Про що фільм можна дізнатися з розлогого інтерв'ю режисерки й сценаристки Анастасії Солоневич на «Детекторі Медіа':

«Українська короткометражна стрічка „Як це було“, знята Анастасією Солоневич у співавторстві з Дам'яном Коцуром (Польща), оповідає про одну добу із життя Лери (Валерія Березовська).

Киянка за народженням, вона живе в Берліні, переїхавши туди через широкомасштабну війну в Україні. Через сварку зі своїм німецьким співмешканцем Лера спонтанно вирішує поїхати до Києва.

Мати й сестра ще в гостях у бабусі, повернуться пізно, тож героїня Березовської починає блукати містом.

Вона заходить у районну церкву — не помолитися, а просто подивитися на людей.

Потім зустрічається з близьким другом, швендяє з ним місцями ранньої юності («А пам'ятаєш, як ми тут купалися голяка?»), обговорює особливості мінування та детонації, спускається в укриття під час тривоги.

На дружній вечірці підіймають тости за ЗСУ та відзначають круглу цифру втрат росіян — 100 тисяч.

Уранці мама готує найсмачніший у світі сніданок, мити посуд після якого — неземне задоволення, хай навіть і немає води.

Настя і Дам'ян ведуть оповідь зчепленням отаких емоційних випадковостей, у яких кожна окрема мить здається неочікуваною — але їхня цілісність дає потужну драматичну енергію“.

Вам було цікаво, коли читали? Вас щось захопило, схвилювало, зворушило?

А де тут зав'язка, кульмінація, розв'язка? Де перипетії? Де якась інтрига? Де історія? Де, взагалі, драматургія?

Весь фільм — суцільна експозиція.

Набір кадрів на тему війни. Мабуть тому її в Каннах і взяли. На знак співчуття і солідарності.