Що мене дивує та примушує ще більш критично дивитися на кожну дію влади — це відсутність довготривалої стратегії або її не логічність. Про що це я?

Зовнішній борг України продовжив зростати, це факт. Ці гроші потрібно буде повернути, це факт. Наразі експерти називають різні цифри, але середньою є сума в 2000 доларів США на кожного українця, включно з дітьми. До 2019 року маємо повернути частину боргу – 11 млрд. дол. США.

За рахунок чого маємо повертати ті гроші? – за рахунок проведених реформ, залучених інвестицій, розвитку економіки, реальним тарифам на комунальні послуги та ще багато інших пунктів. Важко, боляче, але потрібно, це ж реформи.

Що маємо насправді? – жодної реально проведеної реформи, (окрім патрульної поліції на нових автомобілях) інвестиційний клімат на мою думку кращим став не на багато — інвестор досі боїться структури прийняття рішень в країні – погодження, відсутність прозорості прийняття рішень, хабарі, інше. Сюди ж можна додати обшуки в офісах іноземних компаній, посилення адміністративного впливу на регіональний бізнес, збільшений рівень злочинності, бездіяльність поліції. А от тарифи були збільшені, в декілька етапів та у великих пропорціях, але є тут одне але… Гроші, що фактично мали би піти у бюджет України продовжують надходити в кармани олігархів-посадовців. Для прикладу, за формулою «Ротердам+» був пограбований кожний українець — шляхом продажу нам вугілля окупанта за ціною європейського. Увесь надлишок фактично вкрадено, знову. Енергонезалежність не здобута, гроші у населення взяті, але в бюджеті їх немає. В цей час наше вугілля не видобувається належним чином, на нього немає часу та грошей – вигідніше красти зараз так. Інші тарифи мають таку саму історію, але у інший спосіб, змінюється або частково змінюється, тільки кінцевий бенефіціар.

Політичні баталії тривають, з'являються якісь амбіції тоталітарного режиму, одна група осіб вирішує забагато питань, всі на свою користь. Керманичі витрачають шалені гроші на піар, медіа підтримку та багато інших способів підняття або збереження рейтингу. Ніхто не замислюється про довгострокове майбутнє, живуть одним днем, місяцем, роком, каденцією. Силами численних прес служб з екранів ТБ нам повідомляють про відкриття мосту чи реставрацію школи, перерізають червоні стрічки та радіють перемогам. Після кожного корупційного скандалу нас лякають Путіном та агресією Росії, але визначити РФ агресором досі не схотіли. Вибіркове правосуддя дійшло свого піку – активістів ведуть до суду, ворогів держави нагороджують почесними грамотами, бо так сьогодні вигідно. З трибуни говорять одне, результати голосування показують інше.

Де в цьому реальний план повернення боргів та економічний розвиток? Нажаль, я його не бачу, тому констатую недолугість влади, наявність ситуативного піару задля підтримання рейтингу, щоби продовжувати робити себе та своє оточення ще багатшими та більш владними.

Чого чекати далі? Настає час повертати позичені гроші, влада знайде аргументи і знову піднімуть тарифи, ще сильніше закрутять гайки бізнесу та почнуть повертати необхідну частина боргу, щоби кисень не перекрили. Фактично борги ми вже мали би почати віддавати після перших підвищень тарифів, проте людям у владних кабінетах потрібно відмовитись від схем швидкого збагачення та трохи подумати про майбутнє – своє, наше, України.

Як веде себе сім'я, котра винна гроші іншим? – економить і віддає позику, Україна – наша сім'я, влада повинна почати економити, в першу чергу на собі, і почати віддавати позики. Звітуйте про реальні економічні справи, повертайте борги, закрийте схеми – рейтинг піде вверх, українець почне цінувати владу, з'явиться довгострокова перспектива бути при владі, користуйтеся пільгами, майте авторитет, а ми Вам будемо платити гідну платню за таку роботу. Наче так просто, ні?