% за національні. Що це означає?

Слабкість або невпевненість центральної влади в плані реформ дає можливість регіональній еліті розправити крила. Тому й бачимо активну діяльність нових політичних партій «За майбутнє» Ігоря Палиці, яка виходить з однойменної групи в парламенті.

Проте, як для регіональних, так і для загальнонаціональних партій важливо не втратити відчуття єдності країни, бо гра на розкол призведе до непередбачуваних сепаратистських тенденцій. Все може початись з банального нехтування постанов з Києва. Особливо, що стосується боротьби з COVID-19, де окремі регіональні еліти відмовлялись виконувати рішення Кабміну.

В часи кризи важливо працювати над об'єднанням суспільства, бо розкол робить країну слабшою. Грі на регіональних симпатіях можна протиставити «центристську» позицію, «україноцентричну стратегію». Про це Палиця говорив в Рівному і можна додати, що постійне очікування допомоги когось з-за кордону робить нас лінивими шукати свій шлях розвитку.

Лія Грінфельд у своїй книзі «Націоналізм – п'ять шляхів до сучасності» пише про форми націоналізму, як-от етнічний: культурний, громадянський. Перші два є основою для формування гомогенних націй, як-от Польща, Росія. Тоді третій більше характерний для полігенних націй, як-от США, Канада, де основою об'єднання суспільства є не одна культура чи мова, але права, свобода слова, закон, вільний ринок. Цей трек може пасувати й Україні.

В цьому світлі ми говоримо про перехід до концепту політичної нації, а це вже зрілість, відмова від сліпого некомпетентного тактичного політичного управління та перехід до державницького стратегічного патріотичного мислення.