site.ua
член клубу

Перехід на латинський алфавіт стає популярним трендом, але чи варто це робити - питання, яке нація мусить обговорити і вирішити разом з усвідомленням свого минулого.

Останнім часом у соцмережах як тренд з'явилася неординарна тема, яка викликає бурхливі дискусії, що нерідко переростають у "холівари": прихильники переходу України на латинку масово поширюють свою ідею у громадській свідомості. І що впадає у очі, більшість прихильників нової ідеї мають доволі сформоване уявлення про свою мету, заготовані тези, і доволі сильну підтримку у медіа-спільноті. Існують у фейсбуці і відповідні групи, які популяризують тему.

Відтак, необхідно розібратися Першою тезою і найголовнішим аргументом прихильників латинки є твердження, що перехід на новий, західний алфавіт швидко інтегрує Україну до Європи, і ментально відділить нас від Кремля та совкового спадку. На думку прихильників цієї теорії, "латинка це не просто заміна одних літер іншими, це зміна сприйняття символів, зміна способу мислення".

Відтак, прихильники нового алфавіту щиро переконані, що саме масовий перехід українців до нового письма позбавить нас від проблем із північним сусідом, корупцією, олігархами, та інтегрує нас до ЄС.

Не менш важливим аргументом, на думку прихильників латинки, є взаємна інтеграція, тобто, начебто, сприйняття нової абетки дозволить українцям краще вчити європейські мови, а європейцям, у свою чергу, краще розуміти українців, і орієнтуватися у нашій країні.

Є і інші теми, більш несуразні, джерелом яких виступають різнорідні сектанти та рідновіри. Головним їх аргументом є теза, що, буцімто, кирилицю нам насильно нав'язали у Х ст. за часів Володимира, під час хрещення Русі, а відтак, на їх думку, нам варто відмовитися від кирилиці як від "чужинського" образу мислення.

Є і інші аргументи, менш серйозні, але для повного розуміння вже озвученого необхідний невеличкий екскурс до історії. В першу чергу необхідно розуміти, що писемність на землях України існує давно. Ми не будемо торкатися протописемності трипільських і зрубних племен, символіки Кам'яної Могили - у наших давніх предків для певних потреб існувала своя символіка, яка не відбилася на кирилиці.

Радикальні зміни у поширення писемності на наших землях стався під час колонізації півдня України греками. Саме 2,5 тисячоліття тому на наших теренах почала побутувати грецька абетка. Самі греки сприйняли писемність від фінікійців, вдосконаливши її, і додавши символів для позначення звуків, які були відсутні у жителів Близького Сходу. Саме грецький алфавіт і набув масового поширення на наших південних теренах - від Дунаю до Дону, весь Крим - у населення цього регіону грамотність позначалася зі знанням грецької мови і абетки.

Із початком нової ери - з ІІ ст. н.е. на ці терени прийшли носії латинки, вірніше - латинської мови. Римські легіони розмістилися у Криму, Тірі та інших опорних пунктах, а з ними поширилася й латинська бюрократична мова. Втім, римське панування на півдні України було недовгим, і на зміну ромеям прийшли племена готів. У цих германських племен вже була поширена рунічна писемність, однак, вона не була пануючою, і у більшості використовувалася для ворожіння і магічних потреб. Однак, в середині IV ст. н.е. у державі Германаріха (яка на той час охоплювала чи не половину сучасної України) поширилося аріанство - течія християнства, і для своїх ритуальних потреб готи розробили власну абетку, яку ми можемо бачити на прикладі Біблії Вульфіли. "Срібний кодекс" чудова ілюстрація тому творінню.

Перші апологети християнства згадують, що на наших теренах місцеві племена користувалися власною писемністю для богослужінь рідною мовою. Однак, прикладів такої писемності ми не маємо, окрім готської. Однак, нашестя гунів і подальші війни із місцевими племенами антів змусили готів покинути Причорноморщину, і податися на захід Європи. А тому, через кілька століть грецька мова і абетка знову стали панівними на цих землях.

Варто додати, що у VI ст. в українські степи вдерлися племена тюрків, а за ними і хозар, які користувалися тюркською рунічною писемністю. Однак, нею користувалися переважно кочові племена. Землеробське населення не користувалося цією абеткою.

На час місії Кирила і Мефодія у другій половині ІХ ст. у слов'ян Причорноморщини вже існувала якась писемність. Про це ми можемо знайти згадку у житії Костянтина, за свідченням якого у тому числі в Криму користувалися "руськи письмени". Якими саме вони були - невідомо, однак вчені прийшли до висновку, що це був варіант саме кирилиці - нінішнього письма. А Кирило та Мефодій вигадали і розробили глаголицю - герметичну писемність для богослужінь, дуже незручну для щоденного вжитку.

При цьому варто зазначити, що у багатьох слов'янських землях глаголицею користувалися до 15 століття - тобто пізнього середньовіччя.

Відтак - своєю місією Кирило і Мефодій впорядкували вже існуючу писемність на наших теренах, що стало поштовхом до більшого поширення абетки під класичною назвою "кирилиця", або кириличний алфавіт. Про те, що кирилиця побутувала на землях Русі свідчить археологія: так, у Гньоздовських похованнях, які датуються першою половиною ІХ ст. - періодом правління Олега, знайдений напис "Горухща". Ми зараз не дискутуємо про його зміст, однак показово, що купці у побуті використовували кирилицю поряд із латинською та арабськими мовами.

Інші археологічні знахідки маємо з часів правління Ярополка Святославича (955-978 рр.) - на речах "ємців" - збирачів податків. Знайдені циліндри як Ярополка, так і Володимира, що свідчить про те, що кирилиця побутувала задовго до хрещення Русі.

А от після вибору Володимира, і запровадження візантійської системи освіти, грамотність стала повсюдною, і написи на буденних речах стали надзвичайно поширеними. Відтак, кирилиця побутує на наших землях понад тисячоліття.

Після монголо-татарської навали на наших теренах поряд із кирилецею побутувала уйгурська писемність та ряд азійських абеток. Як і арабська в'язь, після прийняття ісламу Золотою ордою у кінці XIV ст. Однак, наші предки так і не прийняли цю абетку, хоч знаходилися під контролем завойовників.

Певний час - з середини ХІІІ ст. за часів Данила Галицького та його сина Лева латиниця та латинська мова використовувалася у їх адмінапараті як бюрократична мова, так і мова міжнародних стосунків. У такий спосіб князі підтримували зв'язки із Західною Європою. Однак, не варто забувати, що вони так само говорили і татарською. Втім, після занепаду Волинсько-Галицького князівства і згасання династії Романовичів, Галичину загарбала Польща, а Волинь - Литва. Відтак, українську середньовічну мову, разом із кирилицею, почали витісняти з системи адміністрування і побуту латинською мовою і абеткою, а згодом - польською. І в подальшому, до кінця XVIII ст., польська мова для українців була таки мовою окупантів, і сприймалася вороже для населення. Подальший розвиток кирилиці у наступні шрифти - устави-полуустави, - свідчив про живість мови та абетки. До всього, варто зауважити, що українська мова як офіційна мова грамотності побутувала не лише на наших теренах, а й у Московії, Молдові та Волощині. До слова, перша історична пісня як жанр була записана у Молдові - про Стефана Великого. А у князівстві Молдова українська мова вважалася мовою діловодства і літописів до середини XVII ст. Багатьом українцям варто було б ознайомитися з так званими "слов'яно-молдавськими літописами".

Втім, повернемося до теми. XVIII ст. стало переломним для України, і після остаточної втрати автономії у складі Московії, вітчизняна еліта влилася до складу російської аристократії. А відтак, національну ідентичність перестали відстоювати на такому важливому рівні. Це при тому, що кремлівські окупанти почали істотно обмежувати доступ населенню українських теренів до освіти, особливо після закріпачення селян. А відтак, з тотальним зросійщенням еліти відбулася втрата національної самоідентифікації. У ХІХ ст. це стало чи не найголовнішою проблемою з усіма, хто відчував себе українцями. Таку ж проблему відчували усі інші поневолені слов'янські народи. А відтак, гуртки інтелектуалів винесли питання створення окремої абетки для української мови на порядок денний. Варто зауважити, що більшість української еліти Галичини схилялися до варіантів балканських народів. Скажімо, Іван Франко якийся час також був прихильником абетки, близької до сербської. Нагадуванням про це слугує 20-гривнева банкнота.

Та варто зауважити, що Франко згодом відмовився від ідеї поширення абетки за балканським зразком, основою якої була латинка. І підтримав поширення "кулішівки". Так само і Драгоманов, який певний час популяризував власну розробку алфавіту на основі західного шрифту, відмовився від своєї ідеї. Головною причиною цьому стало усвідомлення українськими інтелектуалами ХІХ ст. національної самоідентичності, власне розуміння історичної спадщини України (згодом трансформованої у тезі Грушевського "Україна-Русь"). Відмова від кирилиці забирала у нас більш як тисячолітню історичну традицію, і віддавала її Москві. Яка до тої не мала прямого стосунку. Саме це і зупинило українську еліту, яка формувала національну самоідентичність у ХІХ ст. від відмови від кирилиці.

Однак, нинішні агітатори за латинку щиро переконують, що відмова від кириличної абетки не просто дасть нам сил для ривка "геть від Москви". На їх думку це вирішить усі наші проблеми. Навіть світоглядні. І це не смішки. Деякі дописи їх апологетів нагадують сектантські.

Окрім того, прихильники латинки не звертають уваги, що у ЗМІ цю тему роздувають переважно видання, які належать прокремлівським олігархам Пінчуку та Медведчуку. І тема поширення латинки зараз вигідна саме Москві: у разі масового підняття цього питання населення не просто може не зрозуміти заходів влади, це стане ще одним аргументом на користь сепаратизму, або ж виступів проти влади.

Так само незрозуміла мета з історіографічного боку: теза "геть від Москви" не означає відмову від історичної спадщини. А апологети латинки нав'язливо пропонують нам саме це. Адже, якщо ми відмовимося від кирилиці, для Кремля це буде подарунком задля присвоєння історії Русі собі. І ще одним аргументом на користь місцевої вати.

Для того, щоб усвідомити на скільки у нас древня традиція, хочу звернути увагу прихильників латинізації шрифту на графіті Софії Новгородської - самого початку ХІ ст - кінця правління Володимира Святославича. На стінах та церковних вратах того часу збереглися автографи перших відвідувачок-жінок, які писалися як "Олена" і "Христина". Тобто, ніяк не по-російськи. І тому, для того, щоб зрозуміти, яку роль відіграє для нас кирилиця, звертаю увагу прихильників зміни абетки до нашої історії, наших древніх традицій. Це не лише збагатить їх літературний та патріотичний багаж знань. Це дасть їм розуміння того, як наша нація встояла на грані двох світів, відродилася як Фенікс, і продовжує творити нове життя. І кирилиця - одна з малопомітних у щоденному вжитку дрібниць, які стали символом нашої самоідентичності, на рівні з гімном, прапором та мовою. Ви готові відмовитися від наших літер "ї", "ґ", "є", за які нас так переслідувала Москва? Я - ні. Бо з таким успіхом можемо відмовитися від усієї спадщини. А чи буде від цього результат? Особисто я сумніваюся у цьому.

Відтак, як мінімум, прихильники латинки повинні усвідомити, що перехід на нову абетку мусить стати свідомим кроком, який буде прийнятий не "переламуванням через коліно", а довготривалими дискусіями і з наведенням аргументації. Насильницька "латинкізація" призведе до розколу суспільства і поглиблення внутрішньої кризи суспільства, яка і так почалася після початку очищення від проросійської ватної ідеології на рівні держави. І найголовніше - вони пропонують нам забути свою славну історію, і віддати її Москві. А це, тим паче добровільно, - найгірше, що може бути для патріота. Тому думайте, чи варто нам переходити на латинку. Особливо за умови, коли цю ідею нам закидає ворог.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація