Яценюк побудував блискучу кар'єру в часи договірняків і всесильних олігархів; працював на посадах, які можна було отримати лише за гроші або послуги; знаходив спільну мову з усіма владами, з Януковичем зокрема.

Риторичні здібності Арсенія Петровича заставляють Верховну Раду тремтіти, а нардепів - голосувати за законопроекти, які вони щойно розкритикували. Ультиматуми Прем'єра переконують парламентарів, що лише він - д'Артаньян і заслуговує бути на цій посаді довічно.

Народ інколи про щось здогадується - не вірить фальшивим телефонним "Юля! Юля!" чи таким же фальшивим трибунним "Якщо куля в лоб - то куля в лоб!", і проганяє Яценюка з Майдану чи з Грушевського нецензурною лайкою. Та на виборах, ніби щось пороблено, голосує за Яценюка більшістю голосів. І Арсеній Петрович знову на коні і розповідає про довіру до нього українців.

Але, якщо раптом крісло Голови Уряду все ж таки починає хитатися, і експерти упевнені у відставці, раптом трапляються події, які кардинально змінюють ситуацію. Наприклад, після відомої події за участю Олега Барни. Тоді вся фракція БПП вибачалась перед Арсенієм Петровичем, відставка зникла з порядку денного.

Наразі, в очікуванні звіту Уряду перед Верховною Радою мало хто ставив на те, що Яценюк і далі очолюватиме Кабмін. І тут Айварас переносить мішень на Ігоря Кононенка. Знову БПП і Порошенко закликають до єдності, а наш герой починає готувати "...плани дій на наступних ПРИНАЙМНІ 12 місяців" (с). Міністри, які ще вчора в кулуарах нищівно критикували Прем'єра, беруться за руки і урочисто проголошують, що вони з Арсенієм Петровичем - навіки.

Потрібно всім визнати геніальність Яценюка, опонентам - змиритися, прихильникам - радіти, а широким верствам громадян України залишається сумувати і плакати.

Бо далі буде тільки гірше.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація