«Игнат Галаган пристал к Яковлеву на пути его в Сечь и под присягой обещал тайными тропинками провести русских к запорожской столице. Так или иначе, но на него возлагались в этом отношении большие надежды, как на человека, знавшего все „войсковые секреты“ и запорожские „звычаи“. И точно, прибытие Игната Галагана к Сечи имело для запорожцев решающее значение. Игнат Галаган закричал казакам: „Кладите оружие! Сдавайтесь, бо всем будет помилование!“ Запорожцы сначала не поверили словам Галагана и продолжали по-прежнему отбиваться от русских, но Галаган поклялся перед ними в верности своих слов, и тогда казаки бросили оружие. Но то было не больше, как обман со стороны Игната Галагана. Русские устремились на безоружных запорожцев, и тут произошла страшная кровавая расправа, причём все курени и все строения в Сечи были сожжены»
Ця історія мала місце в 1709 році, відразу після того як московський цар Петро Перший дізнався, що український гетьман Іван Мазепа перейшов на бік шведського короля Карла Дванадцятого. Розгніваний цар наказав трьом полкам своєї гвардії прямувати в Запорізьку Січ і спалити її дотла, вбивши там всіх і кожного. Російська армія зустріла запеклий опір козаків, і втративши в перший день боїв до 300 людей вбитими, відступила. 11 травня 1709 року Гнат Галаган, колишній запорожець, запропонував російській армії «свої послуги», і пообіцяв провести їх «таємними стежками» в козацьку фортецю. Однак вони були помічені козаками, і тоді Галаган пообіцяв запорожцям помилування в обмін на здачу. Це було брехнею. Але йому повірили.
«...допоміг царським військам полковника П.Яковлєва зруйнувати Запорізьку Січ, яка була тоді майже беззбройна — у ній лишилися тільки старі козаки, отамани та полковники, які вже своє відвоювали. Січовий отаман Яким Богуш вирішив все-ж таки дати бій, унаслідок чого майже всі запорожці загинули, а тих, що здалися в полон, Галаган посадив на палю та пустив на плотах вниз по Дніпру на пострах тим козакам, які ховалися у плавнях...»
З доповіді царю про знищення Січі:
Живьем взято старшин и казаков с 300 человѣк, пушек, також и амуниціи взято в оном городѣ многое число… А ис помянутых живьем взятих воров знатнѣйших велѣл я удержать, а протчих по достойности казнить и над Сѣчею прежней указ исполнить, також и всѣ их мѣста разорить, дабы оное измѣнническое гнѣздо весма выкорѣнить.
З доповіді кошового отамана Степаненко гетьманові Скоропадському:Учинилось у насъ въ Сичѣ то, что по Галагановой и московской присягѣ, товариству нашему голову лупили, шею на плахахъ рубили, вѣшали и иныя тиранскія смерти задавали, и дѣлали то, чего и въ поганствѣ, за древнихъ мучителей не водилось: мертвыхъ изъ гробов многихъ не только изъ товариства, но и чернецовъ откапывали, головы имъ отсѣкали, шкуры лупили и вѣшали.
Гнат Галаган отримав від царя землю і звання чигиринського полковника. Але все своє життя його відкрито не поважали росіяни і ненавиділи козаки, які пам'ятали, що він зробив. Через помсту козаків, які вцілили після знищення Січі, він був змушений тікати на Лівобережну Україну і просити там захиста.
Найбільший ворог Україні — це такі «Гнати Галагани», які завжди готові вбити сотні своїх браттів та сестер лише щоб задовільнити нашого іншого вічного ворога — Росію. Вони живуть з нами, їдять з нами, сміються разом з нами, а потім в тяжкі для країни часи підступно вбивають нас.
P.S. Під час цих подій сталася трагедія національного масштабу — Батуринська трагедія. Батурин був столицею Івана Мазепи, і Петру Першому було принципово важливо нанести своєму колишньому другові удар якомога болючіше — місто було повністю знищене, майже все мирне населення було вбито.
Московські війська вирізали всіх мешканців міста, незалежно від віку і статі. За різними оцінками загинуло від 11 до 15 тисяч батуринців. В історію України ці події увійшли під назвою «Різанина в Батурині». Саме місто пограбували, в тому числі і православні храми, а потім, за наказом Меншикова, спалили, а церкви знищили.
Тогочасні газети так описували події у Батурині — «Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістріях шабель». Такими назвами виходили провідні газети Франції — "Gazette de France", "Paris Gazette', "Lettres Historique", "Mercure historique", "Clef du Cabinet". Вони писали, що «страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина, незважаючи на вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів»; «Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства»
Наш телеграм: https://t.me/zimorodok_ukr