Дійові особи.
Вовчик. Гарне, чарівне і дуже талановите створіння. Постійно розривається між несамовитим бажанням покращень та природним добвойобством. Робить важні справи.
Тато Вовчика. Теж гарний, але дуже освічений. Вчить дітей математиці. Має проблеми з метричною системою і від цього стає знервованим. Знає модне слово «біомаса». Робить нотатки і запіхує їх під скло.
Вовчиков менеджер. Дуже різностороння людина. Прасує сорочки, псує статті у Вікіпедії, маже зільонкою Вовчикового хуя після стаккато на роялі.
Імператор. Миршаве й бридке чувирло. Робить зранку гімнастику, а потім — самі капості.
Лєнка. Красіва. Не робить ніхуя.
Вовчик, гортаючи утрішню газету, нервує і куса собі губи:
- Это же невозможно вытерпеть! Что ни день, что ни час. Все ругают! Ну буквально все!
Тато:
- Володєнька, дитинко, знову Екзюпері начитавсь? Іди я тебе похвалю! Ти бач яке бліде стало, спить погано, їсть усіляку бридоту, малесеньке, худесеньке!
Менеджер пошепки:
- Тремтить і сситься…
Вовчик:
- Шо ти кажеш? Я не чую.
Менеджер пошепки:
- Ну то гівно з вух повитягай…
І вже голосно:
- Кажу шо треба вам прєкратіть уже єто всьо безобразіє в інтернетах. Жосткой рукой так сказать. Шоб кажний коментар, картинка, чи вподобайка суворо регламентувалась і перевірялась!
Тато:
- Ото й діло! Хлопець вірно каже! А то розвелося отієї журналістики як на собаці бліх. І всі кусючі, завзяті! І еті ще, як їх, курво…Блогєри! Теж падлюки…Довели дитинку до енурезу та інтерполяції.
Менеджер тихо:
- Інтерполяція- то нє заболеваниє.
Тато почув та озвірів:
- Повчи мене ще! Біомаса! Я прохвесор, а ти ото принеси-подай! Маю кабінета та наукову ступінь! Ти диви яке падло! Критикує воно!
Вовчик розсердивсь:
- Ой, ну хватит уже ссориться. Я хоть утром дома могу спокойно посидеть без отетава всего?!
Нестерпно чухалися груди, де вже почало відростати волоссячко. На вулицях знову побився Аваков з Аваковим. Самі від нього неприємності. Від нього і від Порошенка. Вовчик втратив залишки гарного настрою.
Лєнка подала голос:
- Казала тобі вчора, давай краще покохаємось. Чи поїмо. А воно знову коментів у фейсбуці здуру начиталося на ніч! Вскрикувало потім і чухалося.
- Мовчи! — скомандував Вовчик, — Не можу я кохатися, задоволення получать, допоки в країні безлад. Допоки хоч один пенсіонер, хоч одна сирітка…мня…мня…емммм…Надо шото дєлать! Надо шото дєлать…
Менеджер тихо:
- О, почалося.
Голосно:
- Я вам зараз пілюльку принесу заспокійливу.
Вочик:
- Не можу я їсти пілюльку допоки хоч один пенсіонер, хочь одна сирітка….мня-мня…просто повірте…
Менеджер:
- Ну всьо, піздець. Кататонія. І як його тепер людям показувать?
І тут пронизливо задзвонив древній, як мамонтове гівно, телефонний апарат червоного кольору з наліпкою у вигляді серпа і молота.
Всі раптово завмерли, що ті миші під ковдрою.
Вовчик почухав груди, обтер спітнілі долоні об штани:
- Может ошиблись номером?
Але він знав, що не помилились. Просто тягнув час.
- Альо…- майже прошепотів Вовчик у червону трубку.
- Здравствуй, родной. Что там у нас по законопроекту? — несколько вальяжно спитав Імпєратор.
- Доброго утричка. Как здоровье? Погодка радует? – слова вилітали з Вовчикового рота швидше, ніж послід з кроля.
- Володя, не суетись под клиентом. Таки что у нас с Конституцией?
- Вы хотели сказать «у вас»?
- Нет, не хотел. Проголосовали?
- Пока нет. В четверг назначено, — пробормотав Вовчик і чомусь зробився сумним.
- This is my boy!- з тієї сторони телефонного дроту явно звучала хтива посмішка.
У тубці роздалися короткі гудки.
А Вовчик все тримав її спітнілою рукою. Груди чухалися вже зовсім нестерпно. У голові бумкало і смерділо горілою резиною.
Пронизливу тишу розрізав єхідний голос Лєнкі:
- Може таки у Ростов?
А тато додав:
- Там клімат хороший. Всі тебе люблять.
Вовчик шумно ковтнув, почухався і пішов робити важливі справи.