«Треба підвищити загальний рівень оплати праці в науці й водночас – прибрати тотальну зрівнялівку, за якої справді крутий науковець отримує таку ж зарплатню та ресурси, як і ті, хто прийшов у науку заради „корочки“ чи взагалі є відвертими плагіаторами. Для цього плануємо запустити єдину національну науково-інформаційну систему і на її базі – систему „Антиплагіат“. Щоб кожен, хто хоче претендувати на бюджетні кошти, мав публічний профайл, де були б продемонстровані його наукові здобутки.»
15.09.2019 Юрій Полюхович, перший заступник міністра освіти України
https://www.facebook.com/yuriy.polyukhovych/posts/10218393955094031
Кудись таємниче зник прикметник «наукометричний», що звучав на персконференції під час згадування про чергове чудо діджиталізації
https://www.facebook.com/UAMON/videos/723133458113826/
і це викликає питання стосовно того, що бачить перший заступник своїм першим пріоритетом. Не зрозуміло чи це буде один продукт, чи декілька і невизначеність тривожить. Про особливості національної наукометрії вже писав в основній частині
https://site.ua/taras.lyutyy/22703-ukrscholar/
Треба віддати належне, розробники Open Ukrainian Citation Index (OUCI) прийшли на дискусію і поділились своїм баченням свого продукту
http://eprints.rclis.org/34365/1/3-2019%20nazarovets.pdf
https://zenodo.org/record/2554825#.XX6leSgzbIU
Це не зняло всіх питань, швидше, додало нових. Однак тепер картина, що склалася на поточний час, приблизно зрозуміла. Та залишилось питання академічної доброчесності «у частині матчастини», яке також потребує уваги, коли вже перший заступник його так наполегливо просуває.
Найперше: прекрасно, що ця тема піднімається з першим пріоритетом і, може, нарешті окрім героїчної звитяги активістів групи «дисергейт» та медійно-туристичної активності групи SAIUP ми побачимо ще щось. Хай мої тексти виглядають грубим тролінгом МОНУ, та особисто гаряче підтримую активність у цьому напрямку і готовий навіть трішечки волонтерити задля досягнення важливої мети. Бо плагіат як найбрутальніший прояв недоброчесності, що потужним валом поглинув нашу освіту та науку, за лічені роки може добити рештки цих інституцій. Ця чума йде на межі кримінального кодексу, руйнує професійну спільноту та вимиває дорогоцінні ресурси. Впевнений, багато читачів зі мною солідарні. Особливо активісти групи «дисергейт», до яких, поза сумнівом треба дуже конструктивно звернутися очільникам міністерства. Бо перші заяви першого заступника дають підстави сумніватися у тому, що проблема плагіату отримала системне бачення.
Коли пані Грішина посилаючи усім промінчики добра, пропонувала «ще раз поговорити про Скопус» – ми це якось ще могли зрозуміти, хоч наша сонячна пані і є цілим доктором наук. Та все ж продовження цього стилю від першого заступника міністра розчаровує куди більше.
По перше, невже в питанні плагіату технічні питання пошуку запозичень є головними? Стверджую, що ні. Юридичні питання відповідальності за плагіат не пророблені куди більше, та й волі до покарання за реальні факти жоден технічний спосіб не додасть. Це доведено багатьма випадками з діяльності групи «дисергейт». Нема проблеми знайти. Є проблема реальності санкцій до винних.
По друге, чи дійсно не вистачає того, що є і треба будувати єдиний національний мега-сервіс? Знову ні. Щоб автоматичні сервіси пошуку ідентичності текстів працювали, достатньо відкритого доступу до всіх академічних документів та їх проіндексованості Google. А це ВЖЕ забезпечується досить різними способами. Наприклад, доступ до наукових статей національних наукових журналів забезпечує Національна бібліотека ім. Вернадського. На додачу до сайтів журналів, які також повинні викладати статті у відкритий доступ. Механізм не працює, або його саботують? А де гарантія, що так само не будуть саботувати роботу з «єдиною національною науково-інформаційною системою»? Наприклад, навчальна література, випускові та кваліфікаційні роботи вже років п'ять всі притомні університети можуть розміщувати у своїх електронних репозитаріях на D-Space. Механізм не працює, або його саботують? Так будуть саботувати і нове. Перепрошую, але це все одно, що кожного разу, коли закінчується пальне, купувати нову машину.
По третє, як національний сервіс вирішить проблему плагіату з невідцифорваних та/або іноземних видань? Спойлер: ніяк. Бо через копірайтні моменти мати повні тексти національна система зможе або частково, або за повну плату, яка вимірюватиметься мільйонами доларів на рік. Плюс проблеми різних мов, які дуже ускладнюють автоматичний пошук запозичень.
По четверте, чи дасть якісь можливості для боротьби з плагіатом OUCI? Відповідь – ні. Сервіс працюватиме лише з метаданими, а не з повними текстами. Спойлер 1: OUCI вже готовий до впровадження, і якщо він не вирішує дану проблему – варто чекати наступного діджитального монстра, що прийде по дупи (закреслено) душі пересічних освітян та науковців. Спойлер 2: сервіс на думку розробників не обраховуватиме навіть наукометричні показники (!), хоча технічно це впровадити дуже легко, коли ти обраховуєш цитування
І, нарешті, всі технічні засоби шукають не плагіат, а підозру на плагіат. Бо можна запозичити окремі речення із загальних речей у вступі, а можна – у висновках та головних результатах. У відсотках зплагійованого тексту буде паритет, та в реальності – дуже навіть ні. І це ми ще не почали говорити про різні типи плагіату з відомої інфографіки на рисунку вище, або за посиланням? Лише board експертів може сказати: плагіат чи ні. А підозру на плагіат можна віднайти у багато способів, і то буде лише початок шляху.
Наостанок трошки про «публічний профайл кожного науковця». Scopus ID, Researcher ІD (WoS) Google Scholar, ORCID, Research Gate, LinkedIn – невже цього МАЛО? Все публічне і відкрите. Researcher ІD від WoS навіть дозволяє самим авторам додавати свої статті (!). Який value дасть національний профіль? Лише тим, що він буде надбудовою над OUCI (але це не точно)?
Може давайте введемо ще національну систему одиниць вимірювання? Коли будемо зав'язувати з цим хіпстерським хуторянством?
Доповідь закінчив
