Дискусія довкола української абетки, яка розгорнулась останнім часом, пов'язана з ініціативою з-за кордону, яка була озвучена українськими політиками, про начебто назрілу необхідність переходу України з кирилиці на латиницю, що символізуватиме наше приєднання до Європи.
Аргументами на користь такої ініціативи є якісь невідомі загалу проблеми «європеїзації» українського алфавіту, декларована політична доцільність відриву від московської кирилиці (інструменту Кремля), чудесні позитивні приклади переходу на латиницю більшості середньоазійських республік…
Як оцінювати таку ініціативу?
Перше відчуття – шок та здивування!
Бо як реагувати на ідею, яка готова поставити самоідентичність українців, глибинні духовні корені нашого народу, закладені у нашій абетці, на межу повного руйнування!
І питання не тільки в тому, що при заміні природньої та гармонійної для українця абетки на незручну та далеку від слов'янського звукового ряду латиницю ми потонемо у вирі чудернацького комбінування зі знаків та символів, не здатних відтворити мову Шевченка.
Питання у тому, що ми не користувалися і не користуємося московською кирилицею!!!
Кирилиця – штучна і мертва мова, яка ніколи не мала великого поширення в Європі (окрім Московії).
Вона, ця мова, в 11-18 століттях мала чудернацький алфавіт (у ньому від 49 до 54 букв!!!), який був скомпільований візантійськими ченцями, Кирилом та Мефодієм, за вказівкою візантійського імператора Михайла ІІІ у 9 ст. н.е. (про це читайте у матеріалі «Велесовиця – сакральна абетка давніх росів, основа сучасного українського алфавіту„).
Метою створення кирилиці імперською Візантією було протиставлення її давній (десятки тисяч років!) сакральній мові слов'ян, мові Старотців-Рахманів, велесовиці!
Велесовиці, яка тисячоліттями перед тим була в користуванні предків слов'ян і яку від нас сховали ті ідейні вороги, які приклали немало зусиль для її нищення та забуття!
Кирилицю візантійці формували лишень з однією метою – розгортання імперського тиску на слов'янський світ, посилення безкомпромісної боротьби з давнім рахмано-волхвівським (старотцівським) православним світоглядом (вірою у Праву), який тисячоліттями домінував у наших предків.
Для імперії усе мало слугувати одному — ідеологічному та фізичному поневоленню слов'янських народів (те, що надалі робила Москва – Третій Рим).
Про хід боротьби з давнім православ'ям в окремих уділах держави Рось (найперше Київському), скупо пишуть і фальсифіковані Рюриковичами кириличні літописи 15-16 століть, які нині звуться давньоруськими (стаття «Давньоруські літописи – це фальшивки 15-16 століть!„).
Війну з найдавнішим на Землі світоглядом підтримували і ворожі до рахманського православ'я ідеологи Європи, особливо із середовища готів, франко-германців, вікінгів.
Подібні завдання ставили собі й орденські та масонські організації пізніших часів, які наробили немало біди для України (про це детально у статті «Таємниці історії України„).
Але звідки така ненависть до давнього православ'я і рахманських носіїв знань Прави?
Що у православному світогляді, та й у велесовиці зокрема, було таке, що дратувало ворожих ідеологів?
Про це можна дізнатись з матеріалу «Війни проти слов'янського світогляду».
Ворожих ідеологів дратувала високість та недоступність священних рахманських знань, їхня духовна роль для людства, можливість контакту Рахманів з Правою і Творцем, сакральність велесовиці, використання такої у діяльності Старотців-Рахманів, і тих найвищих з них, кого у давнину звали аріями (стаття «Арії – найвищі духовні отці слов'ян»).
Велесовиця, як духовно вивірене письмо, мала не більше 30 знаків, та надзвичайно гармонійно передавала слов'янський звуковий ряд!
У велесовицю були закладені й усі необхідні принципи сакральної мови. Найважливішими тут були два головні правила:
- окремому звуку повинна відповідати тільки одна окрема буква (знак)!
- окремій букві (знаку) повинен відповідати тільки один єдиний звук!
Ознакою сакральності велесовиці була однозначність і повнота передачі буквено-звукової інформації.
У велесовиці, як роській абетці, та нині в українському алфавіті, звуки та букви чітко пов'язані між собою. Це давало сакральному письму необхідну тисячолітню стійкість. Тому в сакральному письмі:
— як пишеться — так і говориться!
Через це носіям української мови не надто складно читати велесовичні тексти (особливо на металі). Бо українська мова (відповідно і її абетка) є лишень оновленою формою давньої велесовиці!
Сакральність велесовиці дозволяла Старотцям-Рахманам тисячоліттями користуватися цією абеткою для кодування священних текстів (наприклад «Велесової книги»), для словотворення, для складання особливих слів-абревіатур з глибоким духовним змістом.
Робилось це шляхом групування в новому слові перших букв інших слів, часто теж сакральних (про це стаття «Рахманські сакральні тексти велесовицею„).
Принципи сакрального кодування та словотворення добре ілюструє сакральний надпис на пластині у вигляді кільця, знайденого десь у Волинському регіоні, на якому велесовична абревіатура виглядає так — *СВРГІЄОЦЬ*.
На думку дослідників цього напису, роською, а нині українською мовою вислів означає — *СВАРОГ І Є ОТЕЦЬ*.
При цьому слова СВАРОГ та ОТЕЦЬ є теж абревіатурами з глибоким духовним змістом.
Публікація в інтернеті унікальних артефактів з велесовичними написами, яким, зі слів їхніх дослідників, не менше 2-3 тисяч років, підтверджує особливе сакральне значення велесовиці для слов'ян та українців.
Бо перед нами реальні свідчення масового застосування велесовиці, яку здатен читати кожен освічений українець.
Вказують вони і на масштаб використання велесовиці, поширення сакральних текстів на металевих пластинах, виконаних для зберігання їх у рахманських та волхвівських центрах минулого. А такі були розкидані по усіх колишніх слов'янських землях, найбільше — у Волино-Карпатському регіоні.
Варто навести ще декілька прикладів.
На одному з опублікованих фото бачимо щиток-пластину, на якій вирізьблено текст у вигляді двох велесовичних абревіатур, які звучать так — СВРГІЄОЦЬ і СОУРЄНЖ.
Виходячи з розшифрування попередньої абревіатури, яка читається як СВАРОГ І Є ОТЕЦЬ, дослідники переконані у наступному давньослов'янському, роському та українському прочитанні другого слова цієї абревіатури: СОУРЄНЖ — СВЯТІСТЬ ОТЦЯ У РІВНЯХ Є НАРОДУ ЖИВОГО.
Тому всім зацікавленим у вивченні велесовичних написів варто переглянути опубліковані в інтернеті матеріали на цю тему.
Ось невелика підбірка:
Давня українська держава Рось та її велисовичні символи;
Рахманські сакральні тексти велесовицею;
Права, Ява, Нава, як основа давнього православ'я.
Привертає увагу те, що серед фотографій є і зображення металевого герба. Важливо те, що це особливий герб — герб праукраїнської держави Рось!
На невеликому металевому щитку бачимо велесовичний напис вертикальною в'яззю — РОСЬ.
Тут варто підкреслити, що напис давньослов'янською мовою (велесовицею) звучить саме як РОСЬ, а не РУСЬ, як його намагаються читати прихильники візантійсько-московської кирилиці.
Чому?
Пояснення трохи нижче.
У презентованих вище статтях говориться, що кирилиця — це візантійський новотвір 9 ст. н. е., який суттєво змінив значення окремих букв велесовиці, котрі були включені візантійцями до компілятивного алфавіту.
Особливо це стосується велесовичної букви «О», яка у новотворі стала «ОУКом». В кирилиці така буква відповідає аж трьом (!) звукам – «О», «ОУК» та «У».
Через це давній велесовичний напис РОСЬ, візантійською кирилицею читається як РОСЬ, РОУСЬ чи РУСЬ!
Це кардинально спотворює закладену в слові сакральну велесовичну інформацію, змінює її абревіатурність. Звучання слова вже як РОУСЬ або РУСЬ повністю позбавляє слово сакральної основи та святості!
Мотиви кириличних фальсифікацій цілком зрозумілі, якщо знати історію Золотої Орди та її частини, Московії, де були компільовані так звані давньоруські літописи (стаття «Давньоруські літописи – це фальшивки 15-16 століть!„).
На відміну від заплутаної та не сакральної кирилиці, у велесовичній вимові знак «О» читається виключно як звук «О»! Для звуку «У» у велесовиці є зрозумілий усім нам знак!
Цей знак викарбований на декількох давньослов'янських пластинах, де присутнє сакральне роське слово СОУРЕНЖ. У ньому поряд розміщені букви «О» та «У», що фактично унеможливлює кириличне прочитання слова (через подвійне «У»)!
З часом недолугість кирилиці зрозуміли і в самій Московії (з моменту коли Петро І зухвало перейменував її в Російську імперію). До того ж у царату зникла гостра потреба боротьби з велесовицею. Староукраїнську мову, як наступницю велесовиці, у 18-19 ст. остаточно загнали у глухий кут та заборонили як непотрібне імперії «малороссийское наречие».
Змінюючи кирилицю, «реформатори» різко зменшили кількість алфавітних знаків та спростили окремі з них, намагаючись наслідувати сакральну велесовицю.
Ховаючи старий кириличний алфавіт, вони так і не відмовились від його назви, величаючи новий алфавіт теж кирилицею.
Та навіть корінна перебудова абетки не вповні наблизила звуковий ряд мови московітів (русского языка) до оновленого буквеного ряду.
Принципу сакральності цій абетці досягнути так і не вдалось.
А як же велесовиця?
Її зміни у 14-20 століттях, через староукраїнське письмо, не були надто суттєвими і носили суто косметичний характер. Вони, у підсумку, перетворили велесовицю на сучасну українську абетку.
Виходить, азбука Старотців-Рахманів і давніх Отців-аріїв нікуди не зникла!
Вона змінила назву, але не значення!
А тепер варто повернутись до ідеї введення латиниці…
Освіченим українцям вповні очевидна недолугість спроб застосування латиниці для відтворення слов'янського звукового ряду. Бо у різні часи таку проблему не змогла вирішити більшість народів Європи.
З цієї причини латиницю постійно модифікували і не тільки слов'яни (чехи, словаки, словенці, хорвати, поляки), але й інші народи.
Але чому ж її приймали?
Бо для ідеологів католицизму (згадайте хрестові походи в Європі) латинізація абетки – це завжди перший крок до експансії релігійної (так чинили усі колонізатори, так було в Україні у часи Речі Посполитої).
І не важливо, що у різних народів виникала потреба модифікації латинського алфавіту. Головне, що провадилось активне нав'язування ідеології та релігійних переконань (переважно католицьких)!
В Україні таку агресивну політику предки називали не інакше як єзуїтством!
Трансформували латиницю й інші народи Європи: німці, французи, англійці, скандинавські народи — усі, хто намагався більш-менш адекватно відтворювати латинськими знаками традиційну вимову свого народу (нижче подано польський варіант латиниці).
Найважче у цій справі виявилось англійцям і французам, яким для відтворювання звукового ряду необхідно було застосовувати цілі комбінації латинських букв та знаків.
Тому варто зазначити — єдиної європейської латиниці, як стандартного алфавіту цілої Європи, не існує!
І, в принципі, існувати не може!
До того ж, однакові за написанням букви в різних європейських мовах звучать по-різному. Інколи сусідні європейські народи взагалі не здатні адекватно читати написане їхніми сусідами.
Ну і що, спитаєте ви?
І тут ми підходимо до головного.
Найважливішим для українців є те, що перехід на латиницю повністю полишить нас історичних коренів, заблокує подальші спроби вивчення правдивої української та слов'янської історії.
Так, для прикладу, у слов'ян, які перейшли на латиницю раніше (поляків, лужичан, чехів, словаків, хорватів, словенців та інших), уже втрачена здатність читати та розуміти давні велесовичні тексти.
У них зникла можливість суттєвого поглиблення знань про історію і духовність своїх слов'янських предків шляхом вивчення археологічного матеріалу, особливо з давньослов'янськими велесовичними написами та знаками.
Нині для науковців цих країн велесовичні тексти — лишень незрозумілі композиції або, ще гірше, просто декоративні символи.
І ще одне, те, що насторожує найбільше.
Щойно впали московські кайдани і перед українцями почали відкриватись неоціненні багатства слов'янського минулого, постали зразки давньої сакральної мови, символи рахманського світогляду, як нам грайливо підкинули ідею заміни українського (читай велесовичного) алфавіту на латиницю.
Чому?
Мабуть тому, що нас вважають недолугими і не здатними зрозуміти цієї подвійної гри?
Чи просто користуються нашим важким становищем, коли українському народу можна відверто викручувати руки?
Як би там не було, але українцям варто усвідомити:
- святий спадок предків не має залежати від забаганок сусідів!
- наша абетка – це Вишній Дар, втрату якого Творець нам не простить!
- ми вчинимо непоправний гріх, якщо погодимося на нещирі умовляння!
Бо те, що хотіли зробити вороги впродовж тисячоліть підступом і силою, а саме, знищити сакральне коріння українського народу, його світогляд та віру, примусити нас відкинути сакральну мову, заповіти святих Отців, пропонують вчинити добровільно і самостійно!
Що це? Чи не лукавство?
І на завершення…
В останню свою хвилину земного життя як будемо дивитись в очі Богу, якщо вчинимо непоправний блуд – відступимо від дарованого Ним святого, та ще й за намовляннями чужинців?
Чи матимемо милість від Творця, віддаючи на поталу найсокровенніше — тисячолітню сакральну мову та її абетку, величний дар Божий українцям?
Чи залишимося після цього, власне, українцями – людьми, які шанують Праву та Великих Отців минулого?
Часу на роздуми майже не залишилось!
Вибір за нами!
+ + +