Світ — від блогерів до вищої дипломатії — заполонила дешева брехня про «блокування» Ормузької протоки. 

(Внизу англійська версія у двох варіантах у хуліганському та офіціозному.)

Це виключно брехливий наратив, вигідний бандитсько-тиранічним режимам. Доки він фігурував лише на рівні судновласників, це не відігравало великої ролі. Але коли він виходить на рівень вищої дипломатії — це перекручує ситуацію до абсурду.

Іран наразі абсолютно не має сил і засобів для блокування Ормузької протоки. Насправді мова йде НЕ про «блокування», а про міжнародну терористичну діяльність високої інтенсивності.

Багатьом реакційним силам вигідна хибна схема: нібито США з Ізраїлем вдарили по Ірану — ось він і відповідає по Ормузькій протоці. Зрозуміло, що ця концепція абсолютно не витримує жодної критики. Реальність інша: США з Ізраїлем вдарили по Ірану, а Іран здійснив масований авіаційний напад на сусідні країни та вдається до концентрованої терористично-диверсійної діяльності на міжнародних морських шляхах.

Неправильне трактування виставляє помічників терористичного режиму так, ніби вони мирно захищають країну-жертву. Ні — вони допомагають тероризувати країни Близького Сходу та міжнародні морські шляхи. Іранські сили, що ведуть диверсійно-терористичну діяльність, вже заявили конкретні й украй нереалістичні вимоги для припинення тероризації сусідніх країн (репарації, націоналізація протоки). І це не просто вимога припинити атаки США та Ізраїлю — тобто самі ж заявили, що ці атаки не є єдиною причиною їхнього міжнародного тероризму щодо третіх країн. Окрім цього, висунуто ще й додаткові великі вимоги для припинення атак іранських військових угруповань на треті країни.

Цей ідіотизм із вживанням ворожих наративів захопив навіть вищу дипломатію США, коли говорять про необхідність «розблокувати» Ормузьку протоку. Цей брехливий наратив заплутує поняття та відносини між союзниками, вносить безглузду плутанину у спілкування політичного керівництва з військовим. Наприклад, коли хтось каже: «Нам це не заважає — от вам заважає, ви й розблокуйте протоку». Це абсурд: розблокувати її неможливо. Якщо говорити по суті, мова може йти лише про придушення терористичних осередків, здатних запускати морські та повітряні безпілотники або ракети по нафтотанкерах, — придушення їхньої волі, мотивації, організації, військово-технічних засобів, місць дислокації, а також засобів розвідки та наведення.

Іншими словами, легковажні фрази «розблокуйте протоку» звучать просто, але для того, хто мав би це зробити — тобто придушити весь іранський дроно-тероризм у близькосхідному регіоні, — це вкрай складно: зовсім інша операція, іншого масштабу, складності й тривалості. І тому від неї відмовляються, але тим, хто пропонує «розблокувати», здається, що відмовляються від чогось «простого».

Це абсолютно різні операції — значно різного масштабу і на абсолютно різних територіях.

Зрозуміло, що піднімати та впроваджувати у світі правильні наративи й нормальний міжнародно-дипломатичний процес у цій сфері мають не Сполучені Штати, а країни, які найбільше потерпають від цієї терористичної діяльності та військових атак. Ця безглузда балаканина про вдаване «блокування» протоки дуже шкодить справі. Сам цей ворожий наратив «блокування» виглядає надто мирно та цивілізовано — порівняно з тим, що відбувається насправді.

Варто також врахувати досвід аналогічних явищ: спроби Росії тероризувати морські шляхи у Чорному морі в ході агресивної війни наочно показують, що для відновлення миру та придушення терористичної діяльності в регіоні потрібна вкрай складна й масштабна операція сучасних морських сил. Тут, однак, важлива поправка: Росія намагалася блокувати далеко від своєї території, що було для неї значно складніше, ніж для іранських сил на 30-кілометровій ділянці Ормузької протоки. Правильне розуміння та справедливі реалістичні наративи тут надзвичайно важливі — хоча б для того, щоб відвернути від підтримки міжнародного тероризму впливові регіональні держави, як-от Китай і Росія. Щоб постачання ними військового обладнання та надання військової допомоги терористичним угрупованням сприймалося й кваліфікувалося адекватно — як пряма підтримка міжнародного тероризму.

І дуже важливо усвідомити: ініціативу в цій сфері має брати хтось інший, а не США і не Ізраїль, — хоча США можуть приєднатися до заходів міжнародної коаліції щодо подолання міжнародного військового тероризму в регіоні. Конкретно — ті, кому тероризують порти, танкери, сировину та товари.

Пишу про це й наголошую саме тому, що з боку Білого дому не лише не ведеться правильна дипломатична робота, а навпаки — підтримуються бандитські наративи (про вдаване «блокування» протоки та необхідність його «зняти»), вигідні Кремлю, якому військове лихо в регіоні забезпечує високі ціни на нафту.

Якщо комусь іще незрозуміло — поясню з іншого боку. Ця хибна риторика була б аналогічна твердженню, що «Хезболла чи ХАМАС блокують Ізраїль і треба його розблокувати», — хоча вони роками роблять те саме: тероризують ракетами й безпілотниками, так само як зараз відбувається в Ормузькій протоці. Аналогія цілком адекватна, за винятком одного військово-тактичного моменту: в Ізраїлі йде відносно невибіркове бомбардування щільного цивільного житлового сектору, тоді як в Ормузькій протоці — удари по поодиноких морських цілях у відкритому морі. Але це різниця суто військово-технічних можливостей, тоді як юридично та дипломатично ситуації дуже схожі. Всім зрозуміло, що таке «розблокування» потребує серйозної військової операції-зачистки на територіях, звідки запускаються ракети, — іноді роками. І всім також добре зрозуміло, що є велика різниця між державою з її цінностями, обмеженнями і статусом — і нецентралізованими збройними формуваннями у нелегальному статусі.

Ситуацію варто також, мабуть, порівняти з відомими етнічними морськими піратами сусідніх регіонів — тільки у значно складніших умовах вузької протоки та ще й зі значними потенційними екологічними наслідками.

****** ENG. hooligan and official versions

The world — from bloggers to high diplomacy — has been flooded with cheap lies about the "blockade" of the Strait of Hormuz.

This is an exclusively false narrative, beneficial to bandit-tyrannical regimes. As long as it circulated only at the level of shipowners, it did not play a major role. But when it reaches the level of high diplomacy — it distorts the situation to the point of absurdity.

Iran currently has absolutely no forces or means to blockade the Strait of Hormuz. In reality, this is NOT about a "blockade" — it is about international terrorist activity of high intensity.

Many reactionary forces benefit from a false scheme: supposedly the US and Israel struck Iran — and now Iran is retaliating against the Strait of Hormuz. It is clear that this concept cannot withstand any criticism whatsoever. The reality is different: the US and Israel struck Iran, and Iran carried out a massive aerial assault on neighboring countries and is engaged in concentrated terrorist-sabotage activity on international maritime routes.

The incorrect interpretation portrays the helpers of the terrorist regime as if they are peacefully defending a victim country. No — they are helping to terrorize the countries of the Middle East and international maritime routes. The Iranian forces conducting sabotage-terrorist activities have already announced specific and utterly unrealistic demands for the cessation of the terrorization of neighboring countries (reparations, nationalization of the strait). And this is not simply a demand to stop US and Israeli strikes — meaning they themselves have stated that those strikes are not the sole cause of their international terrorism against third countries. In addition, further major demands have been put forward for the cessation of attacks by Iranian military groupings on third countries.

This idiocy of adopting hostile narratives has captured even the highest levels of US diplomacy, when they speak of the need to "unblock" the Strait of Hormuz. This false narrative confuses concepts and relations between allies, introducing senseless confusion into communication between political leadership and the military. For example, when someone says: "This doesn"t affect us — it affects you, so you go ahead and unblock the strait." This is absurd: it cannot be unblocked. Speaking to the substance of the matter, the only thing that can be discussed is the suppression of terrorist cells capable of launching naval and aerial drones or missiles at oil tankers — suppression of their will, motivation, organization, military-technical means, locations, as well as their intelligence and targeting capabilities.

In other words, the flippant phrase "unblock the strait" sounds simple, but for whoever would have to actually do it — that is, suppress the entirety of Iranian drone-terrorism across the Middle Eastern region — this is extremely difficult: an entirely different operation, of a different scale, complexity, and duration. And so people refuse, but to those proposing to "unblock" it, it appears as though they are refusing even something "simple."

These are entirely different operations — of vastly different scale and on entirely different territories.

It is clear that raising and advancing correct narratives in the world, and establishing a normal international-diplomatic process in this sphere, should fall not to the United States, but to the countries that suffer most from this terrorist activity and military attacks. This senseless chatter about the supposed "blockade" of the strait is doing great harm to the cause. The hostile narrative of "blockade" itself sounds far too peaceful and civilized — compared to what is actually happening.

It is also worth considering the experience of analogous phenomena: Russia"s attempts to terrorize maritime routes in the Black Sea during its war of aggression clearly demonstrate that restoring peace and suppressing terrorist activity in a region requires an extremely complex and large-scale operation by modern naval forces. There is, however, an important qualification here: Russia was attempting to blockade far from its own territory, which was considerably more difficult for it than for Iranian forces along the 30-kilometer stretch of the Strait of Hormuz. Correct understanding and fair, realistic narratives are critically important here — at the very least to deter influential regional states such as China and Russia from supporting international terrorism. So that their supply of military equipment and provision of military assistance to terrorist groupings is perceived and classified appropriately — as direct support for international terrorism.

And it is very important to recognize: the initiative in this sphere must be taken by someone other than the US and Israel — although the US may join the measures of an international coalition aimed at overcoming international military terrorism in the region. Specifically — those whose ports, tankers, raw materials, and goods are being terrorized.

I write about this and emphasize it precisely because the White House is not only failing to conduct proper diplomatic work, but is on the contrary supporting bandit narratives (about the supposed "blockade" of the strait and the need to "lift" it) — narratives that are highly beneficial to the Kremlin, for whom military calamity in the region ensures high oil prices.

If it is still unclear to anyone — let me explain from another angle. This false rhetoric would be analogous to claiming that "Hezbollah or Hamas are blockading Israel and it needs to be unblocked" — even though they have been doing the same thing for years: terrorizing with rockets and drones, just as is now happening in the Strait of Hormuz. The analogy is entirely apt, with the exception of one military-tactical point: in Israel there is relatively indiscriminate bombardment of a densely populated civilian residential sector, whereas in the Strait of Hormuz there are strikes against individual maritime targets in open water. But this is a difference purely of military-technical capabilities, whereas legally and diplomatically the situations are very similar. Everyone understands that such "unblocking" requires a serious military cleansing operation in the territories from which missiles are launched — sometimes over the course of years. And everyone also understands perfectly well that there is a great difference between a state with its values, constraints, and status — and decentralized armed formations operating in an illegal capacity.

The situation should probably also be compared to the well-known ethnic maritime pirates of neighboring regions — only in the considerably more complex conditions of a narrow strait, and with significant potential ecological consequences on top of that.

************

Mischaracterizing Iranian Maritime Terrorism as a "Blockade": Strategic and Diplomatic Consequences

A framework note on narrative accuracy in the Strait of Hormuz crisis

IranStrait of HormuzMaritime SecurityCounter-terrorism

EXECUTIVE SUMMARY

The prevailing public and diplomatic discourse describing Iranian activity in the Strait of Hormuz as a "blockade" is analytically inaccurate and strategically counterproductive. Iran neither possesses nor exercises the military capability to impose a conventional maritime blockade. What is occurring constitutes high-intensity international terrorist activity targeting commercial shipping. The persistence of the "blockade" framing — including at senior levels of United States diplomacy — distorts operational priorities, misaligns alliance communication, and inadvertently benefits both the Iranian regime and the Russian Federation.

I. THE DEFINITIONAL PROBLEM

A naval blockade, as understood under international law and military doctrine, requires the sustained interdiction of all maritime traffic entering or departing a defined zone, enforced by naval power capable of maintaining that interdiction. Iran does not meet this threshold in the Strait of Hormuz.

What Iranian-affiliated forces are conducting is a campaign of precision drone and missile strikes against selected commercial vessels — specifically oil tankers — in international waters. This constitutes terrorism directed at international maritime commerce, not a blockade in any legally or operationally meaningful sense.

II. CONSEQUENCES OF NARRATIVE MISALIGNMENT

When senior officials speak of the need to "unblock" the Strait, they implicitly frame the solution as a discrete, bounded operation. In reality, neutralizing Iranian drone-terrorism in the region would require a sustained, large-scale campaign targeting the will, organization, logistics, technical means, launch positions, and intelligence infrastructure of multiple Iranian-affiliated armed groupings — across a broad geographic area, and over an extended timeframe.

This misalignment creates a structural communication failure: parties asked to "simply unblock the strait" decline, and are perceived as refusing a manageable task, when in fact they are declining a major regional counter-terrorism operation. The framing thus paralyzes coalition-building rather than enabling it.

Furthermore, Iranian-affiliated forces have publicly articulated demands for cessation of their attacks that extend well beyond a halt to US and Israeli strikes — explicitly acknowledging that those strikes are not the sole justification for their campaign against third-party shipping. This further undermines any equivalence narrative framing Iran as a reactive party.

III. THE QUESTION OF INITIATIVE

The United States and Israel are poorly positioned to lead the diplomatic and narrative effort in this domain, given their direct belligerent role in the broader regional conflict. Initiative should appropriately rest with the states most directly harmed by Iranian maritime terrorism — those whose ports, tankers, cargo, and energy supply chains are under direct attack.

A coalition framework led by affected regional states, potentially including Gulf Cooperation Council members and other maritime stakeholders, with US participation in a supporting capacity, would carry substantially greater international legitimacy and be less susceptible to the "aggressor narrative" that currently obscures Iranian responsibility.

IV. THIRD-PARTY ENABLERS

Any serious diplomatic effort must address the role of external state actors — principally the Russian Federation and the People"s Republic of China — whose military equipment transfers and related assistance to Iranian-affiliated armed groupings constitute material support for internationally proscribed terrorist activity. Accurate narrative framing is a prerequisite for holding these actors to account in multilateral forums.

V. STRUCTURAL ANALOGY

The operational and legal parallel to Lebanese and Gazan militant rocketry directed at Israeli civilian infrastructure is instructive. In both cases, the activity constitutes terrorism by non-state armed formations against civilian targets; in both cases, the proposed "solution" of "unblocking" or "ceasing fire" obscures the requirement for sustained suppression of entrenched terrorist infrastructure. The military-technical differences — dispersed urban bombardment versus precision maritime strikes — reflect differences in capability, not in legal or diplomatic category.

A further analogy may be drawn with ethnic maritime piracy in adjacent regions, though the Hormuz context presents considerably greater complexity: a confined navigational chokepoint, state-affiliated rather than purely criminal actors, and severe potential ecological consequences from strikes on laden oil tankers.

VI. CONCLUSION

Accurate characterization of the threat is the foundation of effective response. Continued use of the "blockade" framing — by media, diplomats, and policymakers alike — serves the interests of the Iranian regime and its external sponsors, impedes honest alliance communication, and forecloses the possibility of assembling an appropriately scoped international response. Correcting the narrative is not a matter of rhetoric: it is a prerequisite for sound strategy.

This analysis reflects the author"s independent assessment. It does not represent the position of any government or institution.