Найвидовищніші види спорту – ігрові та командні. Саме в них є де проявитись особистій майстерності, тактиці, здатності відчувати плече партнера. Саме тут багато залежить від тренера та лідера команди. Саме з таких видів спорту можна робити справжні видовища та бізнес. Правила змагань встановлюються та вдосконалюються відповідними федераціями, а на полі за їх дотриманням нагадають рефері, що мають бути максимально віддаленим від обох команд. Саме дотримання правил і реальність покарання за порушення забезпечують видовищність і гарну комерціалізацію такого спорту. Так, футболісти не можуть визначати правила безпосередньо перед матчем, а підкуп суддів є скандалом та збитками. Інакше культ футболу і заробіток на ньому швидко зійде нанівець.

Подібні нехитрі порядки актуальні для будь-якої взаємодії осіб, колективів та спільнот, якщо якість взаємодії та її результат вважаються важливими. І ключовий момент – розподіл функцій: одні правила встановлюють, інші їх виконують, треті – наглядають. Функцій можна придумати ще декілька, але логіка поділу, взаємного стримування та взаємозалежності при цьому все одно залишиться. Бо якщо всі функції замкнути на одній особі чи установі – виникне низка ризиків спотворення та руйнування прозорих правил в ім'я справедливості, людяності, краси і всього хорошого. І лише одиниці, хто добре вивчав історію, будуть знати, що кінець цього шляху один – занепад, а зупинятись з кожним кроком все важче.

І, в першу чергу, це стосується держави та влади. Державний апарат могутній. Жодна окрема людина чи група не в змозі йому протистояти, лише одиниці здатні втекти. Існує багато способів перетворити цю машину в каральний засіб, що стоїть на сторожі однієї людини чи групи. Решта громадян при цьому так чи інакше стануть загрозою і будуть у той чи інакший спосіб під переслідуванням та тиском. Щоб цього не сталося, людство методом спроб та помилок сформувало декілька рецептів для формування влади хоч трохи «безпечної для громадян». Два головні з них – виборність та розподіл повноважень між різними гілками влади. У такий спосіб чиновники всіх рангів – або такі ж самі прості люди, лише рекрутовані Левіафаном – змушені постійно домовлятись та шукати компроміс, а тому їм ніколи братися залізними лапами Левіафана за життя і майно простих громадян.

Розподіл функцій та повноважень взагалі окрема тема. Такий розподіл є природнім задля виконання самих же функцій. Бо якщо ти сам для себе встановлюєш розпорядок дня – з часом все менше часу буде на роботу та самовдосконалення і все більше на сієсту та перекури. З іншої, розподіл задає баланси і не дає системі пуститься «во всє тяжкіє». Тому Кабмін не приймає закони, які йому треба виконувати. А чортихається і плюється, але виконує те, що наприймала йому Верховна Рада. Верховна ж Рада, на щастя, позбавлена можливостей контролю за тим, як кожен громадянин дотримується законів. Для цього є Суди. Всі ми не раз відчували неприємне, коли бачили бійки та безлад у Парламенті. Та не всі замилювались: «Як все таки прекрасно, що це завзяття депутати спрямовують один на одного, а не на нас». Нарешті, Суд може встановити порушення та присудити покарання на підставі тих доказів, що здатне зібрати слідство (тобто, МВС, підзвітне Кабміну). Ну, і далі прокуратура та інститут адвокатів для розгляду і винесення справедливого вироку. «Вінчає обстановочку портрет Дарвіна» (закреслено) президента. Хоч його й не відносять до жодної з гілок влади, та цей інститут потрібен для додаткового балансування системи. Наприклад, президент вносить кандидатуру Генпрокурора, а Верховна Рада затверджує її, і так далі.

Складно і часом неефективно. Виникає спокуса знайти чесного та порядного «свого хлопця» (народного президента, батька нації, гетьмана etc), який би думав за народ, тримав у страху чиновників та змушував би їх бути «слугами народу». І хай вже там залишаються всі ці умовності з трьома гілками влади, але всі-всі чиновники, депутати, міністри, політики й мери мають слухатися його одного, бо він – хороший. Для менш перебірливих можна подати аргумент щодо ефективності Путіна та Сталіна, для більш перебірливих є непізнаний Лі-Куан, для невизнаних естетів – Піночет та Ердоган. Дуже яскрава маніпуляція, яка підміняє поняття лідера поняттям диктатора.

Почнемо з конструкту «хороший диктатор». Цей конструкт завжди городять виключно з точки зору споживача. Ось ми тут такі дрібні й мерзенні, але ось він (або вона) – не такий (не така), він (вона) заради нас живе і працює 24 на 7, щоб ми продовжували нити про нужденне життя 24 на 7. Бажано ще й нічого не робити всі ті ж 24 на 7. Жодна релігія не дає таких бонусів, до речі, та мова навіть не про це. Якщо маєте уяву – саме час нею скористатися. Нехай, ви – отой (найкраща) з нас з усією повнотою влади. І вам тягнути цей хрест. Ви маєте владу та оперативну, точну інформацію. Ви бачите, наприклад, скільки в країні злочинів та випадків жахливого ставлення людей до свого здоров'я, до здоров'я та життя близьких, до природи. Ви бачите, як зусилля кращих представників народу, як і ваші власні, нехтуються. Ви бачите, що невігластво та лінощі захоплюють все нових адептів. Ви розумієте, що для оздоровлення ситуації потрібні жорсткі заходи, навіть перші кроки яких зроблять вашу персону ненависною майже всім. Якою буде ваша поведінка? У що ви конвертуєте народну любов? Чи, може відразу перейдете до пункту «пожити трошки для себе»? А народу розкажете, що все добре і буде тіко краще, а незгідних трошечки репресувати? Якою б не була ваша відповідь – це буде лише ваше власне, одноосібне рішення, яке поставить в пріоритет те, що ви призначите головним, і знехтує тим, що ви призначите другорядним. І «сейвонуться» на старті не вийде, як і зупинитись потім на півдороги. Час згадати радянський анекдот: «До 18 років я спав спокійно, бо знав, що границі батьківщини надійно охороняють прикордонники. Після служби у прикордонних військах не можу спати, бо знаю, як саме границі охороняються».

Та, припустимо, ви змогли розбудувати механізм, який не дав вам втратити розум і хист до управління, а репресивний апарат застосовано при цьому вкрай помірно. Ви ефективний, але інституції також дієві, і якесь ядро народної підтримки збереглося. Та, навіть, якщо вас не забере в обійми страшенна втома від тягаря управління, вас заберуть старість та смерть. Що після? Система розбудована так, що всі ключі від її працездатності – у вас. У вас як у продукту своїх історичних обставин. І у цій ролі не замінить вас просто ніхто. Після вас система – нежиттєздатна. Ок, коли ви змогли зробити систему адаптивною та модульною і щось-таки зможуть використовувати після вас. Ок, якщо ви не злякались протестів та вам вдалося інвестувати в справжню якісну освіту громадян, і люди сяк-так зможуть дати раду собі і країні. Та як співав С. Слєпаков «а чо б…, если нет?» Що тоді? Справа вашого життя вмирає разом із вами, і хто зна: канонізують вас потім, чи оголосять анафему. Все добре в «просвіченій диктатурі». Окрім її штучності та нездатності до відтворення. І вона помирає разом з диктатором.

Парадокс, але Україна пережила одну з найкривавіших диктатур, і отримавши власну державу, мала б зробити однозначні висновки. Що успішним, щасливим та вільним людям не потрібні ні сильні руки диктатора, ні запопадливі «народні слуги». Що узурпація влади завжди робиться в інтересах тих, хто їх узурпує, скільки б про «народність влади» не розповідали тотально контрольовані медіа. Ми, здавалося б, повинні чітко розуміти, що будь яка спроба порушити баланси влади через отримання більших повноважень або порушення процедур, будь який тиск на пресу – це шлях до диктатури. І все безпечно виглядає лише на початку, а потім стрімко набуває інфернальних форм. Досвід РФ та Білорусі, власний досвід 2013-2014 року найнаочнішим чином показує як саме можна придушувати протести. Та, нажаль, поки Стокгольмський синдром домінує і штовхає нас в чергову диктатуру за першої ліпшої нагоди. Ну а як же, дивись, який він молодий та гарний. Чому б не дати хлопцю можливість?

«Хто вимагає собі більше влади – не заслуговує її взагалі». Бо він вимагає порушення основного – балансів, на що справжній лідер ніколи не піде. Бо він розуміє сутність Влади та загрози, які виникають коли Владою користуватись не по схваленим Міжнародним правом рецептам. Те ж саме стосується маніпуляцій, коли де-факто гілки влади з їх балансами залишається, але одні гілки мають право шпигувати за іншими, а центр прийняття рішень – один, і він винесений поза державні інститути, визначені законом.

ми у телеграм https://t.me/prosvita_challenge
ми у фейсбук http://fb.me/Prosvita.Challenge