Запросили мене тут на один військово-експертний ресурс стосовно України почитав-почитав. Розповім, що з цікавого не затоптаного.

Аспекти ситуації.
У війні України з Росією є серйозні відмінності від звичайних воєн. 
 - Сторони розраховують на асиміляцію населення, тому не хочуть розстрілювати артилерією великі населені пункти.  
   Це викличе злобу і ненависть населення до того, хто атакує населений пункт. 
   Тому путінська стратегія ховатися у броне-техніці за жінками і дітьми і в бетонних підвалах в населених пунктах працює майже непереборно.
 - Дуже незвичайна ситуація з авіацією і з важкою ракетною технікою. 
      — З одного боку ЗА МІНСЬКИМИ УГОДАМИ на території ОРДЛО небо закрите. З іншого боку, якщо Україна почне літати, вона порушить ТІЛЬКИ Мінські угоди, які вже і так ігноруються і не виконується Росією (це легітимно для України), а ніяке міжнародне право вона цим не порушить (польоти над власною державною територією). У Росії зовсім інша ситуація: у самих «шахтарів» літаків немає, а  російські літаки в ОРДЛО будуть одразу  кваліфіковані міжнародною спільнотою як не прикрита військова агресія. Схожа ситуація з ракетною технікою в ОРДЛО.   
  — При прямому відкритому зіткненні Росія має БЕЗПЕРЕЧНУ ПЕРЕВАГУ В АВІАЦІЇ і важкій ракетній техніці. Одночасно вона не дуже захоче вживати цю техніку проти великих населених пунктів. У великих містах також буде від цієї техніки менша ефективність (багато залізобетонних сховищ) і більше ризиків від ППО. Та і втрати літаків намічаються значні. Літаки РФ і без війни і не старі падають цілими зграями.
  — Величезні п'яті колони і агентура, і потенційна агентура у обох сторін в населених пунктах від розвідників, ... аж до нелояльних мерів. Чому тут українська держава дотепер не ввела особливі режими у  прикордонних областях? Це, мабуть, відомо тільки кремлівській агентурі. Навіть при таких міжнародних попередженнях про загрозу атаки. Не проводити негайно і широко фільтраційні заходи серед адміністрацій областей і прикордонних місць, це значить просто зливати ці області. Навіть без вторгнення, за непевної ситуації, цей ідіотизм просто буде мега-плодити п'яту колону і зрадницьки настрої серед певної частини населення. Та й вже плодить, цей процес вже запущений і йде. Немає ніяких сумнівів, що у випадку військових дій, Кремль буде використовувати таких лояльних до себе мешканців як живий цивільний щит (саботаж/арт.наводка/деморалізація/захоплення приміщень) і всіляких мерів-зрадників чи «народних» мерів з кримінальщини. Ми все це бачили в містах ОРДЛО і поруч.
  — Багато звучить слів, що Путін може «напасти» «захопити». Все це малоймовірно і майже неможливо. 
Проблем багато, починаючи з глобальної вразливості сировинно-експортної російської економіки через купу трубопроводів по іноземних країнах і нейтральних землях (це один з найголовніших факторів, чому Путін так боїться офіційно визнати власну агресію). Це в 2014-му колективний захід півтора роки не міг зрозуміти/повірити, що Росія напала на Україну. Це ще в 14-му році окупант міг розповідати/розповсюджувати казочки, як окупант збудує «Лас-вегас у Криму», чи що «Донбас годує всю Україну».  
  Зараз вже очевидно навіть самим окупантам, що на захоплених територіях нічого вони окрім пустелі, бомжатників та військових баз чи палаців для знаті  організувати не можуть, та і не хочуть. Їм на порядок реальніше зручніше зробити  з областей по периметру України такі ж бомжатники як в ОРДЛО. А військами потім «приходити на допомогу молодим „республікам“», «рускіх убівают», а що вони зрадники, які воюють за ворога — не колише.
  Розграбування Донбасу показало, що основна матеріальна винагорода бійців мародерської агресії відбувається за рахунок пограбування місцевого населення. П'ятикімнатні квартири в центрі для авто-мийників-моторол, супер-авто і списані кредити — основний мародерський стимул і в Криму і в ОРДЛО. Щоб не нести за це ніякої відповідальності і зменшити ненависть населення до себе за знищення/мародерство інфраструктури, їм зручніше переносити всю відповідальність на своїх невизнаних маріонеток, та зробити згодом з них мертвих «героїв». А вже потім, через 5-10 років намагатися виступати для темних/одичалих місцевих сторонніми «спасителями-гуманітаріями».  Вони навіть постачання/годування своїх маріонеток легендують «гуманітарними конвоями».

Заходи/рішення. 
Основний досвід воєнних в АТО і ООС буде недоречний. «Генерали завжди готуються до минулої війни».   Теперішні позиції і укріплення «в полях» по периметру ОРДЛО найскоріше просто будуть пасткою для власних військ (не туди, не сюди, кишка з вразливим постачанням).
У випадку прямої агресії і великої навали, проглядається так, що Україні треба буде АРМІЄЮ ВЕСТИ ПОЛУ-ПАРТИЗАНСЬКУ ОБОРОННУ ВІЙНУ В МІСТАХ. Саперні пастки і шлагбауми у важливих місцях (Хрещатик-1941), мінометні засідки зроблять значно-значно більше і дешевше ніж нинішня територіальна оборона (яка більше згодиться на придушення п'ятої колони). Засісти в бетоні міст, ЩОБ ЗАВАДИТИ ВІЙСЬКАМ АГРЕСОРА ШВИДКО СТАТИ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ і прикриватися ним. Бо вони так не зроблять_гіпотетично , а роблять_фактично, вже багато років на Донбасі. Або ти, або вони, — третього не дано.

Масштабна втрата контролю управління неминуча. Як показала практика ОРДЛО, агресор діє безпринципними жорстокими кримінальними методами прикриваючись цивільним населенням, постановочними сакральними жертвами для збудження ненависті і масштабними провокаціями. 
Навіть вірогідна втрата управління у найвищій державній ланці, зважаючи на кадрову безпекову політику на рівні 95-го КВН-у і весільних фотографів.
У всіх небезпечних регіонах по периметру мають бути декілька незалежних альтернативних центрів/групп управління для спротиву. СБУ і армія мають проводити навчання «при втраті комунікацій і управління», при саботажі, щоб не було як у Дебальцево, коли дві алкашки виганяли армійські підрозділи з позицій. 
Оскільки агресор буде всюди де можна, намагатися проводити війну «м'якими» гібридними методами, саме з перехватом, з начебто «вимушеним» перехватом управління «народними» маріонетками, потрібна негайно відповідна законодавча база. Населення має законодавчо отримати право на партизанський спротив окупантам і їх передовим загонам, як мінімум — обмежене підготоване коло осіб, ПРИ ВТРАТІ ДЕРЖАВНОГО КЕРУВАННЯ РЕГІОНОМ (населенним пунктом), при дисфункції органів правопорядку (втрата приміщень). 
Будь-яке співробітництво українських ОФІЦІЙНИХ осіб та виборних посадовців з окупантами має бути ЗАКОНОДАВЧО АВТОМАТИЧНО кваліфіковане як ворожі дії, державна зрада, перехід до ворога. Бо те, що вже прямо зараз публічно говорять деякі навіть мери біля кордонів з Росією, — на голову не налазить. 
...
От такого начитав. Підкреслюю, це не системно. Більш «з цікавого».