Окрім скасування принизливих процедур отримання віз, українці повинні вимагати від влади допомоги і супроводу в іноземних країнах.

Учорашня звістка про те, що Євросоюз надасть Україні безвізовий режим став новиною дня, і топ-темою для соцмереж. Більшість сприйняли позитивно цю новину, забуваючи про те, що єврочиновники взамін цілком неприховано вимагають від нас абсолютно земних речей: легалізації корупційних схем із нашими ресурсами (того ж лісу-кругляка) та надання громадянства мігрантам з Азії та Африки, яких не зможуть розмістити в ЄС.

Для мене особисто уявлення про те, як має виглядати безвіз полягає у простоті перетину кордону і комфортності перебування громадянина України в Євросоюзі. Українська влада у складі чиновників з цього приводу не заморочується, і в першу чергу дбає про себе. І навіть не про країну. Красномовним прикладом цього є те, як за три останніх роки Петро Порошенко налагоджував дипломатичні зв'язки з різними країнами ЄС. Гугління цієї теми вам підкаже, що по ключових напрямках у нас кілька років взагалі немає послів у важливих країнах. Наприклад — у Швейцарії, сусідній з нами Словаччині і т.д. Мовою дипломатії це означає, що Україна негативно чи недбало ставиться до стосунків з такими країнами, і не збирається із ними підтримувати тісні взаємовідносини. Тобто, це мінус нам усім. І якщо у вас раптом станеться якась непередбачувана ситуація, у кращому випадку ви можете годинами, а то й днями чекати, доки українські дипломати з сусідніх країн приїдуть до вас на допомогу.

Іншим важливим фактором перебування у ЄС є фінансова сторона, тобто наявність елементарних коштів на існування. З нашим середнім рівнем зарплат і пенсій — в 50-100 євро — це нереально для 90% населення. Звичайно ж, надання безвізу позитивно вплине на наших заробітчан, прибравши деякі корупційні схеми чиновників. Але це не покращить загальної картини фінансового становища населення.

Наша влада не турбується про пересічних громадян, як це ми звикли бачити на прикладі США чи Ізраїлю. Або тих же країн ЄС. Для прикладу, мені довелося бачити чимало іноземців, які перебували в Україні тоді, коли ми не мали з ними безвізу. І цими громадянами повсюди опікуються їхні дипломати. А самі громадяни мають достатньо коштів для подорожування світом. І мова йде не про багатих людей. Про звичайного пересічного громадянина ЄС.

Так, 2003-2004 року я у складі археологічної експедиції брав участь у розкопках у Балаклаві генуезької фортеці Чембало. Нам, оберігачам минулого, не подобалися туристи, які там шастали, особливо з Москви — через їх нахабність, неадекватність і варварство. Наприклад, прийшовши на розкопки, вони «з дурі молодецької» могли жбурнути в урвище античну плиту, щоб показати які вони сильні, або протоптавшись розкопом і обваливши бровки, вимагати, щоб їм провели екскурсію, «патамушто ми із Маскви прієхалі, і оставляєм у вас дєньгі». Але одного разу ми побачили пару пенсіонерів, які поводилися не як москвічі, і тихо ходили неподалік Консульської церкви. Літній чоловік у бриджах, панамі і кросівках розповідав своїй старенькій фрау щось німецькою. Один з нас трошки шпрехав по-їхньому, і переклав: «Ось тут ми висадилися в бухті, там — закріпилися. Там було кулеметне гніздо червоних. Там поранили Ганса і Фріца. Там загинув Карл» і т.д. Ми підійшли поцікавитися до них хто вони і що хочуть. Дідусь представився, і відповів, що привіз свою дружину показати місця його бойової слави. Він тут воював у листопаді 1941 року, і повідомляє їй, де загинули чи були поранені його друзі і родичі.

Коли ми стали питати про середній рівень пенсій у громадян Німеччини, то нам стало дещо не по собі: тисяча євро на місяць — мінімальна пенсія для будь-якого громадянина. Існують і вищі. Але навіть такої мінімалки їм вистачає для того, щоб жити безбідно, і ще й відкладати на подорожі, в які вони вирушають по два-три рази на рік. Для прикладу, наш німецький пенсіонер сам та зі своєю фрау об'їхав усю Україну та Росію, і побував на всіх місцях боїв, через які він пройшов. І такі поїздки для них не є ознакою розкішного життя. Подорожі світом можуть дозволити собі усі. При цьому. їх дипломати та чиновники невпинно надають їм допомогу у різних ситуаціях. Наприклад, на дідуся під Волгоградом намагалися напасти щоб обібрати цигани. Після виклику міліції і розбору польотів до нього за короткий час прибули дипломати, які змусили місцеву владу виконати свої прямі обов'язки. І він відчуває себе захищеним навіть у інших країнах.

А тепер скажіть — хто з наших пенсіонерів може дозволити собі подорожувати на пенсію навіть не країнами ЄС чи світу, а Україною? Згідно офіційних даних, такі пенсії мають лише топ-корупціонери, судді, депутати Верховної Ради, урядовці та колишні компартійні функціонери і кегебісти, які навіть попри численні «реформи» зберегли «спеціальні» пенсії, які перевищують мінімальні у 10-15 разів. Для посполитого українця розповідь про те, що він зможе поїхати до ЄС виглядає як фантастика.

Відтак, ясна річ, позитивно те, що українці не будуть проходити принизливих процедур отримання віз із країнами ЄС. Це добре. Однак, варто буде ще побачити, як влада буде турбуватися про українських громадян у Євросоюзі. До всього, будемо очікувати розплати за надання безвізу, адже ми знаємо, які вимоги ставили перед Україною єврочиновники.