Коли, Я зустріну Перемогу, Я буду кричати, радіти і плакати.
Коли, Я зустріну Перемогу —  Я обійму та зацілую своїх дівчат Кохану та Доньок. Я буду плакати.
Коли, Я зустріну Перемогу, то стоятиму на колінах перед Мамою, перепрошуючи за всі хвилювання цих пекельних днів. Я буду плакати.
Коли, Я зустріну Перемогу,  Я повернусь Додому.  А в день Війни її початку та закінчення. 
Я, буду Дякувати Кожному.
Кожному, чиї руки тримали зброю чи пакували ящики допомоги.
Кожному, хто рятував інших чи допомагав їм з прихистком. 
Кожному, хто стояв на нічних перехрестях, сидів в засідках, спав по лісах, бетонних залишках чи терпляче йшов в бомбосховище. 
Кожному, хто віддавав бойові накази і їх виконував. Я кажу Дякую.
Коли, Я зустріну Перемогу. Моє серце буде наповнене Любов'ю до тих заради Кого і з Ким ми її здобували. Та найголовніше в моєму серці залишиться ненависть як пам'ять про тих хто кликав біду, вбивав та зраджував Україну.
А сьогодні у нас день, коли ми ще раз наблизили Перемогу.
П.С. Спочатку, я писав цей текст, щоб подякувати своїй Дружині за те що поряд, за вчорашню річницю шлюбу, за наших дівчат. Але вийшло як вийшло...
 Маю надію, що Вона мене пробачить та далі терпітиме.