Залишилася лише одна надія на зміни — активісти.
Проте, мало хто замислюється над тим як складається доля активіста.
Більшість до них ставиться зверхньо, як от «підставився/лася, дурний/дурна». А треба було тихенько сидіти і оберігати свої маленькі інтереси, а не висовуватися. Іноді дехто закидає — «що влади захотілося?», абсолютно не розуміючи, що механізми влади контролюють закриті еліти. І цей механізм поки що не зламати, а можливо і ніколи.
Можу з впевненістю сказати, що активістами стають цілком випадково під тиском обставин. Наприклад, у вас був гарний зелений двір багатоквартирного будинку, проте хтось вирішив, що він завеликий і варто добудувати ще пару багатоповерхівок. Ви вийшли проти і отримали по голові від тітушок. Тепер ви активіст і людина зі струсом мозку.
Очевидно, що активізм починається з виявлення незгоди.
А далі — протистояння, як правило, з організованими групам, що мають великі ресурси та інтереси. В ході них активісти отримують перші знання про власні права та юридичну систему.
Потім відбувається тиск на них з використанням будь-яких методів — економічних, соціальних, юридичних, починаючи від нарахування штрафів за умовну несплату комунальних послуг і закінчуючи погрозами сім'ї та побиттям. Часто люди втрачають роботу, бо їх звідти виживають, або керівництво «прислухається» до порад тих самих організованих груп інтересів, яким активісти протистоять. На декого подають судові позови з чималими сумами компенсації неіснуючих збитків. І держава оплачує роками засідання судів у таких справах, єдиним сенсом яких є покарати і заткнути активістів.
А реальними справами про побиття та нанесення шкоди здоров'ю активістів органи правопорядку не займаються. Таким чином, насилля над людьми, які піднялися на захист своїх прав стає нормою.
Що у кінцевому випадку отримує активіст?
Втрату роботи, підтримки соціального оточення, ресурсів, іноді всього, що називається «нормальне життя». Іншими словами, активіст потрапляє у травмуючу ситуацію. З неї є, як здається, два виходи:
1) повернути все як було, тобто заткнутися, змиритися і стати частиною «системи»;
2) змінити ідентичність.
А тепер давайте подивимося на цю ситуацію з точки зору інтересів суспільства. Що вигідно суспільству? Щоб зберігалися негативні практики порушення прав громадян в інтересах меншості? Чи може суспільство зацікавлено у змінах?
Якщо так, то тоді є третій вихід із ситуації — допомога і підтримка активістів через створення сприятливого середовища. Що це значить? Це означає, що якщо вам стає відомо про ситуацію з порушенням прав людей у вашому оточенні, то ви реагуєте не зверхньо чи байдуже, а допомагаєте людям чим можете — грошима, порадами, зв'язками, чим завгодно. Бо активіст захищає і ваші права.
Інша річ — це питання структуризації, організації діяльності по допомозі активістам, створенням мереж та інших інституційних речах. Проте, лише за наявністю дружнього до активістів середовища можливі суспільні зміни.
Любіть і допомогайте активістам. Без них суспільні зрушення неможливі.