Розуміння минулого українського народу повинно базуватися на тих джерельних матеріалах, які найближче відповідають логіці та смислу подій, які здатні розкрити наміри всіх учасників, як переможців так і переможених. Особливо коли мова йде про боротьбу за волю українського народу, за його забуті державності, за предковічні світоглядні позиції, які формували та формують дух і єство українця.

Рис 1. Пошуки правдивої літописної спадщини – завдання нових часів

На жаль в українській історії автентична джерельна база слов'янського та українського походження велика рідкість. Бо переважна більшість літописних матеріалів останніх тисячоліть або жорстоко понищені, або замінені на чужинські «джерела».

Не секрет, що в радянський час репресивною машиною НКВД та КГБ було заборонено детально препарувати давньослов'янський період та шукати ознаки найдавніших державностей на землях України. За партійними настановами таких не мало існувати взагалі.

Піднесені на щит царським істориком Карамзіним князі Рюриковичі мали бути засновниками всього слов'янського державного. До них нічого путнього на землях України не повинно було бути взагалі. Про це пишеться у статтях з інтернету:

• «СЛОВ'ЯНСЬКА АРХЕОЛОГІЯ І ТАЄМНИЦІ ВЕЛИКОЇ ДУХОВНОЇ СПІЛЬНОТИ';
• «ДАВНЬОРУСЬКІ ЛІТОПИСИ — ЦЕ ФАЛЬШИВКИ 15-16 СТОЛІТЬ!»;
• «СЛОВ'ЯНСЬКА ІСТОРІЯ – ЗАГУБЛЕНЕ МИНУЛЕ (ГІБРИДНІ ВІЙНИ ТА УКРАЇНА)„;

Як результат — колосальний період українського державотворення глибиною щонайменше у 3 тисячі років (з ІІ тисячоліття до н.е. до І тис. н.е.) був повністю вилучений з нашого минулого та замінений безликими і безіменними археологічними культурами, нав'язаними твердженнями про «дикість» та «недолугість» давніх слов'ян.

Рис 2. Сторінки Іпатського літопису компільованого в Московії в 15-16 століттях

З цієї причини, українці майже нічого не знають про давні слов'янські, праукраїнські держави — Артанію, Дулібію, Рось, Волинь-Україну 14-17 століть. З їх пам'яті стерто минуле колись шанованих народом керівників: Бусів, Рахманів, волхвів.

Знаходячись в полоні карамзінських імперських наративів, наукова спільнота і досі довіряє компільованим в Золотій Орді «давньоруським» літописам 15-16 століть та не ставить під сумнів їх відповідність оригіналам 11-12 століть (найпевніше велесовичним), які були викрадені зі спаленого у 1169 році Андрієм Боголюбським Києва.

Ця спільнота відкидає необхідність пошуку оригінальних літописів докириличної пори, ігноруючи всі наявні свідчення про давні державності слов'ян на теренах України.

Тому виникають запитання.

Чому весь історичний виклад минулого України досі формується за московськими літописними підробками та творами Карамзіна? Чому цураємося найдавніших свідчень праукраїнського державотворення?

Проте і це не все.

Не менш заплутаною виглядає ситуація з джерелами періоду держави Волині-України 14-17 століть та магнатської Гетьманщини 17-18 століть. Про це йдеться у статтях:

• «КАРТИ РОСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: ВОЛИНЬ—УКРАЇНА XVI-XVII СТ.»;
• «ЧОМУ НАШІ СЛОВ'ЯНСЬКІ ПРЕДКИ СТАЛИ УКРАЇНЦЯМИ';
• «ХАРАКТЕРНИЦТВО — ВІД МИНУЛОГО ДО МАЙБУТНЬОГО: ПРО БРАТСТВО БОГУНА».

Нині літописних джерел держави Волині-України 14-17 століть ви не побачите. І не тому, що їх не існувало. А тому що у період світоглядної зради частини української старшини 16-17 століть (магнатів, шляхти) за ними полювали з метою знищення.

Є думка, що значна частина таких літописів була схована представниками Української держави (Волині-України) у надійних місцях, для майбутніх поколінь українців.

Рис 3. Шляхта – представники старшинства, яке зрадило православний світогляд

Натомість магнатством і шляхтою у 17-18 століттях були запропоновані інші «джерела», написані в Гетьманщині – промосковському магнатському та шляхетському утворенні авторитарного типу.

Це так звані «козацькі» літописи.

Вони — творчість магнатських чи гетьманських літописців, здебільшого писарів, прихильників та послідовників Зиновія Хмельницького та Гетьманщини періоду Руїни, літописи Самовидця, Грабянки, Величка…

Їх автори — вихідці з промосковської по духу старшини 17-18 століть. Самі ж твори написані на 40-70 років пізніше від подій середини 17 століття (таких як Берестецько-Мізоцька битва 1651 року). Вони видані у період 1710-1720 років.

Ці твори суто замовні та змальовують шляхетсько-гетьманське бачення подій 17 століття. Більшість з них мають подячні написи Московському царю (як то літопис Величка).

Зиновія Хмельницького, єзуїта та католика, засновника Гетьманщини (гетьман — від тевтонського «гауптман», начальник), такі літописи показують як великого полководця, приписуючи йому усі можливі та неможливі здобутки середини 17 ст. н.е.

Чому так?

Бо Гетьманщині було потрібне ім'я, яке б визнавали магнати, католицькі кола Європи, якому була б вдячна Москва. Так подвійне ім'я, Зиновій-Богдан, вказує на католицьке дитинство гетьмана, яке дозволяло йому вчитись у єзуїтському колегіумі Львова та стати єзуїтом. Натомість договори гетьмана з царем відкрили Москві дорогу на Україну.

Так через удаване православ'я, приховане сповідування католицизму, а, надалі, московської імперської політики, пройшла значна частини української старшини та українського духовенства 16-17 століть, що і привело країну до Руїни.

Рис 4. Сторінка літопису Самійла Величка 1720 р. з посвятою Московському царю

З часу таких подій починається жорстока боротьба з справжнім українським літорисанням і тими джерелами, якими опікувалась Українська держава (Волинь-Україна) та власне Іван Богун (про нього відеофільм — «БЕРЕСТЕЧКО. БИТВА ЗА УКРАЇНУ», частина 1та частина 2).

У цей же час, з московського «благословління», на Гетьманщині кінця 17 — початку 18 століть формується «образ державного лідера» — Зиновія-Богдана Хмельницького, який надалі підноситься на щит царизмом та сталінізмом, і якому приписують подвиги українських героїв 17 століття, найперше Івана Богуна.

Ще у середині 17 століття залежний від ідеологів заходу та сходу (про це говорить його велика приватна переписка з магнатами, королями, царем, султаном, де він просить підтримки та визнання), Хмельницький направляє зусилля на відокремлення Лівобережжя та Подніпров'я від інших земель держави України (Волині-України).

Спокусившись дворянскими титулами та посадами московського православ'я, послідовники Хмельницького прикладають максимум зусиль, щоб остаточно поставити Гетьманщину в повну залежність від Московії та царської влади.

Так почався довгий та гіркий період московського свавілля на українських землях, який закінчився руйнуванням Гетьманщини та передачею її клейнодів до Петербургу, де вони є і нині…

То які висновки слід зробити зі сказаного вище?

Вони прості:

1. Московські наративи стосовно «дикості» слов'ян та їх бездержавності, направлені в першу чергу проти правдивого минулого України. Тому вивчення праукраїнських державностей трьохтисячолітньої давнини (Артанії, Дулібії, Росі) стануть кінцем московської брехні та актом розвінчання московського псевдослов'янізму;
2. Московські кириличні компіляти, так звані «давньоруські» літописи, є московськими підробками золотоординського часу, 15-16 століть, та сформовані на основі вкрадених з Києва більш ранніх літописів, 11-12 століть (найпевніше велесовичних);
3. Магнатські («козацькі“) літописи 17-18 століть, часів Гетьманщини, є творами замовними, і не відтворюють правдивого минуло загальноукраїнської держави 14-17 століть — Волині-України;
4. Українська наука і досі перебуває під впливом московських наративів та не намагається змінити свого стосунку до підсунутої Москвою „джерельної“ бази. Вона досі не розуміє однобокості і тенденційності магнатських літописів 17-18 століть.

Події розпочатої Московією війни проти України 2022-2023 років, зухвала брехня про „братність“ українців з московитами, заперечення тисячолітнього українського державницького минулого, лишень підтверджують сказане вище.

Рис 5. Велесовичний сакральний текст на пластині Дулібських часів (1-8 ст. н.е.)

Московські ідеологи, як і їх поплічники, дратівливо біснуються від спроб українських дослідників відкрити правду минулого, розбити брехливу московську луду.

Лиш осягнення минулого Артанії, Дулібії, Росі, Волині-України 14-17 століть, допоможе швидко подолати усі намагання промосковських сил і далі тримати на шиї України зашморг лукавого „братства“.

То чи не настав час прискорити процес звільнення?

+   +   +

З видання „Братство Богуна“, №18, 2023 р.

Інші публікації блогу Святояр дивитись тут — https://sviatoiar.uamodna.com.