Українці чекають на провідника.

Завжди.

Це такий напівбог, який прийде, порядок наведе. Простий, як ми всі, але надзвичайний. Кришталево чистий. Який всім їм покаже. Який всім нам зробить. Який всіх очолить і поведе куди треба.

Він має з’явитися зненацька.

Сам. Раптом. І всі українці спеціальним органом відчувають - ось це він, провідник, рятівник.

Він має щодня бути в телепрограмах у прайм-тайм, про нього мають писати всі видання. Наші, українські, всі геть кругом чесні і незаангажовані. Бажано найбільш рейтингові. Бо інакше звідкіля українці дізнаються, що саме він провідник?

Він десь має знайти купу грошей. Ну, щоб ефіри, статті на перших шпальтах, прапори, банери, поїздки країною, потужні марші, батальйони в одностроях. Грошей чесних, не від злочинної влади і поганих олігархів, і багато.

Коли українцям кажуть: ось він, провідник, українці чекають на негайну революцію. Просто зараз, і не пізніше, ніж післязавтра. Тому що час прийшов, тому що вже край, тому що Україна в небезпеці, і за три дні вже буде пізно.

Коли українці післязавтра вмикають телевізор або завантажують фейсбук і бачать, що революції з ранку ще нема, вони відчувають своїм спеціальним органом, що то не зовсім провідник, несправжній. І починають чекати на іншого, тепер точно справжнього.

А у попереднього раптом побачать всі його гріхи, які він, запроданець або пройдисвіт, до того вдало маскував.

Коли кришталевого провідника нема, українці погоджуються на золотого. Який зробив успішну кар’єру за злочинної влади, обіймав високі посади, товаришував з усіма злочинними попередниками, здобув великі статки, але на відміність від решти залишився цнотливо скромним і чесним, водночас рішучим, незламним і безкомпромісним. І безумовно, він завжди був на боці простих українців, проти українців непростих, але вдало маскувався під корупціонера або навіть олігарха. Він і раніше все би зробив на найвиищих посадах, але тоді йому не давали.

Іноді золотих провідників обирають штатним державним провідником. Потім обурюються: що ж таке, ми його обрали провідником, вже рік чекаємо, а щастя ще нема.

Пічалька. Або зрада.

Тепер до теорії.

Щоб провідник був справжнім, він має проводити енергію у всі сторони, не лише від себе до вас, але й від вас до себе. Інакше то буде не провідник, а напівпровідник. Від себе до вас ідеї, програми, плани, гасла, команди, розпорядження. Від вас до нього підтримку: гроші, інформаційну підтримку, волонтерську роботу на спільну користь і , звичайно, за першою командою до строю, пройти маршем і продемонструвати силу. Не тоді, коли вам заманеться, а тоді, коли провідник дає команду. І якщо навіть зараз треба саджати картоплі, а провідник кличе до строю, ви відкладаєте лопату в бік, одягаєте однострій і стаєте на визначене місце в строю.

Ви маєте кожен бути провідником, а не напівпровідником, щоб з’явився потужний надпровідник.

А тепер подивіться собі в очі.

Ви всі готові віддавати, а не лише брати від провідника?

Готові щомісяця віддавати йому по сто гривень? А по двісті?

А готові підтримувати його кілька років поспіль до того, як він не потрапить на перші шпальти видань, і навіть гарантії такої нема? Готові не кидатися на всі негаразди, які бачите просто зараз, а цілеспрямовано готуватися для того, щоб взяти владу? І не захопити раптовим наскоком, а легітимно взяти, щоб і в середині країни і ззовні вас визнали, щоб країна не розсипалася?

А готові щомісяця одну ніч патрулювати свій мікрорайон з сусідами, щоб порядок був? А два вихідних в місяць приділити військовій підготовці або громадським роботам в сусідньому парку або дитячому таборі?

А готові щомісяця один робочий день безоплатно працювати в громадському офісі, за графіком?

Ви готові зробити провідника із своїх, знайомих, а не з того, кого вам призначать чесні і незалежні українські телеканали? Витратити на це кілька років власного життя? А купити всім разом йому квартиру, щоб його родині просто було де жити? Бо його рідні такі самі люди, як ваші, і він так само має їх годувати і одягати. Заробляти гроші дітям на нові черевики і водночас рятувати країну не можливо. Навіть генію.

Отож.

А потім до провідника прийдуть спеціально навчені люди і скажуть: ми знаємо, що ти не боїшся і не продаєшся. Але твоя родина не безсмертна. Ти раптом захворієш на невиліковну хворобу, твій син стане наркоманом а дружина загине в автокатастрофі. І через це не почнеться повстання, мільйони українців не самоорганізуються, не вийдуть, не вчинять успішну революцію. Будуть обурюватися у фейсбуці певний час, але скоро вгамуються. Твої страждання, втрати, смерть будуть марними. Бо ніхто за тебе не помститься. Ніхто не покарає вбивць. Ніхто без тебе не ризикуватиме так, як ти.

Страшно, що так воно і є. Не підтримуєте зараз. Не помститеся у разі загибелі.

Натомість “злочинна влада” не переймається провідниками. Коли треба такого призначити, вони між собою домовляються і призначають. Не буде того, буде десяток інших, не гірших. Діють злагоджено, безперервно, системно. Витрачають на це купу часу, сил і грошей.

А українці залишаються напівпровідниками, які чекають на чарівного провідника. Навіть багато хто з найактивніших.

Що робити? Мати зброю і ставати до строю.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація