Сучасна війна у будь-якій точці світу (і в Україні також) розгортається у трьох вимірах:

Конвенційний — безпосередні військові дії зі зброєю, технікою тощо;

Інформаційний — викликає реакцію на події «тут і зараз», показані під певним кутом зору;

Когнітивний (смисловий) — формує ставлення до подій минулого, теперішнього та бачення майбутнього, визначає, що і чому правильно й хибно.

 

До усіх трьох вимірів війни необхідно ставитись відповідально! Від успіхів на кожному із трьох фронтів залежить, чи переможемо ми не лише на полі бою і чи не повториться ця війна знову через певний час.

 

Ми ж тут не почнемо сперечатись, ніби живемо у реальності як такій, а не у медіа-реальності? Ні, як би ми не хотіли думати, але живемо ми саме у медіа-реальності, зі світоглядом, цінностями й еталонами поведінки, які нам хтось і з якоюсь метою сформулював. Саме тому ми вважаємо ці цінності і переконання власними. Якщо думаєте інакше, то скажіть, а з яким світоглядом і цінностями народжується дитина?

Ось чому нав'язані наративи «трієдінава нарота», «мишебратьєв» і так далі необхідно деконструювати в Україні. По-простому, вирізати як злоякісну пухлину, яка пускає смислові метастази. Але не просто вирізати, а замінити більш привабливими й потужними елементами.

Наприклад, замість памʼятнику Чкалову встановити памʼятник льотчику — асу Івану Додоці. На місці гранітного Ватутіна можна встановити памʼятник, який символізуватиме козака, петлюрівця, бандерівця і героя ЗСУ.

 

Та рухатись треба далі, аніж просто шукати чим добрим замінити щось вороже. Якщо ми хочемо відбутись як самостійна держава, то маємо сформувати власну матрицю національної ідентичності (термін запропонувала професорка кафедри глобальної та національної безпеки КНУ Рена Марутян), із потужними стратегічними наративами.

 

Ця матриця виконуватиме роль нашої смислової імунної системи. Модель побудови такої матриці більше сотні років тому описав ще Ернест Ренан: «Спільна слава у минулому — спільна воля у сучасному — спільна мрія у майбутньому».

 

Якщо ми дуже конкретно не сформулюємо рамку національної мрії та до якої саме спільної мети прагнемо — тоді ми будемо рухатись у напрямку чужої мрії та реалізовуватимемо чужу мету. Що ми успішно і робили довгі роки, щонайменше, до 2014 року, коли почалась відкрита війна.

 

І насамкінець, щодо недопущення нової війни після нашої перемоги над рашистами.

 

Щоб запобігти новій агресії з боку росії (яку б частку нинішньої росії вона не займала), у Москві, Санкт-Петербурзі, Воронежі й інших великих містах сьогоднішньої росії мають стояти пам'ятники Шухевичу, Бандері, Герою — визволителю ЗСУ і так далі. Я погоджуюсь із професором НПУ Всеволоодом Зеленіним, що тоді наші Герої стануть частиною і їх самоідентифікації, проти якої вони не підуть воювати.