Наразі український режим функціонування країни можна охарактеризувати як олігархію. Низка можновладців одночасно володіють засобами виробництва та засобами масової інформації. Високий рівень освіти та самосвідомості громадян мав би стати рушійною силою системних змін: реформування судової та правоохоронної системи, переходу від екстрактивних соціально-економічних інститутів до інклюзивних, послаблення впливу фінансово-промислових груп на суспільно-політичну повістку та ін.

Збройний конфлікт та сході України, цивілізаційний конфлікт на Майдані у 2013-2014 роках та підтримка збоку західних донорів породила нову прибуткову професію — активного учасника громадських процесів ( активіста).

Вони активні користувачі соціальних мереж, поборники корупції, націоналістичні, але євро орієнтовані палкі патріоти, що фанатично переконані, у своєму маленькому біполярному світі, що грають на боці гарних хлопців. Коли їхні дії виходять за рамки закону їх рятує особливий статус у суспільстві пом'якшуючи, або взагалі скасовуючи їхню відповідальність.

Пропоную розібратися з цим малодослідженим феноменом.

Психологічний портрет активіста

Яка реальна мотивація тих хто стає професійними громадськими активістами?

Відомо, що на досягнення бажаного впливає три чинники: мотивація, здібності та можливості. Іншими словами – праця, талант та удача. У книзі психолога, викладача Вортонської школи бізнесу, консультанта Google, Військово-морських сил США та Disney Pixar Адама Гранта "Give and Take" розглянуто четвертий важливий чинник – взаємодія з людьми і як її стиль впливає на успіх. «Отримувачі» (за його класифікацією) хочуть отримати від інших чи від ситуації більше, ніж витратили, тобто особиста вигода перш за все. «Давачі», у свою чергу, зосереджені на допомозі іншим, часто не очікуючи зворотної віддачі. То хто ж перед нами у перших рядах на вуличних мітингах – «давачі», які проводять зимові ночі у холодних наметах, роздають їжу на Майдані аби допомогти і змінити світ на краще? Чи, насправді ж, «отримувачі», які знайшли легкий спосіб заробітку та можливість потрапити на камери задля особистого піару?

Частина психологів стверджує, що більшість актів альтруїзму, визначених як відданість інтересам інших, насправді випливають із бажання допомогти собі. Джеффрі Коттлер, доктор філософських наук, голова кафедри консультування в Каліфорнійському державному університеті та автор "Doing Good: Passion and Commitment for Helping Others", заявляє, що альтруїзм може бути взаємним: люди діють доброзичливо для свідомого або несвідомого отримання чогось натомість.

Беручи за приклад поведінку окремих активістів, можна зрозуміти що за «актами добра», участі в популярних рухах чи акціях немає нічого окрім бажання отримати матеріальну вигоду від своєї діяльності та створити собі привабливий образ в суспільстві. А ідеалісти, які реалізовуючи незакритий гештальт допомогти іншим (або собі – стати «рятівником»), за довгий час активної громадської роботи отримують натомість – емоційне вигорання та викривлене сприйняття реальності, в якій всі хто має альтернативну точку — вороги, зрадники, мерзотники.

Високий рівень пізнаваності в рядах активних правозахисників та громадських активістів обіцяє великий ґешефт у вигляді доступу до донорських коштів виділених міжнародними організаціями. Допомога міжнародних фондів швидко конвертується в збагачення окремих лідерів громадського руху при активній інформаційній підтримці їхньої діяльності, але при відсутності реальних результатів їхньої роботи.

Ми не можемо дізнатися тип стратегії взаємодії у соціумі всіх активістів, але маємо завжди замислюватися над їх реальними мотивами і уважно слідкувати за фактами біографії лідерів думок та їх вчинками. І навіть найбільші ідеалісти, «давачі», у своїй діяльності можуть страждати від надлишкової турботи, довірливості та самопожертви, які не тільки не даватимуть реальних результатів, а й часто шкодять особистості. У книзі Адама Гранта наведено приклади, коли важка праця і самопожертва до останнього «давачів» (педагогів, які приєдналися до об'єднання "Teach for America", яке допомагає покращувати освіту у сільських та школах для малозабезпечених) призвели до того, що 1/3 членів організації назавжди покинули професію.

Характеристика активістів

Позиціонування. Активіст фокусується на кількох значимих громадських процесах ( справа Гандзюк, справа розстрілів на Майдані, корупції у закладах освіти) і, через участь в акціях, мітингах, ходах і прес-конференціях, поверхнево позиціонує себе в проблемному сегменті для здійснення інформаційного або силового тиску на чиновників на ділянці, яка цікавить активіста з економічного чи правового боку.

Походження. Активний учасник громадського життя на вулицях Києва часто не є корінним жителем столиці. Захопившись столичним життям, вони мріють жити в сегменті лакшері. Тому матеріальна вигода часто стає наріжним камінцем мети громадської діяльності за відсутності інших талантів.

Робота. Активіст, часто, не перебуває в офіційних трудових відносинах. В будні дні вони можуть собі дозволити приймати участь в мітингах, судових засіданнях, акціях та протестах. Виключенням є активісти, які працюють у фондах, громадських організаціях, аналітичних центрах, які фінансуються іноземними донорами. Чи працюють ці структури на благо України – тема окремого матеріалу.

Світогляд. Активіст відкидає навіть теоретичну можливість права на існування іншої, відмінної від його поглядів, думки. Тобто, відкидає плюралізм думок як ідею демократичного суспільства. Тому, як це дивно б не звучало, нинішні представники активної громадськості України 40 років тому були б найбільш завзятими поборниками ідеалів радянського союзу, борцями з американським імперіалізмом, піонерами, партійцями і звісно донощиками в КДБ. Просто замість мрій про офшорний рахунок за лобіювання олігархічних інтересів, мрії про Волгу та партійну дачу.

Політична позиція. По-суті, активіст, який не здобув фінансової вигоди чи представницького мандату завжди перебуває в опозиції до чинної влади. Цією специфікою часто користуються сили, що показали невдалі результати на останніх виборах експлуатуючи тягу до протесту та радикалізації суспільно-політичних відносин в країні на шкоду політичним опонентам.

Націоналізм. Важливим елементом прикриття своєї протиправної діяльності є активне, а іноді і фанатичне використання державної і національної символіки, прапора, герба, гімну, національного одягу, патріотичних гасел. В свідомості активіста ці ритуали виконують функцію індульгенції совісті при вчиненні протиправних дій. Використовуючи тему цивілізаційного конфлікту між європейською та середньо азійською цивілізацією сили, що займають радикально проукраїнські позиції та використовують анти російську риторику можуть розраховувати на додаткові електоральні бали.

Популізм. Через загально державний низький рівень освіти активісти складні соціально-економічні питання спрощують до лозунгів. Політики без чітко окреслених програм та планів розвитку країни стають популярними серед активістів просто горланячи ефемерні речі про державність, розвиток та улюблену тему всіх популістів – поборення корупції.

Взаємовідносини з правоохоронцями. Активісти відзначаються подвійними стандартами по відношенню до представників правоохоронної системи. Використання образливої, кримінальної лексику по відношенню до поліцейських різко може змінитися на прохання захистити життя, розслідувати злочин, вжити превентивні міри для запобігання нових правопорушень.

Підсумуємо та спробуємо визначити загальне поняття:

Активіст (отримувач) — учасник громадського руху, як правило, ніколи не досягав позитивних результатів завдяки власній праці, нічим себе не проявив, не любить працювати, поверхневий і погано освідчений, із завищеною самооцінкою, неадекватною самовпевненістю у вчинках і жагою наживи. Метою активіста є пряма, або похідна форма впливу на обраний ним процес, в кінцевому підсумку умовно конвертований в представницький мандат, гроші або матеріальні цінності. ( Запозичено у Андрія Портнова)

Класифікація активістів

• Радикальний. Нижня верства, приймають участь в нападах, провокаціях, поводять себе агресивно, не рідко застосовують силу щодо опонентів, або представників правоохоронних органів. Асоціюють себе з націонал-соціалістичною ідеологією, використовують атрибутику нациської Германії, ОУН, УПА. На фронті фотографувалися зі зброєю в одному з добровольчих батальйонів, але прямих підтверджень їхньої участі в бойових діях знайти важко. Вважають себе воїнами тилів, арійцями та антисемітами. Часто збираються у банди, братства, рухи.
• Ідеаліст. Свято вірить, що виступає на боці добра, у зв'язку з чим легко стає жертвою пропаганди та психо-технічних маніпуляцій. Під впливом лідерів суспільної думки формує своє відношення до подій. Створює одну, або декілька громадських організацій, які очолює одноособово, адже мріє стати визначною фігурою в історії України. Категорія, яка найбільш схильна до психічних розладів та зрадофілії.
• Грантоїд. Працівник різноманітних громадських організацій. Має логічну помилку в мисленні, якої воліє не помічати. Бореться з корупцією шляхом розкрадання коштів виділених на боротьбу з нею. Мріє увійти до складу дорадчого органу при міністерствах, отримати державну посаду чи депутатській мандат за сукупністю заслуг по боротьбі з корупцією/розбудові правової держави/ реформуванні правоохоронних та судових органів.
• Волонтер. На фоні збройного конфлікту на сході України організували фонди допомоги армії. Мають повагу у суспільстві незважаючи на факти різкого збагачення після початку свого «волонтерства».
• Правозахисник. Адвокати та юристи які паразитують на представництві сторін у суспільно значимих та гучних процесах.

Як показує практика, може еволюціонувати шляхом створення стартапу по збору коштів з хом'ячків на проведення інформаційних компаній у мережі Facebook.

Громадянський активіст здорової людини

Лідери думок, волонтери, правозахисники, активісти — психологічні «отримувачі» — не мають права прикривати свою незаконну діяльність високими ідеалами та випнутим патріотизмом. Оскільки, своїми діями вони дискредитують саму ідею участі громадянина в суспільних процесах країни. Не можуть бути моральними авторитетами ті хто прикриваючись мораллю грабує, знищує, розпалює ворожнечу між етнічними та соціальними групами.

Виключно у держави має бути монополія на застосування сили. Ксенофобія, антисемітизм та інші форми дискримінації на релігійному чи етнічному підґрунті, мають залишитися у минулому. Екстраполювати негативне відношення до жителів з різних куточків України – має стати дурною нотою українського суспільства. Палка любов до України не може бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності за тяжкі злочини, або за перевищення меж необхідної оборони.

Я вірю, що молоді українці нового покоління, які виросли в новій реальності, в незалежній Україні, мають стати рушійною силою системних змін на краще. Але вони не мають обирати собі за орієнтир двуликих, популістичних шахраїв з меркантильними цілями та неоднозначними джерелами інформаційної та фінансової підтримки,