Стан викладу слов'янської історії, який існує нині, важко назвати об'єктивним та правдивим. Бо складений він в умовах майже повної відсутності суто слов'янських історичних джерел, що замінені опусами чужинських ідеологів, які сповідували антислов'янську, антиправославну ідеологію та провадили політику нищення історичної пам'яті слов'ян та українців, спотворюючи та стираючи знання про православний світогляд, Світлий Ірій та Праву.

Рис. Пластина з сакральним написом велесовицею (СОУРЕНЖ) ймовірно 3-2 ст. до н. е.

Тисячоліттями антиправославні ідеологи націлювались на підступні удари по носіях слов'янського, давньоправославного світогляду, ставлячи за мету руйнування рахмано-волхвівської системи, її європейських та азійських духовних центрів, які тисячоліттями слугували осередками духовних знань людства, були сховищами православних сакральних речей, давніх літописів, мощів Великих Святих Отців минулого.

У 17-18 століттях, коли зусиллями зовнішніх і внутрішніх ворогів відбулось руйнування останньої рахмано-волхвівської держави, власне Волині-України, система просвітництва вимушена була згорнути свою діяльність, а частина Святих Отців покинути батьківщину (стаття «Таємниці історії України„).

Рис. Карта «Слов'янський світ та його оточення у середині 18-19 ст. н.е.»

Разом зі згортанням православного просвітництва, рахмани 17-18 століть змушені були подбати і про збереження безцінних слов'янських, православних, давньоукраїнських святинь. Бо вони — священний спадок, який у нових часах має стати у нагоді наступним поколінням рахманів та волхвів, людям з чистими помислами та великою повагою до Прави і Творця-Сварога (стаття «Війна проти слов'янського світогляду у 6 ст. до н.е. – 19 ст. н.е.„).

Нині ж варто спитати — чому ворогам слов'янського, давньоукраїнського світогляду усе ж таки вдалося зламати процес земного просвітництва? Чому давньому об'єднанню світлих народів не вдалось зберегти найцінніше — рахмано-волхвівську просвітницьку систему, як дієвий засіб гармонізації стосунків у суспільстві, як живий механізм зв'язку землян та Прави, землян та Творця?

Відповідь досить проста.

Руйнівним механізмом стала діяльність явлених у світ адептів антисвіту, осіб націлених на підкидання суспільству чорної ритуальності, окультизму та магії, поширення серед землян численних спокус, стимулювання серед нестійких осіб егоїзму, невігластва, ідей безмежного збагачення, властолюбства, того, що нищить світлу душу та людську подобу, перетворює уражених на прислужників антисвіту (див. статтю «Егоїзм — загроза світлій душі /досвід предків/„).

Такі адепти вихваляли головні поняття антисвіту: брехню, підступність, лукавство, підлість, жадібність, лицемірство, марнославство, словоблудство, гордівливість, підлабузництво, жлобство, свавілля, захланність, виставляючи їх інструментами для швидкого досягнення мирських успіхів.

У різний час частина таких адептів починала таємну роботу і в середині слов'янського та українського суспільства, поширюючи темні поняття, найперше, серед елітних верств суспільства.

У 16-18 століттях на теренах України носіями окультизму, ритуальності та магії стали, так звані, магнати та численна шляхта, нащадки яхів, а також потомки духовно не стійкої української старшини та духовенства, не яхівського кореня.

Фото. Магічні книги та речі – інструментарій окультиста

Саме зусиллями магнатів та шляхти, а також спокушеної та підкупленої старшини та духовенства, розгорнулась таємна, а потім відкрита боротьба проти усього рахманського і православного, проти українського і слов'янського, проти духовно чистого і людського (див. фільм «Берестечко. Битва за Україну» частину першу та частину другу).

Особливо болісними для України виявились вчинки тих духівників, які йшли на співпрацю з ворожими ідеологами, їхніми церквами, орденами і ложами, заради особистого збагачення.

Такі відступники ставали інструментами в руках єзуїтства, масонства, московського царизму. Вони перетворились на руйнівників у середині самої рахмано-волхвівської православної системи.

Частина з таких відступників поглядала на Ватикан та Варшаву, формуючи з ними унії та союзи, інша – на Москву та Петербург, розігруючи «перспективну» імперську карту і прислужуючи гетьманам (від тевтонського hauptmann – начальник) та власне Гетьманщині, авторитарному промосковському утворенню на частині земель України.

Очевидно, що ворожі зазіхання на Українську державу у 17 столітті не мали б успіху, якби не діяльність сил п'ятої колони. Духовні відступники приклали усіх можливих зусиль, щоби відірвати від України усі західні уділи та приєднати їх до Польщі, а надалі, сформувати на українському Лівобережжі та Подніпров'ї окрему державу і швидко покласти її до ніг Москви.

Чи нічого вам це не нагадує?

Подібна, лукава, підступна, хижа, зрадницька діяльність духовних відступників показала себе відразу ж після початку процесу українського державного відродження, з межі 20-21 століть.

Фото. Зрада починається так

Активна стимуляція п'ятої колони проходила, головно, з північно-східного напрямку. Це пов'язано з намаганнями Москви поновити свою колишню імперську «велич».

Проте не варто забувати про ті процеси, які непомітно відбуваються на західному напрямку. Вони, як і у 16-17 століттях, інспіровані західним окультизмом: єзуїтами, масонами, орденами, таємними ложами, які переслідують власні цілі та знову, як і колись, у відповідальний момент, лукаво поступляться інтересами українців (uamodna.com/articles/dibrova-tysyacholitne-misto-poperednyk-ljvova).

Нині система ідеологічного, дипломатичного, політичного, економічного, військового протистояння, яке набирає сили у стосунках між головними ворогуючими ідеологічними центрами планети (сходу і заходу), отримала специфічну назву – «гібридна» війна!

Підґрунтям нової «гібридної» війни у 21 столітті став поруйнований світоглядний стан земного суспільства, домінування в середовищі вищих еліт багатьох країн світу ідеологій, збудованих на агресивних поняттях антисвіту, які сприймаються цими елітами як необхідні та виправдані.

І, схоже, від таких ідеологічних засад кожна з ворогуючих сторін відходити не збирається. Це викликає планетарну тривогу щодо розростання конфлікту.

Рис. Учасники «русского марша» ладні воювати з цілим світом

Так чому ж поняття антисвіту в останні століття захопили усі сфери суспільних відносин землян? І чи можливо у мирний спосіб призупинити процес духовної деградації?

Спробуємо розібратись у цьому.

З позицій давнього рахманського, православного світогляду протистояти поширенню темного можливо лишень через усунення зі світу ідеологій, пов'язаних з поняттями антисвіту, через осягнення знань Прави та істинних законів світобудови, через поліпшення світоглядного стану землян, через процес просвітлення.

Це не означає, що не треба боротися з ідеологічними ворогами у явному світі на фронтах інформаційної, політичної, дипломатичної, економічної війни, зі зброєю в руках в окопах неоголошених локальних конфліктів.

Це говорить про те, що потрібно провести глибокі суспільні зміни: докорінно реформувати систему освіти, передати народам Землі основоположні світоглядні знання, достовірно описати історію людства, слов'янства, історію Артанії, Дулібії, Росі, України (див. нову концепцію історії України).

Треба якнайшвидше подолати ідеологічний блуд, за яким ховається усе темне і нелюдське. Бо цей блуд не тільки у брехні, підступах, лукавстві, хижості домінуючих ідеологічних систем сходу і заходу. Він, у першу чергу, у механізмах стосунків адептів антисвіту з самим антисвітом, які здійснюються шляхом ритуальності, окультності, магії.

Про головні поняття антисвіту ми вже говорили у попередніх статтях. З огляду на це, такі поняття легко розпізнати, оцінити та, наважившись на очищення, духовно відкинути (див. статтю).

А от ідентифікувати магічне, ритуальне та окультне, за нагромадженнями релігійно-догматичної та релігійно-філософської риторики, вдасться не усім. Для цього варто знати характерну ознаку, яка виявляє антисвіт.

Ця ознака криється у назві темного паразитуючого утворення — «царство мертвих»!

Назва говорить сама за себе. Антисвіт – скупчення не живого, не людського. Це паразитуюче нагромадження «мертвих душ» та кублище темних істот і чорних духів!

Рис. Змій – володар царства мертвих, володар антисвіту, головний символ Давнього Єгипту

На відміну від Прави (Раю, Царства Божого, Неба, Сарства Сарств), обителі світлих і живих душ, де процвітає вічне духовне життя, де діють закони живого Творця, «царство мертвих» – утворення з низького і брудного польового гаддя, яке прагне існувати лишень за темними поняттями, шляхом енергетичного паразитування на низьких рівнях Світлого Ірію, у миру.

Саме тут, у миру, антисвіт краде духовну енергію у спокушених та обдурених його адептами землян, через застосування окультності, магії, ритуальності, які приховані під оболонкою псевдообрядовості.

За законом Прави, Творець забороняє дарувати живильну енергію надану людям до антисвіту. Бо антисвіт — структура хижа, яка не визнає законів Прави та руйнує Всесвіт. Антисвіт є вірус, який здійснює енерго-польові крадіжки і нахабно порушує Вселенський закон Творця!

Тих, у кого крадеться енергія, присутніх на ритуалах землян, ідеологи антисвіту називають не інакше як «рабами божими».

Через свою безвольність та обмеженість у знаннях Прави, такі раби не здатні протистояти антисвіту. Вони дають можливість красти у них, те, що їм дарує Творець – енергію Світлого Ірію.

Участю у неусвідомлених окультних дійствах, у лукаво прихованих ритуалах, які непомітно вплетені у різні богослужіння, «раби божі» запаскуджують свою душу, своє тонке тіло (атман), своє фізичне тіло, стимулюючи недуги (недухи), хвороби, вчиняючи важкий духовний гріх.

Щоби побачити це, варто знати прихований зміст поняття «бог», у тому розумінні, як його бачить антисвіт. Слово «бог» для адептів темного означає не Бога істинного, світлого і людяного, того, що є Братством Отців Господніх. Слово «бог» для темного – це «брудне оточення гада (змія)».

Очевидно, що «бог» антисвіту – паразитуюче збіговисько найагресивніших польових істот, які оточують змія, це клан найлютіших хижаків різних рівнів антисвіту: сатани, диявола, бофамеда, люципера, антихриста, які ховають свої потворні личини за подібністю слів ("бог“ та Бог).

У земній яві адепти антисвіту, маніпулюючи страхом смерті, боязкістю мирян „кінця світу“, викликають у „рабів божих“ стан безвиході. Вони переконують їх у неможливості пізнати їхнього прихованого „бога“, закликають до бездумної покірності перед ним, обстоюють неможливість осягнути людське єство.

В лукавих проповідях вони говорять про „просвітництво“, видаючи за таке словоблудство, книжництво, філософствування „раба божого“, принципово відкидаючи необхідність пізнання недосяжних для них знань Прави, Вселенського закону, ієрархії Світлого Ірію. В голови „рабів божих“ вбивається фальшивий постулат про „божественну“ заборону відання високих духовних знань.

Саме у цьому сенсі просвітлені люди, ті хто відають Праву, різко відрізняються від „рабів божих“.

Бо вони вчать та відають Вселенську світобудову, вони усвідомлюють людське єство і шанують Світлий Ірій, вони знають і цінують високе та світле, вони підносять безкровні дари Праві та Творцю, вони вірять у вічність духовного життя та реінкарнацію світлих душ (пакибуття).

Фото. Слов'янські обряди світлі та сповнені любов'ю до людини світлодушої

Непросвітленість „рабів божих“ зумовлює те, що свідомо чи не свідомо, вони стають учасниками окультних ритуалів – споживання крові одного з Синів Божих, з'їдання його тіла, відтворення сцени його вбивства. Вони беруть участь у літургіях пов'язаних з відтворенням страждань Сина Божого.

До того ж, „раби божі“ визнають своїми сакральними знаками такі символи, які не мають прямого стосунку до Прави та Творця-Сварога. Істинні православні знаки, рівносторонні хрести, сварги, моделі Світлого Ірію, вони ганять, оскверняють чи називають буденними словами (наприклад, модель Світлого Ірію, Світовида — панікадилом).

Чи не надто дивна ситуація?

Повертаючись до антисвіту, як до „царства мертвих“, варто констатувати ще один цікавий факт — ця назва не є однією-єдиною на обширах Землі. На планеті присутні її синонімічні варіації. Вони звучать як — гадес, аїд, вальгалла, шеол, підземне царство та інші.

Проте, словесне різноманіття не повинно вводити в оману, усі ці назви означають лишень одне – „царство мертвих“, антисвіт!

І про найважливіше.

Там де діє ідеологія антисвіту, ідеологія „царства мертвих“, там завжди шукайте ознаки головної зброї темного – чорної магії (способів контакту з антисвітом), окультності (методів виклику темних істот антисвіту), ритуальності (способів крадіжки енергій).

Чорна магія, окультизм, ритуальність завжди були явними інструментами хижих систем антисвіту — „єгипетської пітьми“ (ідеології давньої єгипетської цивілізації), азійського аккадства (вавилонського халдейства та близькосхідного книжництва), скандинавського одинізму (вотанізму), азійського яхівства (перунізму), європейського орденства (єзуїтства і та інших), масонства (таємних лож Європи, Азії, Америки), африканських вірувань (вуду), сибірського шаманізму (саману) і т.п.

Історично, у ході „гібридних“ воєн проти Артанії, Дулібії, Росі, України, у 3 тис. до н.е. – 2 тис. н.е., такі інструменти застосовувались в усій їх різноманітності.

Тут можна привести конкретні приклади, найперше, стосовно двох останніх періодів у слов'янській та українській історії: 9-13 ст. н.е. — часів Роської держави; 15-18 ст. н.е. — часів Української держави.

Так „гібридна“ війна проти Роської держави була вибудувана на зрадництві київських удільних князів, Ольги та Володимира, а також їх потомків, які прийняли чужинські настанови та забажали імперської величі в одному з удільних роських міст (за прикладом Константинополя). Князі почали допомагати ворогам нищити Роську державу та її рахмано-волхвівську систему, маючи на меті лишень швидке власне вивищення.

Рис. Карта „Слов'янський світ та його оточення на межі 10-11 ст. н.е.“

У цій боротьбі князі покладались на окультний варяжський елемент (войовничих яхів), на ляхів (лукавих яхів), галів Прикарпаття (оточення Данила Галицького), вікінгів (носіїв одинізму), переселенців з глибин Азії (прихильних до окультизму).

Князівські загони Рюриковичів, переважно варягів, систематично тероризували сусідні роські уділи, грабуючи та вбиваючи православний люд.

І хоча вигнання частини київських Рюриковичів та агресивних варягів на Верхню Волгу у 12 столітті зменшило вплив окультних сил на роські землі, основа для ведення „гібридної“ війни проти слов'янського світогляду усе ж залишалась.

Про це говорить діяльність Данила Галицького, його політичні загравання з Батиєм та Ватіканом (папською курією), які швидко переросли у світоглядне відступництво і зраду — прийняття князем та його родиною

католицької віри та королівської корони, наслідком чого стало руйнування Ростоцького духовного центру на Високому Замку та спалення сакрального міста Діброви коло нього (www.uamodna.com/articles/dibrova-tysyacholitne-misto-poperednyk-ljvova).

Саме за Данила відбулась поява перших осередків католицьких орденів у Прикарпатті і на Побужжі, та постали передумови майбутнього закріплення у регіоні магнатської та шляхтянської ідеології.

Але Данилу не вдалось похитнути на роських землях головного – рахмано-волхвівської православної системи, яка і надалі активно діяла на центральних землях держави Рось, найперше, на обширах історичної Волині, та у її серці – на землях Погорини.

У 14-15 ст. н.е. з Волині починається процес оновлення держави Рось, яку надалі знаємо під новими духовними назвами: Волинь-Україна і Україна – країна козаків.

Рис. Волинь-Україна на карті П. Коронетті

Саме її, оновлену державу, Волинь-Україну, ворожі ідеологи намагатимуться знищити у 16-17 ст. н.е. Ставка робиться на потомків світоглядно нестійкого яхівського елементу та окатоличену українську старшину, яка забажала розкошів та поширення кріпацтва.

Форми для побудови п'ятої руйнівної колони в Україні у 16-17 століттях були відпрацьовані хижими католицькими орденами на землях оріїв та венедів у 12-15 ст. н.е. (південний берег Балтійського моря, Помор'я, Прибалтика).

У Польщі та Литві ідеологічна та окультна підтримка католицькими місіонерами місцевих яхів (ляхів), надалі шляхти (шеола ях), поклала початок формування руйнівної, для слов'янського та православного укладу життя, сили. Це вплинуло на зникнення місцевих рахмано-волхвівських осередків та швидкого поширення католицизму, а з ним, орденської ритуальності, магії та окультизму.

Саме тому нащадкам яхів в Україні ворожі ідеологи почали прививати „дух яхівської величі“, „споконвічної знатності“, „кревної вищості“, зваблюючи таких родичанням з яхівською елітою Польщі та Литви, втягуючи молодь до таємних орденських, окультних та магічних товариств польсько-литовської шляхти.

Бути шляхтичом та носієм шляхетського (орденського) герба, з огляду на підтримку шляхетства ідеологами антиправослав'я, означало проголосити свої „виняткові права“ на маєтність православних громад, на отримання „особливого благословення“ на закріпачення вільних православних людей, на „спадкову“ владу в захоплених землях (uk.wikipedia.org/wiki/Шляхетські_герби).

З часом ідея швидкого збагачення та вивищення, через прилучення до шляхти та її окультних кіл, охопила велику частину православного старшинського середовища не яхівського походження, яке виявилось не надто стійким, аби протистояти духовній деградації та переходу у католицизм.

Рис. Шляхта 16 століття – носій окультності та орденства

Але, найболючішим для держави України виявився процес духовного падіння найбільш шанованих в ній родів, представників родин рахманського кореня, таких як Вишневецькі, Потоцькі, Калиновські, Сангушки, Любомирські, та, навіть, Острозькі.

Саме ці родини, та їхнє оточення, стали найдієвішим засобом в руках ворогів, головним козирем у „гібридній“ війні проти духовного стержня Української держави – її рахмано-волхвівської системи.

У 16-18 століттях окультність, ритуальність, магію, землями України широко множили очільники магічних кіл шляхти, довірені особи чужоземних орденів — магнати. Саме через них окультність стала невід'ємною частиною шляхетського середовища Гетьманщини, що описано у творах М.В. Гоголя (широке побутування ритуалів яхівського кореня — відьомства).

Магічно-окультні формування Гетьманщини культивували зв'язки з численними таємними ложами, у яких перебувала майже уся еліта Європи, включаючи верхівки Речі Посполитої та Російської імперії, де особливе місце належало потомкам яхів, ляхів, варягів та поволжських татар.

У 1725 році Українська держава на Волині завершає свою діяльність та ховає свої символи і раритети. Частина незрадливих рахманів від'їжджає за кордони України, інша — доживає свій вік у далеких лісових скитах та монастирях. У другій половині 18-го століття на початках 19-го століття ці останні скити нищяться загонами таємних служб з Варшави таПетербурга.

Але навіть такі обставини не ставлять крапку у процесі викорінення рахманських знань та православного світогляду з українського середовища.

Ідейним ворогам важливо було стерти усі можливі згадки про рахмано-волхвівське минуле, остаточно позбавити український народ розуміння правдивої православної символіки і традицій, наповнених рахмано-волхвівською обрядовістю.

Рис. Давньослов'янські (роські) рівнораменні натільні хрестики з Волині

Інструментом нищення світоглядних основ стали імперські міфи — про „споконвічну дикість“ слов'янських предків, про „єдину колиску“ для слов'ян та неслов'янського населення Поволжя (угро-фінів, яхів, варягів, татар), про „зародження“ православ'я на землях Візантії після початку нової ери.

У 19-20 століттях на землях України множаться заборони на вживання української мови, нав'язується карамзінсько-сталінська імперська історична концепція.

Державною політикою стає нищення історичних та археологічних свідчень діяльності рахманства та давнього православ'я. Шириться процес возвеличення псевдогероїв з числа українських духовних відступників.

Процес триває аж до 1991 року.

Та навіть після розпаду СРСР, ідея нищення розпорошених часток просвітницького та слов'янського спадку, поодиноких свідчень правдивої історії України, не пішла у небуття. Наукові кола країни, які були міцно прив'язані до історичних концепцій минулого, у нових часах не стали боротись з карамзінсько-сталінським викладом історії України.

Фото. „Історія…“ Карамзіна – книга, ідеї якої і досі панують у офіційних викладах слов'янської історії

Старі концепції були лишень злегка „українізовані“, і їх не позбавили присутності завідомо неправдивих імперських міфів та історій про „будівничих“ України з числа магнатів та шляхти періоду Руїни (див. статтю „Дискусія про фільм «Берестечко. Битва за Україну„).

Зрозуміло, що такий стан історичної науки мав би глибоко тривожити суспільство. Бо він різко гальмував процес консолідації українського народу та залишав ідейним ворогам широке підґрунтя для нових ідеологічних атак на українську державність та історію слов'янських народів.

Так і сталось.

Першими скористались такою ситуацією українські недруги з північного сходу. Москва, яка марила відновленням, за рахунок України та інших республік, власної імперії, приклала усіх можливих зусиль для досягнення регіонального, а далі, планетарного домінування. На початках 21 століття її ідеологи перелицювали стару ідею «радянської спільноти» та взяли на озброєння увесь арсенал підступних та лукавих засобів з історії Московського царства та Російської імперії.

Слов'янська історія – загублене минуле (гібридні війни та Україна) частина 2