Волею творців сучасного інформаційного поля, які за дивним збігом обставин є поточними володарями Білого Дому, весь Світ зараз чує про наші втрати і слабкості. І все здається логічним, бо реальні факти є важкі і красномовні. Втрачено приблизно 18% території, 8 мільйонів громадян стали мігрантами. Маємо шалений тиск по фронту та на прикордоння, що також є фронтом дефакто. Ракетна небезпека 24/7 всьому Лівобережжю. Щоб уникнути дефолту потрібна реструктуризація боргів. Дефіцит бюджету – 40 млрд $. Загинули стоні тисяч кращих синів та дочок. Ворог ресурсний і він тисне. І буде тиснути. Партнери дають допомогу, але не в межах потреб і не до часу. Бо самі слабкі на фоні масштабування кризи. Ризик останнього експоненційно зростає. Здавалось: все безнадійно погано.

І саме в цьому місці я наважусь на майже абсурдний, на перший погляд, оптимізм. В даних обставинах ми маємо два стійких сценарії.

Перший – втратити національну та політичну суб'єктність як мінімум. Як максимум – фізично зникнути як нація та спільнота.

Другий – стати лідерами регіону з претензією на глобальну силу.

Між цими двома пойнтами дуже мала сіра зона. І відходячи від одного, ти дуже швидко наближаєшся до іншого.

Перший був дуже ймовірний у 22 році. Але він не стався. Зараз він також є все ще можливим, та його вірогідність вже невелика. І продовжує зменшуватись. Бо кожен квадратний кілометр нашої землі дається рф все більшим ресурсом. І екстраполяція говорить, що таким темпами вони зітруться на порох захопивши 1-2% території зі степами, посадками та зруйнованими селами. А ще рф намагається накопичувати сили для основного задуму: Польща, Фінляндія Балтійські країни. Це не моя фантазія, це те, що говорять професійні військові кола цих країн (див. наприклад, одну з останніх новин на цю тему). Бо Європа та НАТО все ще критично не готові до війни з рф і можуть посипатися під тиском досвідчених російських головорізів.

Дивно, але саме сучасна критична військово-технічна та ментально-соціальна неготовність Європи до війни є одним з ключових драйверів другого сценарію: сценарію, де Україна стає, як мінімум, центровим Європейським гравцем. Так, наразі за формальними ознаками та абсолютними показниками ще зарано говорити про нашу могутність. Але динаміка зростання дуже обнадійлива. Вторинною ознакою тому є здатність українського президента проявляти непоступливість в Овальному кабінеті та дуже тісні контакти Зеленського з лідерами Європи. Куди суттєвішим аргументом моєї правоти є бажання Європи купувати для нас зброю та вкладати в наш ОПК. Найпершим ж аргументом є статистика зростання нашого ОПК та окремі історії низки виробів.

Наведена далі інформація є загальнодоступною, а підбірка є неповною та суб'єктивною. Але загальний масив фактів таки справляє враження.

Найкрасномовнішою є історія гаубиці 2С22 «Богдана». Завдяки данській схемі фінансування та, в тому числі, за гроші королівства Данія, у 2024 році ми виготовили 160 гаубиць. А вже у квітні 2025 року ми відзвітували про потужність виробництва у 36 одиниць на місяць. Франко-німецький концерн KNDS лише до кінця 2025 року планує вийти на…12 (дванадцять прописом) гаубиць CAESAR на місяць. Зауважу: позитивні відгуки про САУ CAESAR пішли з осені 2022 року, технології були відпрацьовані. Бері і роби, реклама є, ринок розігрітий. Але не вийшло, що показує певний брак спроможностей навіть у сумісних франко-німецьких підприємств. І це тривожно. А «Богдан» на той час було 2 чи 3. Де-факто, дослідні зразки з купою «дитячих хвороб». І ось цього року ми почнемо виробляти САУ більше, ніж усі всі заводи Європи разом узяті. Бо 36 на місяць – це не останнє досягнення цього року. Факт вражаючий, але сам по собі він нічого не підтверджує.

Йдемо далі. Ракети. На брифінгу «Українська зброя 2024» лунала інформація, що в 2024 році виробництво крилатих та балістичних ракет зросло у 8 разів. В загальному обсязі – близько 100 одиниць. І за прогнозами цього року кількість крилатих ракет з врахуванням реактивних дронів камікадзе складе 3000 (ТРИ ТИСЯЧІ прописом) одиниць.

Крилаті ракети є більш публічною історією. Про успішне застосування «довгого Нептуну» у версії земля-земля повідомлення є. Зокрема, стверджується, що саме цією ракетою вражений нафтопереробний завод в Туапсе.  І, напевно, зараз виробництво «довгого Нептуну» переживає величезне масштабування. Із згаданих трьох тисяч крилатих ракет, що мають бути вироблені в 2025 році, певно, кілька сотень припадають саме на нього. Решта ж – більш масові та дешеві вироби типу ракета-дрон, яких існує ціла низка. Пекло, Рута, Паляниці, Барс… Звісно, таке розмаїття номенклатури разом з видимою низькою якістю фюзеляжів на світлинах говорить про те, що мова може йти і про хибні цілі, і про певну нашу ІПСО. Але подвоєння виробничих потужностей чеського постачальника реактивних двигунів говорить, що значною мірою мова йде таки про робочі засоби.

І ще один важливий пласт інформації, який показово свідчить на нашу користь. Про цю війну справедливо говорять як про «війну дронів». На відміну від попереднього шляху інновацій, коли спочатку нові технології розвиваються як військові, а потім мігрують у цивільний сектор, з дронами вийшло дещо інакше. Прості доступні цивільні технології масово інфільтрувались на поле бою. І «весільні мавіки» разом з FPV для перегонів зараз стали вирішальними засобами на полі бою. Традиційним виробником електроніки, в тому числі, дронів є Китай. Країна не найдружніша до нас, і яка вже частково обмежує наш доступ до цікавої нам продукції. Тому викликом є позбавлення залежності від імпорту і локалізація виробництва. І нещодавно українська компанія Vyriy Drone  презентувала першу серійну партію FPV, зроблених з українських модулів.

Звісно, чіпи, резистори, конденсатори тощо лишились імпортними, але це вже не так принципово. Бо місцевий інжинірінг, бо компоненти з радіо-ринку розсипом можна знайти і в Китаї, і не лише. І заборона на експорт діяти не буде. Тому досвід надзвичайно потрібний. А рух до більш глибокої локалізації підтверджує намір МінСтатегПрому налагодити виробництво мікросхем до 2030 року. Так, це буде, дай боже щоб 100-нм-технологія, а розмір пластини кремнію для мікросхем буде 20 чи навіть 10 см. Але для більшості наших задач цього вистачить.

Насамкінець, розсипом ще низка фактів з мінімумом вербальних обгорток

Так, є і фальстарти як з мінами, див. відоме розслідування Бутусова, за яким почалося кримінальне провадження. Але ж від цього не застраховані навіть розвинені Країни. США за останні місяці, наприклад, через помилки втратила два винищувачі F/A-18. А майже всі нові проекти щодо сучасної зброї катастрофічно вибиваються з бюджету та графіку. Інколи закриваючись зі скандалами. Тому наші погані історії на цьому шляху були і будуть. Та вони не закреслюють здобутки та феноменальне зростання, що є геймченджером. І ось чому.

Експортний потенціал нашого озброєння шалений. Бо, з однієї сторони ми маємо у наявності те, що перевірено на найбільшій континентальній війні останніх 80-ти років. З іншої сторони, світові витрати на оборону зростають як біткоін. Ми приречені бути експортерами за таких умов. Бо вже зараз ми не можемо викупити і третини того, що здатен вробити наш MilTech. Треба продавати. Вирівняти торгівельний баланс, дати прибуток підприємствам та податки державі. Бо тоді в наступному циклі зможемо купити більше вже для себе. Бо тоді наші можливості створювати сумісні підприємства збільшяться. Варто лише перестати слухати невігласів та шкідників, що на радість ворогу вже кажуть «зупинити черговий розпродаж нашої зброї». Особливої ваги набуває можливість експорту військового ІТ: SA Delta цікавляться в НАТО. 

Так, ОПК – це ще не вся промисловість, а промисловість – ще не вся діяльність країни. Але ОПК підтягує HighTech. В свою чергу, HighTech підтягне STEM-освіту та освіту взагалі, а освіта – підтягне загальну культуру на додачу до культури виробництва. Не витягне, звісно, але дасть суттєвий імпульс. Бо так працюють історії з точками росту. Велику роль в цьому широкому впливі відграватиме спільнота зброярів, яка вже викристалізувалась. Завдяки тісній взаємодії з Міністерством Стратегічної промисловості спільнота має певне зелене світло щодо доступу до системи освіти, людського капіталу, фінансових ресурсів. І ця професійна спільнота буде багато значити у суспільному житті країни. Значить вже зараз.

Крім того, потенціал міграції напрацювань оборонки до цивільного сектору просто шалений. Розроблений софт для GIS, SAP, SA систем дадуть поштовх новим продуктовим ІТ компаніям. Те саме можна сказати про АІ-рішення для автономних систем, безпілотних апаратів та роботів. І, звісно, наші апаратні рішення, що швидко еволюціонують, також знайдуть свої застосунки в сільському та лісовому господарстві, в дослідженнях та георозвідці, в спостереженні та обслуговуванні важкодоступних міць споруд та техніки. І це лише те, що відразу спало на думку. Наші військові рішення, що працюють в полях та швидко розвиваються, наш досвід скорочення циклів впровадження нових версій – все це унікальні речі, яких справді ні в кого немає. Це скарб. Це як «Зоряні Війни» Рейгана, що прискорили стрибок цивільного телекому, електроніки та ІТ свого часу. І це на додачу до справді безцінного досвіду, яким наразі вже володіють сили безпеки та оборони. Цього в нас не було ще три роки тому, а зараз є. І, схоже, ми це ще не до кінця усвідомили. Наша реальна вага зростає значно швидше, ніж зменшується наш комплекс меншовартості. Про експорт SA Delta вже згадував. І ось вам ще цікавезний тейк.   

Так, нам критично потрібен людський капітал, справжні особистості, лідери та проактивні свідомі громадяни, візіонери та будівники своїх професійних спільнот.  І зараз ви скажете, що 8 мільйонів громадян виїхало з України поїхало, мільйон служать в силах безпеки та оборони, а толкові мігранти натомість до нас не спішять. І це буде правдою. Голод на підприємствах та низка якість наявної робочої сили на всіх рівнях зараз дуже дошкуляє. Але ця даність – це умови, та ніяк не вирок. Будьмо відверті: кожна людина абсолютну більшість часу вирішує свої проблеми, а не воює за колективні цінності, не дбає про громаду, спільноту чи державу. І є невеликий прошарок людей, які роблять цей альтруїзм трохи частіше, та, знову не 24 на 7. Бо вони вважають, що це їх місія, їх вибір, бо без цього їм гірше. І саме цей активний прошарок задає тон. І він у нас є. Попри всі втрати є. З усією повагою до співгромадян, що залишили Україну, та відсоток активних серед тих, хто лишився, все ж вищий, ніж серед тих, хто виїхав. Також ми дуже недооцінюємо ту трансформацію, яка сталась з цивільними за часи війни. І ця трансформація має не лише характер руйнування. Все що не знищує, робить на сильнішими. Гра на різниці стимулу та стресу робить дивовижні речі. Особливо у смузі умовно 100-200 км від фронту. І цей наш досвід також унікальний. І це той драйвер і капітал, яким можуть похвалитися лічені країни у Світі. І навіть ті українці, хто виїхав, активна частина, здатні приносити користь Україні неочевидними способами та неочікуваних обсягах. Уникнути складнощів перехідного періоду не вдалося нікому. Але на стаціонарний стан перехідні процеси не впливають.

Нарешті, чому ми вважаємо, що до нас не потягнуться інші та не повернуться наші? Навіть Суми чи Харків містяни, що залишились, вважають дуже годним для життя ЗАРАЗ. Нещодавно мені на локальному риночку поруч із домом пропонували грецьку полуницю. Казали: беріть, вона як наша, не те, що турецька. Суми, 30-ти кілометрова зона максимального ураження. І грецька полуниця. За три роки війни в Сумах суттєво збільшилася пропозиція крафтового пива та м'ясних виробів. І місцевих, і ні. Не зважаючи на регулярні прильоти ФАБ з УМПК в прикордонні, шахедів та ракет по місту. Коли біля Херсонського вокзалу у травні 24 року вибухом пошкодили колію – рух потягів відновився на наступний день. Залагодили насип, поклали нові рейки та шпали — поїхали.  В Німеччині годинні затримки потягу можуть трапитися коли на колію вийде якийсь звір чи «засипле лимсячком». І точно Європа, яка затягує паски та мілітаризується буде комфортною для всіх наших мігрантів? Тим більше, Європа, що знаходиться в стані війни з рф. Ймовірність якої стрімко зростає.

Тому шанси на зрощування людського капіталу в нас є, і вони є великі. Ними можна користатися і ми користаємося. І чим більше нас віджене від себе журбу та зневіру – тим у більшому виграші будемо ми усі. Бо ми не посипалися. А, значить, нас чекає ноша лідера. Важка, але почесна. В нас багато роботи попереду. Та шлях, що ми вже здолали, має надихати.