Гібридна війна проти України нині шириться у напрямках, які визначені Кремлем та його союзниками, з орденських та окультних структур із-за кордону як приорітетні. Це напрямки, в яких беззаперечний вплив мала б мати лишень українська держава.
Ці напрямки стають метою ворожих інформаційних атак, як і їхні суспільні механізми, що донедавна були віддаленими від глобальної політики та самого поняття війни. До них належать системи формування колективної свідомості українців, українського національного менталітету.
У житті країни це сфери національної культури, краєзнавства, туризму, патріотичного виховання молоді, історичної науки.
Очевидно, що вони є найбільш значимими для формування світогляду молодого покоління, майбутніх носіїв української державницької ідеї, патріотів свого народу.
Зрозуміло, якщо українська культура, краєзнавство, туризм будуть начинені правдивою історією, справжній українським духом волі, чистою вірою предків, то вони сформують духовно стійкого молодого українського патріота.
Але чи нині ми створили міцний бар'єр перед чужинськими зазіханнями на наші духовні основи?
Проаналізуймо.
За останнє тисячоліття, особливо за минулі 300—400 років, вказані напрямки суспільних впливів в українському середовищі піддавалися тотальному руйнуванню, облудній фальсифікації з боку різних імперських, орденських, окультних, ідеологічних інституцій сходу і заходу.
І сліди цього ідеологічного терору, особливо його радянського відтинку, нині очевидні та зовсім не подолані. Ми досі не знаємо і не вивчили власної історії у всій її повноті! Бо руйнація настільки глибока, як і широко тотальна!
Початки її слід шукати у фальсифікуванні давньої слов'янської історії московсько-золотоординськими літописцями 15—16 століть.
Вона схована в імперських ідеях Карамзіна та його послідовників, авторів багатотомної «Історії государства Российского», у холопстві частини радянських науковців, які привчили нас до злегка модернізованого імперського викладу історії слов'ян та України, називаючи його українським.
Цей виклад і нині є стрижнем історії в незалежній Україні.
Саме через так звані «давньоруські» літописи, точніше московські підробки 15—16 століть, з історичного минулого слов'янства та України викреслено величезну та славну історію слов'янських державних утворень та імена великих слов'янських предків.
Ми майже нічого не знаємо про давні слов'янські держави — Артанію, Дулібію, Рось, які існували понад дві тисячі років до татарського (яхівського) нашестя всередині 13 ст. н. е.
Це ж стосується Волині—України 14—17 століть, про яку побіжно говорять європейські картографи пізнього середньовіччя.
І що з цього витікає?
А витікає те, що ґрунт для гібридного втручання в українську культуру та історію аж занадто сприятливий.
Уся наука в Україні досі базується на прихованих основах «русского мира», які є програмними в українських школах та ВУЗах.
- - що «давньоруські» (московські) компелятивні літописи є, начебто, справжніми історичними джерелами;
- - що українці (давні артанці, дуліби, роси) і московіти (яхи, русские) є, нібито, беззаперечними братами;
- - що в наших предків ніколи не було ніяких держав, окрім спільної з московітами Русі та пізнішої промосковської Гетьманщини;
- - що наш алфавіт – це візантійська кирилиця, а не давня велесовиця, унікальне сакральне рахманське письмо слов'янських предків.
То чи зможемо в умовах історичної неправди позбавитись почуття вторинності та рабського менталітету?
Чи маємо чим гідно відповісти фальсифікаторам?
Саме тому, підтримуючи ідеї оновлення національних святинь, знаних пам'яток української архітектури, популяризації давніх православних звичаїв та обрядів, розбудови національних етнографічних парків, організації краєзнавчих форумів та фестивалів, маємо гостро реагувати на ініціативи зовсім іншого штибу.
Такі називаються «історичними реконструкціями», проте несуть облуду чужинської гібридності та окультності, що лукаво заповнює вакуум нашого незнання.
Такі ініціативи подаються та фінансуються здебільшого з-за кордону, через представників п'ятої колони в середині країни, через різноманітні фонди та гранти.
Їхнє завдання — формування прихованого каналу ідеологічного та окультного впливу на українців.
Їхня ціль — підміна світоглядних цінностей нашого народу, повне розмивання українського менталітету, української ідентичності, цементування духовної вторинності.
При цьому нас повчають і нам закидають:
- - не вникайте в ідейну суть пропонованих «історичних реконструкцій», не шукайте темних ідеологічних плям, бо ви люди «відкриті» і «сучасні», які не вірять у забобони;
- - реконструюйте все історичне, у тому числі «давньоруське», а також чуже і вороже, бо воно ж, нібито, цікаве і безпечне, і не принесе вам ніякої шкоди;
- - сприймайте все як легку гру, як відпочинок, як хорошу розвагу, бо все робиться для нових яскравих вражень, для вашої найширшої інформованості;
- - заробляйте на таких акціях, ініціюйте яскраве шоу, намагайтесь освоїти надані кошти та просіть таких коштів ще і ще...
Які наслідки отримає українське суспільство від таких лукавих настанов та заманливих фінансових спокус?
Воно отримає те, чого так хочуть ідеологічні вороги та закордонні окультні порадники.
Суспільство перестане усвідомлено берегти слов'янський та український світогляд! Перестане нести українську духовність, яку наші православні предки вважали найціннішим скарбом у житті!
Суспільство втратить свою ідентичність — український світогляд та українську ментальність!
У такий спосіб нас намагаються зробити примітивними споживачами різних псевдоісторичних розваг, а з такими, нерозважливими споживачами прихованого ідеологічного бруду.
Впевнено можна сказати, що такі «історичні реконструкції» є нічим іншим як зброєю масового ураження, засобом промивання мізків українцям, способом духовного переформатування.
Та чи дієва саме така форма ворожої ідеологічної обробки?
Очевидно, що так!
На це вказує досвід Російської Федерації, де відразу ж після розвалу СССР, як гриби після дощу, з'явились різні клуби «історичних реконструкцій», які стали на захист московської імперської ідеології.
Форми роботи таких клубів підтримали високі кремлівські чиновники та спеціальні таємні служби. Згодом, через школу таких клубів пройшли майже усі бойовики, що воювали на Кавказі та в ДНР-ЛНР, які принесли «русский мир» в Крим.
Тут варто згадати Ігоря Стрєлкова-Гіркіна, який як офіцер спецслужб РФ відвідував Україну з метою популяризації «реконструкторства» ще до подій у Криму і на Донбасі.
Чому ж нині нам нав'язують фіктивне «історичне реконструкторство»?
Бо для кремлівських ідеологів «русского мира» надзвичайно важливо, щоб московська (яхівська) імперська ідеологія зберігалась на українських землях якомога довше. Щоб вплив компілятивних «давньоруських» літописів (як закамуфльованої ідеології яхів) не втрачав своєї сили, а навпаки, зростав.
Підтримують їх у цьому і європейські союзники, з різник окультних орденів та масонських лож, переважно одинського (вікінгівського) штибу.
Одним з відгалужень «історичного реконструкторства» серед прихильників «русского мира» є спроби відтворення вбрання періоду так званої Київської Русі (988—1054 рр.), яке видається ними за слов'янське.
Такі реконструкції виводяться із сумнівних ілюстрацій «давньоруських» літописів, які не відображають ні час, ні місце подій (Подніпров'я, Волинь, Прикарпаття), бо виконані не раніше 15—16 ст. у Московському улусі Золотої Орди.
Ще у ХХ-му столітті дослідники помітили, що зображення в «давньоруських» літописах повторюють московські аналоги 16—18 століть. У них православні хрести та хрестики, на ілюстраціях, мають довгі вертикальні планки, присутня велика кількість усіляких перекладин, що не характерно для зразків з центрально-слов'янських територій більш ранньої доби.
Відомо, що справжні хрести та хрестики 9—13 століття з Середнього Подніпров'я, Волині, Прикарпаття, виконувались виключно симетричними та рівносторонніми, без усяких додаткових перекладин та видовжень.
Подібне варто сказати і стосовно зображень «давньоруського» одягу.
Виконавці ілюстрацій, а є обґрунтоване припущення, що це були німецькі майстри 16—18 століть, для зображення таких брали місцеві московські та угро-фінські аналоги, та одяг вікінгів та германців, який добре знали на батьківщині.
Отже, в літописах показані не автентичні слов'янські одежі з Вісло-Дніпровського регіону 9-13 століть, а щось інше, не справжнє. Про це говорить майже повна відсутність на такому одязі слов'янських символів та слов'янської вишивки.
Тут варто звернути увагу на спорідненість давніх окультних вірувань нащадків вікінгів і германців (у Європі) та варягів і московітів-яхів (на Поволжі). Усе через те, що їх об'єднуює спільна ідеологія, яка була занесена у Європу у часи походу чорного мага Одина з Середньої Азії до Скандинавії у ІІІ тис. до н. е. (дивись карту походу війська Одина).
Мова йде про одинізм та яхветизм, який породив звіриний стиль в мистецтві. Кожен з них сформований на подібній ідеологічній основі – вірі в Вальгаллу, Одина та нечисть антисвіту (темні духи).
Тому окультні прояви яхветизму характерні і для одинізму. Спільна у них і символіка та потяг до знаків темних та хижих духів — рун.
Тому не дивно, що будівництво човнів-зміїв, човнів-драккарів, характерне не тільки для Скандинавії та вікінгів, але і для Московії та яхів. Різниця тільки у назві човнів. На Верхній Волзі, та її притоках, такий човен носив, та носить зараз, назву ладья.
Як і драккар, ладья яхів та варяхів (варягів) увінчується головою дракона, а сам човен є тілом дракона у якому поміщується команда човна.
Так само, як і у вікінгів, ладья яхів та варягів оздоблюється зображеннями у чіткому звіриному стилі, рисунками на парусах і щитах, з відповідними темними рунічними написами-заклинаннями в визначених місцях.
На відміну від драккарів вікінгів та ладей яхів, слов'яни користувались іншими плавучими засобами — виключно човнами які називались чайками.
Такі човни не несли окультної символіки, та не оздоблювались головами драконів чи хвостами зміїв. На парусах та бортах таких були знаки Прави та Світлого Ірію, які ставали оберегами команди.
Слов'янська назва човна, чайка, дожила і до козацьких часів, а її бойові якості, на Дніпрі, Прип'яті, Дністрі і у Чорному морі, неодноразово показували українські козаки 15-18 століть.
Тому вповні шокуючим фактом є застосування в Україні зображень драккарів, човнів давніх ворогів слов'ян, власне вікінгів, як емблем на рекламних плакатах фестивалів, на об'явах туристичних представництв, на вивісках об'єднань реконструкторів. Особливо у давньому Волинському регіоні, у серці слов'янства та українства, православному по природі, де ніколи суден такого типу не зустрічалось.
Навпаки, на річках Волині (Горині, Случі, Стирю) були знайдені лишень залишки чайок, які потребують музеєфікації та реконструкції. Чим не достойна справа для справжніх патріотів та ентузіастів?!
Тому виникає запитання.
Використання символіки драккара зроблено ініціаторами фестивалів по незнанню, чи зумисно?
А можливо, таке бажання висловив невідомий спонсор заходів, який прекрасно розумів, що робить і для чого? Тоді чому, шановні українці, мовчимо?
У результаті напрошуються короткі підсумкові висновки.
Висновки, які мають підкреслити існуючі проблеми у сфері національної культури, краєзнавства, туризму, патріотичного виховання молоді, історичної науки, через які ідеологічна отрута непомітно проникає в українську ментальність.
Маємо знати таке:
- Недруги українського духу нині ініціюють та фінансують сумнівні, окультні по значенню, дивні по формі «історичні реконструкції», і у такий спосіб ведуть гібридну війну проти української духовності та ментальності;
- Підґрунтям такої гібридної війни є стан української історичної науки, яка досі перебуває у полоні «русского мира» та сформована на фальсифікованих у Московії «давньоруських» літописах 15-16 століть;
- Ворогам українства вигідне наше незнання справжньої історії слов'янства та України, як і відсутність новітніх досліджень в Україні, що дозволяє їм затягувати українців у тенета неправди, сіті окультизму та «русского мира»;
- Головним методом просування окультної облуди у сферу туризму, історичного реконструкторства, етнографічних фестивалів, є зовнішня мімікрія під українське, з глибоким приховуванням в середині чужого та небезпечного, окультного та магічного.
То як же подолати такий негативний стан справ?
Як правильно оцінити патріотичність та корисність справжнього історичного реконструкторсва?
Справжнє історичне реконструкторство, те, яке слугуватиме українському народу та українській державі, має мати чіткі та зрозумілі позитивні ознаки:
- - воно має прививати українцям, особливо молоді, глибоко духовний, український православний світогляд!
- - воно має навчати українців, особливо молодь та дітей, любити та берегти українську державність та землю!
- - воно має не пускати в українське суспільство чужинський окультизм та облуду, чужинські магічні символи та знаки!
- - воно має слугувати відтворенню правди про найдавнішу слов'янську, православну та українську минульщину, яку маємо любити та шанувати!
Лишень тоді будем вільно почуватись на власній землі!
Але чи здатне нині українське суспільство пізнати історичну правду?
Чи готові українські науковці, українська журналістика, українська влада, до необхідних суспільних трансформацій?
А може надалі будемо об'єктом гібридної війни, численних атак «русского мира» та намовлянь усіляких лукавих та окультних радників, що обсіли нашу державу?
Як гадаєте?
Очевидно, що ми маємо розпрощатися зі своїм тотальним незнанням минулого! Ми маємо відкинути облуду «русского мира» та підступність його таємних європейських союзників!
Чи готові до цього?
Час покаже!
+ + +