Я теж хочу миру і безпеки.

Проте їх не буде. В тому сенсі, як розуміють більшість населення, щоб їм нічого не загрожувало, щоб ніхто не розв'язав війну, щоб поруч не стріляли бандити, щоб не вбивали цивільних терористи. Для нинішніх поколінь такого миру не буде від слів «ніяк» і «ніколи».

Війна всюди. Війна вже не має кородонів. Війна держав, війна мережевих структур, війна кримінальних угруповань зливаються в одну. Терористи на автівках, які вбивають десятки людей — це лише один з проявів цієї війни.

Мир можливий, але мир інший. Не як відсутність небезпеки, а як готовність дати неприйнятну нападнику відсіч, яка значно зменшує ймовірність нападу і наші можливості щодо виживання у разі нападу. Мир сьогодні це відсутність війни, тимчасова, яка визначається винятково нашою спроможність знищити ворога. Озброєний мир, мир, в якому ми маємо боєздатні Збройні Сили і всебічно підтримуємо їх, в якому ми самі маємо зброю і вміємо її застосувати, вміємо і маємо чим надати невідкладну долікарську допомогу, зберігаємо пильність. Мир, в якому кожен мусить бути воїном, мир, в якому воїн є шанованою людиною.

Інших дієвих варіантів ми в Україні не маємо. Сподівання, що у нас можливий варіант миру ціною тотального контролю з боку поліцейських сил і спецслужб, є марними. Нівіть якщо ви готові на такий контроль, на втрату залишків ваших свобод, наша держава не спроможна гарантувати вам мир і безпеку.

Будь-які дискусії щодо того, хто є стріжнем нашої спроможності взагалі бути на своїй землі і мати будь-яку позитивну переспективу, сьогодні зайві. Лише воїн. З повагою до ініціативи і винахідливості підприємців, майстерності і працьовитості робітників, без готовновсті і спроможності воїна знищити ворога ні ті, ні інші не матимуть можливостей. Щоб був мир, рішення мають приймати ті, хто усвідомлюють небезпеку, знають як і вміють давати їй відсіч.

Лише так.

Тому гарного вам карабіна і пістолета, надійних побратимів і посеcтер, достатньо патронів і досвідчених вчителів.

Все буде Україна.