Що ми знаємо про Україну 14-17 століть? Що говорить картографія про цю добу нашого народу та його державу? Які відомості можна почерпнути з карт виконаних за межами України, головно в Західній Європі? Чи правдиві ці карти і чиї інтереси вони захищають? Чого не змогли приховати замовники карт?

Чи існують українські карти того періоду і де вони сховані? Яку роль відіграла Волинь, та її центральна частина, Роксоланія, у історії становлення України 14-17 століть? Як закордонні картографи показали нам те, чого уникає історична наука сьогодення?

Про це та інше у статті нижче...

КАРТИ РОСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: ВОЛИНЬ—УКРАЇНА XVI-XVII СТ.

У пізньому середньовіччі носієм роського, давньослов'янського, давньоправославного світогляду та роської державності залишалась Волинь. Історичні землі її центру, Роксолані, та найближчі околиці і надалі були центром роських та слов'янських земель. Тут, у серці Волині, на Погорині, у 13-14 ст. н. е. концентрувались головні духовні установи слов`янського світу. Тут зростала нова роська та українська еліта: Рахмани, волхви, духовенство, військові керівники, старшина.

Рис. Карта України 1648 року Гійома Боплана (північ внизу)

Незважаючи на досить несприятливі умови, на тиск різноманітних католицьких орденів, таємних лож та окультних організацій, особливо на населення колишнього Дулібського Союзу та околиць Роської держави, жителів Прикарпаття, Західного Поділля, Білорусі (литвинів), не зважаючи на зростаючу кількість відступників від православного світогляду, як тисячолітньої віри Святих православних Отців, тяготіння таких до стану жадібної шляхти та магнатства, історична Волинь з центром на Погорині у 15-17 ст. н. е. усе ж залишалась землею рахманства та волхвівства, носієм знань закону Прави та православного світогляду.

На Волині успішно провадилась підготовка світоглядно стійкого роського керівництва, яке ставало головною силою у розбудові нової держави з об'єднуючою назвою — Україна (Країна духовних вчителів — волхвів-укрів).

Ця держава, стараннями волинян, вийшла за межі місця свого центру, історичної Волині, та у 16-17 століттях міцно укріпилась на давніх слов'янських просторах Середнього та нижнього Подніпров'я, Лівобережжя Дніпра, Причорномор'я і Слобожанщини.

Рис. Рахман — духовний православний Отець давнього минулого

Назва роської держави, Україна, у 14 ст. н. е. була прийнята Рахманами та волхвами Волині, початково для Роксолані (з центром в Погоринні), а далі для усієї історичної Волині (від Західного Бугу до річки Росі і Дніпра, від Прип'яті і до Південного Бугу), та стала духовним знаменням нової епохи.

Ця назва дозволила виокремити роські земелі від земель, що потрапили під вплив чужинських окультних ідеологій (одинських, яхівських, масонських, орденських) західного та східного штибу.

Про історію походження назви Україна, населення якої щиро шанувало роських духовних православних вчителів далекого і не далекого минулого (волхвів-укрів), читайте у статті «Укри та українці: забута історія предків».

Повернення роських (рахмано-волхвівських) впливів на слов`янські землі, у межі колишньої Роської держави, спочатку з назвою Волинь, а надалі вже як України, було головною метою волинських духовних вчителів.

Рис. Слов'янський світ та його оточення у 10 ст. н. е. (дослідницька карта)

Першим напрямком духовного подвижництва, зважаючи на навколишні умови, стали колишні східні дулібські та роські землі. На територію Київщини, Чернігівщини, Подніпров`я, Лівобережжя Дніпра зусиллями Отців Волині повертався у всій повноті давній роський, православний світогляд. Процес мав охопити і відвойовані у Золотої Орди дулібські та роські лісостепи і степи: Слобожанщину, Подонщину, Причорномор'я та Приазов'я - Дике поле.

Тут, у південних степах, під кінець 15 ст. н. е. планувалось створення міцного військово-духовного осередку, військової потуги духовних воїнів з Волині та усієї України. Про це докладно у статті під назвою «Волхвівський дух України: волинські корені Запорізької Січі».

У кінці 15 ст. н. е. на Дніпровських порогах постала Запорізька Січ – особливий центр вишколу Пересопницько-Білівської військово-духовної школи з Волині, де молоді воїни-Рахмани остаточно ставали характерниками (духовними воїнами). Після навчання на теренах Роксолані, характерники відточували свої навички в реальних умовах, в практичних ділах по захисту роських та українських земель від розбійних зайд які проникали у Дике Поле головно зі сходу (орд яхів-буджаків). Одночасно вони вчили військовому мистецтву тих, хто визнавав православний світогляд.

Активна та планомірна діяльність роських посланців з Волині закріпила у 15-17 ст. н. е. назву Україна за колишніми землями Дулібської та Роської держави: за обширами Київщини, землями Подніпров`я, просторами на схід від Дніпра та частинами Дикого Поля.

На відміну від базового осередку історичної Волині, або Волині Верхньої, ці землі стали носити назву Низова Волинь (Bassa Volinia). Вони, як і Верхня Волинь, тепер теж Україна – Країна Козаків.

Таким чином смислова ідентичність назв Волинь (земля духовної волі, вільних душею людей з православним світоглядом) та Україна (країна духовних вчителів православного світогляду), що побутували у суспільстві, їх взаємозамінність, потрапили на карти іноземних картографів 16-17 століть.

Рис. Французька карта 1700 року: Волинь (від Західного Бугу до Чернігова і Дикого Поля) та Поділля (Подністров'я та Південне Побужжя) — разом Україна, Країна Козаків

Активна діяльність роських духовних православних Отців у 14-15 ст. н. е., відродження просвітництва у Волинському регіоні, стали активним подразником і в усій іншій Європі де панувало засилля католицького орденства, окультизму та йшла жорстока боротьба з вільнодумством.

Рахманська просвітницька діяльність на слов'янських землях наштовхнулась на відвертий спротив окатоличеної частини слов'янських народів, особливо зрадливого магнатства та шляхти, та тієї частини старшинства на землях Подніпрянщини та Слобожанщини, яка поглядала на схід, на яхів (ядро Золотої Орди, а далі Московії).

Серед ворожо налаштованих було багато відступників від слов`янського світогляду та батьківської віри. У намаганнях концентрації одноосібної влади та швидкого збагачення (вплив тевтонського духу начальництва — гетьманщини) вони бажали заволодіти усіма роськими землями та перетворити слов`ян у духовних та мирських рабів (кріпаків).

Такі відступники наполегливо нищили усе роське (далі українське), вільне духом, православне, світле, людське, намагаючись стати шляхтичами (знак належності до окультної еліти яхів) та сприяти появі на слов`янських, роських, далі українських землях ворожих орденських структур, таємних організацій та лож, що поширювали ідеологію кріпацтва.

Події, що розгорнулись на Волині-Україні та навколо неї у 16-17 століттях – це боротьба носіїв роського православного світогляду з ворогами Прави, ворогами Світлого Ірію та Творця, з властолюбним та жадібним магнатством, шляхтою, їх услужливим та окультним оточенням.

Рис. Шляхта 16-17 століття — носій орденства та окультизму

Часи 16-17 ст. н. е. – це момент загострення боротьби давнього, світлого, православного руху просвітництва з ідеологіями які базувались на темних окультних ідеях антисвіту. Тієї боротьби яка тривала на просторах планети не одне тисячоліття. Це війни шанувальників Світлого Ірію та Прави з носіями нелюдської, вірусної, окультної ідеології зміїного, драконячого кубла темних сил.

Світоглядні просвітницькі осередки різних часів (у Артанії у І тис. до н. е.; у Дулібії 1 ст. до н. е. — 9 ст. н. е.; у Росі 10 — 14 ст. н. е.; на Волині та Україні у 15 — 17 ст. н. е.), були вдалими спробами у побудові гармонійного, влаштованного на законах Прави, православного суспільства. Вони — дітища православних Святих Отців, мудреців та носіїв знань закону Прави, зримий результат впливу на суспільство мудрих Рахманів та Аріїв. Такі гармонійні та людяні суспільства можна назвати виявом Вселенської Богократії, прямого керівництва Світлих Сил земним суспільством (через контакт Світлого Ірію зі Святими Отцями).

Своїм існуванням такі утворення дратували тих, хто зневажав Праву, закони Творця, закони любові та добра, хто уповав на агресію, гордиливість, брехню, жадібність. Тих, хто прагнув привласнення суспільної влади, державних багацтв, рахманських здобутків та бажав перетворити православний народ на кріпаків.

У запеклій світоглядній боротьбі, противникам рахмано-волхвівської просвітницької системи важливо було отримати доступ до таємниць рахманського та волхвівського устрою, організації їх влади, системи управління. Вороги бажали лиш одного — паразитування за рахунок крадіжок енергії Творця та сакральних знань.

У 16-17 ст. н. е. зрослий інтерес західних можновладців (папи, королів, магнатів), їх орденських структур, таємних католицьких лож, до слов'янських земель Волині-України, бачимо через появу великої кількості картографічних матеріалів, що виконані західноєвропейськими картографами на їх замовлення, і які охоплюють Центрально-Східну Європу та землі колишньої Роської держави.

Карти, і це зрозуміло, відтворюють головно магнатську, експансіоністську версію устрою слов'янських земель у 16-17 ст. н. е. Проте, при всій неприязні до рахмано-волхвівської системи замовників карт, картографи вимушені були показувати, звісно у певній мірі, розбудову держави Волині-України, фіксуючи у такий спосіб світоглядні зміни які відбувались на просторах від Західного Бугу до Подоння, від Прип`яті до Причорномор`я, у постординський період.

Рис. Волинь та Поділля, разом Україна на середньовічній карті П. Коронетті

На середньовічній карті П. Коронетті бачимо, що майже уся територія на схід від історичного свого ядра Волині на Погоринні носить назву — Волинь (Volinia). Частина цієї території, Подніпров`я, Запоріжжя, Лівобережжя Дніпра, зветься Низовою Волинню (Bassa Volinia).

Землі північного Подністров`я та Південного Бугу на карті Коронетті названі Поділлям (Podolia). Разом з Волинню Поділля є і Україною, або Країною Козаків (Ukraine — Paese de Cosacchj). Ця назва виглядає як додатковою, дублюючою та об'єднуючою, хоча візуально поступається значенням назві Волинь.

На французькій карті 1700 року землі Волині (Volhonie) тягнуться від Західного Бугу на лівобережжя Дніпра та до Причорномор`я. Разом з Поділлям (Podolie) землі Волині — Україна (Ukraine) та Країна Козаків (Pays de Cosaques). Тут назви Україна та Країна Козаків рівноцінні назві Волинь та Поділля.

Цікаво те, що назву Волинь на даній карті можна трактувати і як назву Волхонія — країна волхвів, або волхвів-укрів (волхвів — духовних вчителів).

Прикарпатські землі, що потрапили під орденський та магнатський окультний вплив з заходу найпершими, названі на карті Руссю Красною Польською (Russie Rouge Polonoise).

Рис. Фрагмент французької карти 1700 року: Волинь (від Західного Бугу до Чернігова і Дикого Поля) та Поділля (Подністров'я і Південне Побужжя) — разом Україна, Країна Козаків

На карті Джовані да Мула, початку 17 ст., окрім Волині (Volinia), яка простягнулась від Прип`яті до Причорномор`я та Сіверського Дінця; Поділля (Podoliа), земель охопивших Північне Придністров`я; Чорної Руси (Russia Negra), чи історичних земель Прикарпаття; з`являється ще одна назва. Це Полісся (Polesia) – землі у верхів`ях річки Прип`ять (нині частина Польщі, Білорусі, Волині).

Цікавою є карта 1674 р. Ґійома Сансона. Вона теж подає назву Волині як Волхонія.

Ця карта в багатьох деталях повторює французьку карту 1700р. На ній Волинь (Volhynie) — це землі від Західного Бугу до Подоння і дельти Дніпра; Поділля (Podolie) — землі північного Придністров`я і Побужжя; Чорна Русь (Rossie Noire) — землі Прикарпаття та Холмщини.

На цій карті Україна – це Країна Козаків, яка об'єднує Волинь та Східне Поділля.

Рис. Карта України (Волині, Поділля) Гійома Сансона 1674 р.

На карті Сансона, одначе, з`являються і додаткові дані та деталізація. Великі роські чи українські землі на ній поділені на окремі регіони (рalatinat), що є відображенням бажаного магнатством устрою українських земель (в супереч устрою рахманському, роському, українському).

Можновладці, місцеве магнатство та шляхта, які мали вплив на формування іноземних карт, прагнули відобразити на таких картах свої стратегічні плани, подати їх у якості єдино можливих. Це їх претензії та наміри. Тому правдивість адміністративного поділу на них радше не об'єктивна реальність, а бажання магнатів та шляхти поділити Україну на свій розсуд. Це підтверджується наявністю великого числа інших карт, які суперечать одна одній.

Особливою є карта Центрально-Східної Європи 17 ст. н. е. Гійома Боплана. Вона, як і карта Ґійома Сансона, враховує лишень магнатсько-шляхетський погляд на українські землі та влаштування їх територій.

Так Волинь (Volhynia) на даній карті складається з двох регіонів: Volhynia Superior (Верхня Волинь) та Volhynia Inferior (Низова Волинь). Україну (Ukrania) на карті традиційно утворює Волинь разом з Поділлям.

Територіальними центрами регіонів на карті Боплана показані магнатські осередки. До того ж сама карта не дає уявлення про державні кордини і належність земель. Вона більше заплутує істориків ніж пояснює історичну ситуацію.

Рис. Карта Центрально-Східної Європи середини 17 ст. Гійома Боплана

Цікавою є інша карта, виконана у 1641 р. картографами групи Сансонів. На відміну від попередніх карт, ця карта не несе подробиць регіонального, магнатського по баченню, устрою земель.

На карті позначені землі, що входять в Україну 16-17 ст.: Верхня Волинь (Alta Volinia ), Низова Волинь (Bassa Volinia), Верхнє Поділля (Alta Podolia ), Низове Поділля (Bassa Podolia ).

Разом вони іменуються і Країною Козаків (Vcriania o Paese de Cosacchi).

Вказані назви накривають майже усі землі які нині входять у межі України ХХІ століття, та не виокремлюють регіони Прикарпаття, Слобожанщини, Причорномор'я. Означена лишень зона Полісся, хоча не зрозуміло чи це назва географічна чи адміністративна.

Рис. Карта Волині-України групи Сансонів 1641 року

Роблячи висновки, скажемо таке.

Виконані на замовлення іноземних можновладців, орденських структур, окультного магнатства та шляхти, тих сил, які зазіхали на Українські землі та бажали закріпачення вільного православного люду, які нищили духовну основу українства, рахмано-волхвівську православну систему, власне державу Україну тієї пори, карти України 16-17 ст. н .е. іноземного походження несуть у собі значний суб'єктивний та не український чинник.

Вони створені на замовлення тих, хто розглядав Волинь-Україну як зону експансії та визиску, як місце створення орденської системи магнатства, де магнати — це очільники-маги окультних осередків, що ділили православні землі на шматки. Такі опирались на військову силу гетьманів (носіїв орденства тевтонського кореня), які силою меча та окультизму мали тримати народ у покорі.

Проте така замовна суб'єктивність присутня не на усіх іноземних картах і не у всьому.

Знаходяться серед карт і такі, що несуть цікаву і у великій мірі правдиву інформацію. Такі карти не можливо назвати пророськими чи проукраїнськими, бо вони не відтворюють у деталях роське бачення держави Україна, справжнє та детальне рахмано-волхвівське (українське) влаштування її устрою тієї пори.

Рис. Рахманський устрій України середини 17 ст. (дослідницька карта)

Проте, втішним є вже те, що виконавці таких карт, знані європейські картографи, не допустили однобокості. У скупих написах на своїх картах вони надали нам цінну інформацію для роздумів.

Ці картографи звернули увагу на європейську потугу, Волинь. Вони помістили на карти роські назви давнього православного краю Рахманів та волхвів і їх народу — Волинь, Україна, Країна Козаків та інші.

Це сталось тому, що вони добре знали:

- що Україна 16-17 ст. н .е. – це Волинь, навколо якої об`єднані інші православні та слов'янські землі, де шанують православний світогляд, високі знання світоустрою та закону Прави;

- що історична Волинь – це головне ядро рахмано-волхвівської системи, яка поширювала справжні знання закону Прави на усі, колись дулібські та роські землі регіону — Середнє та Нижнє Подніпров'я, Лівобережжя Дніпра, Слобожанщину, Причономор'я, на усе Дике Поле;

- що Волинь та інші роські землі — це Країна Козаків, Україна, на якій утворена військово-духовна потуга, ядро характерницького вишколу з Волині, Запорізька Січ (Світло Ірію Чисте).

Рис. Козак Мамай — образ духовного воїна-Рахмана

Тому питання широкого вивчення основ тієї сили, яка спромоглася зберегти на теренах України 15-17 століть тисячолітню світоглядну основу часів Дулібського Союзу та держави Рось, головні рахманські та волхвівські навчальні заклади православної еліти, основоположні світоглядні знання Прави, зуміла захистити віру від зрадливих земляків які переметнулись до зараженої окультизмом і орденством шляхти та магнатства, є нині особливо актуальним.

Не менш актуальною задачею є отримання картографічних матеріалів тієї пори роського та українського походження. Вповні логічно вважати, що такі матеріали були приховані у часи лихоліть, хоча можливо вони частково понищені і приховані ворогами православ'я та України.

Складністю є і те, що життя волинського православного рахманства та волхвівства, устрій їх організації, участь у духовному житті усього волинського старшинства, закриті від нас викривленими історичними оцінками тієї доби, нав'язаним нам магнатсько-шляхетським поглядом на історію Волині-України, заїждженими академічними штампами стосовно бачення суспільних процесів у 14-17 століттях, однобокими оцінками діяльності ключових історичних постатей виключно з позиції ворожого до православ'я та України магнатсько-шляхетського окультного табору.

Розгортання духовних утисків та репресій супроти носіїв роського світогляду у 17-18 ст. н. е., змусило Рахманів та волхвів покинути центральній регіон Роксолані і утаємничити своє перебування у віддалених регіонах Волині та за її кордонами. Незрадливі духовники у 18-19 столітті зазнали численних репресій і для більшості вони ніби розчинились у середовищі українського народу.

Проте в складних умовах їм вже не вдавалось займатись духовною діяльністю та просвітництвом з огляду на агресивні дії та терор, спочатку Речі Посполитої (до 1795 року), а далі Московії.

Рис. Могили предків 17 ст. кличуть нас знати правду

Але їх незламність не забута! Як і їх роль хранителів давнього спадку!

Нині стає відомо, що у 14-15 століттях волинські Рахмани та волхви у непримиренній боротьбі почали будувати оновлену Роську державу, яка спочатку назвали Волинню, а далі Україною. Саме вони поклали на це усі свої духовні та фізичні сили. Грандіозність та стрімкість подій на землях України 17 століття тому доказ.

Лишень зрадливість тих, хто, спокусившись окультною владою, легким багатством, чужинськими грошима, хто відійшов від православного світогляду і зумисне відірвав суспільство від живильного впливу давніх світоглядних знань і закону Прави, дала змогу ворогам смертельно вразити Українську державність у 17 ст. н. е.

Активна війна проти роських та українських духовних інституцій, утворення магнатської та окультної промосковської Гетьманщини на частині земель України – це початок так званої Руїни.

Це часцілеспрямованого викорінення справжніх Рахманських православних духовних основ, які гармонізували життя народу. Це період формування псевдо-державних утворень по одинським-яхівським зразкам, найбільшим серед яких стала Гетьманщина. Це безкінечні війни зажерливої шляхти, яку легко купували оманою всевладдя, облудою імперського по формі та масонського по духу дворянства.

Процес цей призвів до нищення у 18 ст. н. е. знакового православного символу — Запорізької Січі та давньої православної (артанської, дулібської, роської, козацької, незалежної) церкви.

Рис. Історико-культурний комплекс «Запорізька Січ» нині

Ослаблення контакту зі Світлим Ірієм та Творцем, втрата правдивих світоглядних знань Прави, стали тяжким ударом та трьохсотлітнім випробовуванням для роського, нині українського, народу. Випробовуванням яке, незважаючи на оновлену державність, продовжується.

Значення і зміст такого випробовування треба зрозуміти кожній людині, усім хто зветься українцями та православними. Бо таке випробовування завершиться лишень тоді, коли повернемося до світоглядних основ славних предків, до розуміння Вселенської світобудови та закону Прави, до справжньої та рідної православної духовності.

Тому маємо повчитися у предків, Святих Отців минулого, незрадливих Рахманів та волхвів, терпіння та міцної віри, справжніх знань про Світлий Ірій та Праву.

Бо предки тисячоліттями несли православний світогляд і світлі знання до нас, щоб передати їх нам як найдорожчий спадок. А через нас і наступним поколінням...

Дяка їм за це!

+ + +

Джерело