Мужчина формується не тоді, коли затуляється щитом, а тоді, коли піднімає меч

(С) Ліна Костенко.

На тлі загасаючих протестів у Білорусі, котрі так і не змогли перейти з розряду протестів у розряд повстання, прийшло усвідомлення того, що дає нам українство.

Ось, що пише білоруський протестувальник, якого два дні жорстко катували та били в СІЗО, знущалися та вкрали речі.

Ще раз — після двох днів моторошних тортур, він пропонує продовжувати бігати і грати в сором'язливу школярку та хулігана-рецидивіста.

Тенденція, на жаль, непоодинока.

Прикро спостерігати за тим, як з кожним днем протести в Білорусі стають все більш мирними, Майдан швидко став табу і провокацією, а за кілька тижнів ніхто так і не організувався в самооборону і не додумався влаштувати безстроковий мітинг.

Справа навіть не в тому, що це тактично та стратегічно невірно, а це так. Справа в тому, що не відчувається у протестувальниках душа воїна, не відчувається бажання перемагати, не відчувається прагнення свободи та образи за несправедливість диктатури.

Натомість ми бачимо ясне прагнення перемогти у Лукашенка, який знає, що робити, і, на жаль, у нього все, ймовірно, вдасться.

Українці століттями повставали, боролися з регулярними арміями, терпіли геноцид і утиски, а потім били у відповідь.

До моменту Майдану ми вже були партії, націоналістичні організації, досвід боротьби в новітній історії тощо. Але найголовніше — у нас був дух опору, який неможливо було перемогти БТРами, снайперами та кийками.

У Білорусі немає гідних лідерів, немає організації, немає досвіду боротьби (партизани не вважаються, їх навряд чи можна назвати білоруськими).

Мирна революція це утопія, яка не спрацює, і найімовірніше у наших братів-білорусів не вистачить духу облити дерево свободи кров'ю тирана.

А без крові нічого не вийде. Так що думайТЕ.