Я не святкуватиму 9-го майя і проти культу побєдобєсія

І не тому, що мій дід був штурмфюрером СС. Усі мої діди були пов'язані з СРСР, і так чи інакше воювали заради його перемоги. Саме тому я проти цього культу біснуватих.

Мій двоюрідний дід — Павло Адамович Рослік здобув на тій війні зірку Героя Радянського Союза (опис подвигу з наградним листом https://pamyat-naroda.ru/…/podvig-chelovek_nagrazhdenie150…/
Стаття на Вікі
http://wiki-org.ru/…/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B8%D0%BA,_…).
Під румунським містом Арад у 1944 році він зі своїми підлеглими зупинив наступ переважаючого в рази супротивника. Але це сталося лише тому, що ними вирішили заткнути «діру» у фронті, і ціною крові і смертей їм вдалося зупинити атаки елітних військ. Павло Адамович ніколи не нахваляв у родинному колі Сталіна та комуністичних дегенератів, і завдяки йому переслідування родичів з боку радянського режиму припинилося.
Мій дід по батькові — Федосій Адамович вважався «неблагонадійним», бо не хотів добровільно віддавати свої майно комуністам, а тому зазнав репресій, і хоч був офіцером, з початком війни був відправлений до Рабармії на уральські заводи. І так там і працював до кінця війни — зубилом рівняючи броню на танках, а потім столяром.
Мій дідусь по мамі — Іван Микитович — у 13 років був змушений приєднатися до радянської армії, бо вона після «визволення» краю пройшла як сарана, і забрала й без того нехитрі пожитки населення, яке проживало в окупації. І щоб вижили молодші брати, він був змушений стати солдатом у такому віці. І воював — дійшов до Берліна.

Знаючи, що вони пережили, і як до моєї нації ставилися кремлівські окупанти, я не вважаю 9 травня святом. Тим більше, що Москва перетворило його на шабаш блазнів і прославителів імперської політики Кремля. А після того, як під гєоргієвской лєнточькой Москва вдерлася до Криму та Донбасу, хотіла окупувати решту України для відновлення комуністичної імперії, для мене це «свято» зникло назавжди.