Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову (Л. Костенко)

Люблю дискусії навколо української мови за їх епічність та прив'язування до спекуляцій. І от, натрапив у фб на ще одну, пов'язану із законопроектом 5670 від 19.01.2017 під назвою «Закон про державну мову». Повністю ознайомитись можна на сайті ВР. Якщо коротко, то даний акт регулює наступні питання:

• Для набуття громадянства України необхідно довести знання української.
• Для усіх нормативних актів в державі обов'язковою мовою є українська
• Всі заходи і спілкування в державних установах здійснюватимуться лише державною мовою
• Мовою статутів, документації, діловодства, службової діяльності та спілкування з громадянами України в органах правопорядку є державна мова
• Захист української в сфері освіти та гарантії на здобуття її на державній мові (особливо актуально для південно-східних регіонів)
• Друковані ЗМІ повинні видаватись українською (можна і іншою мовою, але повинен обов'язково бути тираж державною)
• Відсутність на електронних товарах українського інтерфейсу визнається істотним недоліком, а це вже серйозна підстава для повернення товару чи його заміни, відповідно до закону про захист прав споживачів.
• Розширення положення про те, що мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова. Тобто в будь-якому закладі будуть зобов'язані вас обслуговувати українською.

Річ у тім, що для нормальної та сильної держави такий закон є звичайною, саме собою зрозумілою нормою і не викликає ніяких суперечок в суспільстві. Хіба можемо ми уявити, щоб, наприклад, в Німеччині дискутували про доцільність використання німецької чи у Польщі — польської? Чи нормальним буде, якщо ваш сусід влізе до вас в будинок, вб'є ваших родичів, вкраде ваше майно, а ви станете вважати, що варто й надалі підтримувати з ним спілкування, бо ж так склалось історично? Чи повинно взагалі обговорюватись те, що в Україні має бути українська мова?

Знаєте, я є ярим прихильником того, що на кордоні з імперською московією у нас має бути стіна та глибокий рівчак з крокодилами. Так от, одним з таких «крокодилів» для окупанта має стати наша мова. Варто не просто для надання громадянства комусь перевіряти рівень знань мови, варто б було запровадити такий екзамен для всіх, хто вже його набув. Знову скажу, що нам потрібен приклад Латвії в цьому питанні.

Я виріс в незалежній Україні, і моє середовище здебільшого російськомовне, бо то ж Одеса. Але всі мої знайомі знають українську і вміють нею спілкуватись. Хтось краще, хтось гірше, але навчитись — не проблема. Я не застав СРСР і народився та виріс в Україні. В моїй рідній, хоч і такій неоднозначній Україні. Нашу мову забороняли десятки разів різні країни. За українську кидали до тюрем і вбивали тих, хто був активним її носієм та плекав любов до Незалежної. Навіть не так давно, навесні 2014го за жовто-блакитну стрічку та українську мову можна було загинути тут, в Одесі, не кажучи вже про Донбас. Мовне питання — не просто про букви і слова в документах. Це питання виживання української нації. Будь-яке ставлення під сумнів доцільності використання нашої мови в нашій державі є прямою загрозою нацбезпеки і на це повинна бути відповідна реакція.

Будь-які маніпуляції про «притєснєнія руского» (а такі будуть) є такими, що спрямовані проти України та мають на меті внесення розбрату в суспільстві. Побачте таких — скажіть їм «нехай щастить» ;)

Саме такі товаріщі вели нашу країну до сценарію «русской весны» 2014го і сприяли початку гібридної агресії.

Українська нація вистраждала і виборола своє право жити так, як того вимагає здоровий глузд. Так, як повинна жити і розвиватись Україна, а не росія.

Дискусій про це не повинно бути. Крапка.