ЛОГЛАЙН:
Колишній театральний актор опиняється на вулиці через пристрасть до оковитої, якою заливав утрату сина. Після років злидарювання він викрадає з місця кримінальних розборок повну сумку грошей. Облаштовує своє життя, але згодом віддає всю суму на лікування онкохворого сина випадково зустрінутої повії. Вона ж видає бандитам безхатька раніше, ніж дізнається, як він розпорядився крадіжкою.
СИНОПСИС:
Важка хвороба забрала в нього маленького сина, а оковита, якою заливав горе, позбавила дружини і роботи. Так театральний актор опиняється на вулиці. Минають роки.
Однієї ночі, мандруючи міською околицею, безхатько стає випадковим свідком бандитських розборок на дорозі. Внаслідок перестрілки — три трупи і один важко поранений. А з ним в автівці — велика сума грошей.
Безхатько краде сумку, отримуючи шанс на облаштування свого життя. Уцілілий бандит запам'ятовує прикметну деталь — татуювання «Вова» на пальцях правиці волоцюги.
Безхатько приводить себе у порядок. Спочатку проситься помитися на автомийці. Потім стрижеться у перукарському салоні, купляє у бутіку вишуканий костюм із метеликом та багато брендових речей. Ні в чому собі не відмовляючи, живе у п'ятизірковому готелі.
Прогулюючись містом, безхатько зацікавлюється банером «Інвестиційний форум» на фасаді ділового центру і відвідує захід. Там натрапляє на телевізійників.
Захоплений зненацька, безхатько трохи ніяковіє та потім, увійшовши в роль мецената, каже в інтерв'ю, що перед усе йому цікаві інвестиційні проекти, пов'язані зі сферою образотворчого мистецтва, бо без підтримки культурних ініціатив життя в сучасному мегаполісі сіре і вбоге.
Безхатько відвідує театр, в якому служив. Переглядає спектакль. Після вистави іде фойє, де бачить серед світлин з акторами на сцені, і себе під час виконання ролі.
У цей момент його зустрічає колега. Актор згадує аншлаги, за яких проходила та вистава, й цікавиться долею безхатька, адже сослуживці бачили, як він в лахмітті збирав пляшки по урнах. Безхатько жартує, що так він уживався в образ свого персонажу для кіно, в якому зараз знімається — у соціальній драмі про бомжів.
Якось у нічному барі він зустрічається з повією, а після кохання за гроші дізнається про її онкохворого дев'ятирічного сина. Повія у нервовому зриві бідкається, що гроші завжди мають не ті, кому вони конче потрібні. Лікування сина вимагає великої суми, якої в неї немає. А такі як безхатько розкошують.
Безхатько близький до того, аби повідати свою життєву історію і навіть починає розповідати, але тут дзвонить мобільник повії. Це телефонує з лікарні її мати — бабуся хлопчика, якому різко погіршало.
У поспіху повія забуває в готельному номері безхатька свій телефон. Незабаром на нього дзвонить її синочок. Так безхатько знайомиться із хлопчиком. Його звати так само, як сина безхатька. Вовчик хотів спитати в мами, чи не купила вона нарешті іграшкову залізницю, яку обіцяла.
Наступного дня безхатько купує бажану іграшку і приносить до палати, коли з хлопчиком нікого немає поряд. Маленький радіє подарункові та жаліється, що не встигне награтися, адже в них немає грошей на лікування.
Тоді безхатько вирішує пожертвувати всі вкрадені ним гроші для порятунку життя Вовчика. Незабаром, він повертається до палати з повною сумкою грошей, коли з хлопчиком, що заснув, сидить бабуся. Безхатько шепоче, що це для Вовчика і лишає там сумку.
Мама хлопчика має справу з бандитами, які розшукують безхатька за татуюванням на пальцях, — віддає їм частину заробітку. Вона дізнається про їхні пошуки і провівши паралелі з почутим від безхатька та його татуюванням, розповідає про нього кримінальникам.
Ті відразу знаходять і допитують безхатька. Але йому вже нічого віддавати. Під тортурами він не признається, куди подів гроші, навіть коли чує від злочинців, що знайшли його за наводкою повії — матері Вовчика. Безхатько не видає секрету заради Вовчика і в пам'ять про свого сина.
У лікарняній палаті повія бачить, що викрадені в бандитів гроші безхатько передав на лікування її дитини. Мовчання ж про долю поцуплених в бандитів грошей, коштує безхатькові життя.
За півроку повія із синочком, що переміг хворобу, сідають у потяг, аби поїхати з міста в сподіваннях на кращу долю, залишивши все погане тут. Вмостившись у купе біля вікна, Вовчик ставить на стіл і розглядає тепловозик з подарованої йому безхатьком іграшкової залізниці.
(сценарій — готовий)
Олексій Мазур, Дніпро